У цьому містечку немає крадіїв

Переклад Віктора Часника

Дамазо повернувся до бараку з першими півнями. Анна, його дружина, на сьомому місяці вагітності, очікувала його, сидячі на ліжку, одягнена і взута. Керосинова лампа почала згасати. Дамазо зрозумів, що його дружина не перестала його чекати ні секунди за всю ніч, і вже зараз, бачачи його перед собою, продовжувала чекати. Він зробив заспокійливий жест, на який вона не зреагувала. Зафіксувавши перелякані очі на вузлику з червоної тканини, який він тримав у руці, вона скривила губи і почала тремтіти. Дамазо схопив її за кофту з обережною силою. Від нього війнуло перегаром.

Анна дозволила підняти себе майже не опираючись. Потім вона всією масою тіла повалилась вперед, розплакалась на чоловічій червоно-смугастій фланелевій сорочці і обнімала його десь у районі нирок до тих пір, поки нарешті не заспокоїлася.

— Я заснула сидячи, — схлипуючи промовила вона, — раптом бачу уві сні: вони відчиняють двері і штовхають тебе в кімнату, облитого кров'ю.

Дамазо вивільнився з її обіймів, нічого не сказавши. Вона знову сіла на ліжко. Потім кинув вузлик їй на коліна і вийшов помочитись на двір. А вона розв'язала ганчірку і побачила: там були три більярдні шари, два білі та один червоний, тьмяні, попсовані ударами.

Повернувшись до кімнати, Дамазо знайшов її в заінтригованому спогляданні.

— Для чого це? — спитала Анна.

Він знизав плечима.

— Грати в більярд.

Він знову зробив вузлик і поклав упаковку з саморобною відмичкою, ліхтариком на батареях та ножем, всередину баула. Анна лежала обличчям до стіни, не знімаючи одяг. Дамазо зняв лише штани. Простягнувшись у ліжку, курячі у темряві, намагався виявити якийсь слід своєї пригоди в розсіяному шереху світанку, хоч якісь відзвуки того, що він зробив. Раптом він зрозумів, що його дружина не засинає.

— Про що ти думаєш?

— Ні про що, — відповіла вона.

Голос, зазвичай, відтінений баритональними регістрами, здавався густішим від обурення. Дамазо зробив останню затяжку сигарети та розчавив недопалок об земляну підлогу.

— Більше нічого не було, — зітхнув він. Я знаходився всередині близько години.

— Вони повинні були тебе застрелити, — сказала вона.

Дамазо здригнувся.

– Бодай тобі заціпило, — пробурмотів він, постукавши кісточками пальців об дерев'яну спинку ліжка. Він намацав сигарети і сірники на підлозі.

— Ну і осел же ти, — сказала Анна. Ти повинен був врахувати, що я була тут, не маючи можливості спати, вірячи, що вони тягнуть тебе мертвим щоразу, коли лунав шум на вулиці І додала, зітхаючи:

— І все, що з цього вийшло — три більярдних кульки.

— У шухляді було всього двадцять п'ять сентаво.

— Тоді ти нічого не повинен був принести.

— Дуже вже важко було туди влізти, — сказав Дамазо. Я не міг прийти з порожніми руками.

— Ти б узяв щось інше.

— Більше нічого не було, — сказав Дамазо.

— Ніде не є так багато речей, як у більярдній.

— Так здається, — сказав Дамазо. Але потім, коли ти там, оглянувши гарненько, побачиш, що немає нічого ділового.

Вона довго мовчала. Дамазо уявив її з розплющеними очима, вся напружилась, намагаючись знайти у темряві пам'яті якийсь цінний предмет з більярдної.

— Можливо, — згодилась вона.

Дамазо знов закурив. Алкоголь покидав його концентричними хвилями, і він знову прийняв на себе вагу, об'єм та відповідальність свого тіла.

— Там був кіт, — сказав він. Величезний білий кіт.

Анна перевернулась, притулившись випнутим животом до живота свого чоловіка, і просунула ногу між його колін. Від неї пахло цибулею.

— Ти був сильно наляканий?

— Я?

— Ти, — сказала Анна. Кажуть, чоловіки також лякаються.

Він відчув її усмішку і теж посміхнувся.

— Злегка, — сказав він. Трохи штани не намочив.

Він дозволив себе поцілувати, але на поцілунок не відповів. Тоді, усвідомлюючи ризики, але без покаяння, як би викладаючи спогади про поїздку, розповів їй подробиці своєї пригоди.

Вона заговорила після довгої мовчанки.

— Це було божевілля.

-Почин дорожче за гроші, — сказав Дамазо, закривши очі. Окрім того, як на перший раз справа була зроблена не так вже й погано.

Було за полудень, і сонце палило неймовірно. Коли Дамазо прокинувся, його дружина вже піднялась. Тицьнув голову під кран у внутрішньому дворику і подержав так кілька хвилин, аж поки дійсно прокинувся. Кімната була частиною довгого бараку однакових і відокремлених приміщень, із загальним внутрішнім двориком, перехрещеним дротами для сушки білизни. Біля стінки їх кімнати, відокремлено від внутрішнього дворика листами жерсті, Анна встановила плиту, щоб готувати і нагрівати праски, і невеликий столик, щоб їсти і прасувати. Коли побачила, що підходить чоловік, відклала в сторону випрасувану білизну і зняла залізну праску з плити, щоб розігріти каву. Вона була старша за нього, з дуже блідою шкірою, і її рухи мали ту ніжну точність людей, що звикли і пристосовані до реальності.

Крізь туман свого головного болю Дамазо зрозумів, що його дружина хоче повідомити йому щось очима. До цього він не звертав уваги на голоси у патіо.

-Вони весь ранок ні про що інше не розмовляли, — пробурмотіла Анна, розливаючи каву. Чоловіки недавно пішли туди. Озирнувшись, Дамазо виявив, що чоловіки та хлопці зникли з двору.

Поки сьорбав каву, він мовчки стежив за розмовою жінок, що розвішували на сонці випрані речі. Врешті-решт він запалив сигарету і пішов з кухні.

— Тереза, — покликав він.

Дівчина у мокрому платтячку, яке прилипло до тіла, відповіла на поклик.

— Будь обережним, — шепнула Анна. Дівчина підійшла.

— Що сталося? — спитав Дамазо.

-Залізли у більярдну та винесли все, — відповіла дівчина.

Вона здавалася ретельно поінформованою. Вона пояснила, як вони обнесли заклад, по частинах, аж поки не виволокли більярдний стіл. Вона говорила з такою переконливістю, що Дамазо не міг повірити, що це неправда.

— Чортівня, — сказав він, повертаючись до кухні.

Анна крізь зуби почала мугикати пісню. Дамазо притулив стілець до стіни на внутрішній дворик, намагаючись придушити тривогу. Три місяці тому, коли йому виповнилося 20, рівненькі вуса, культивовані не тільки з таємним духом жертовності, але і з деякою ніжністю, додали мужності його обличчю, поцяткованому віспою. З того часу він відчув себе дорослим. Але у цей ранок, зі спогадами про минулу ніч, що тонули в трясовині його головного болю, він не міг зрозуміти, як жити далі.

Закінчивши прасувати, Анна розділила чисту білизну на два рівні купки і вирішила вийти на вулицю.

— Не затримуйся, — сказав Дамазо.

— Як завжди.

Він пішов за нею до кімнати.

— Ось я залишаю тобі картату сорочку, — сказала Анна. Краще не одягай фланель. Зіткнулася зі двозначними котячими очима свого чоловіка, пояснила: Ми не знаємо, може хтось бачив тебе

Дамазо витер об штани піт на долонях.

— Мене ніхто не бачив.

-Ми не знаємо, — повторила Анна. Вона несла пачку білизни на кожній руці. Крім того, тобі краще зараз не виходити. Почекай, спочатку я пройдуся там, наче не розумію у чому річ.

У місті не казали нічого нового. Анні довелося слухати кілька разів різні та суперечливі версії, деталі того ж епізоду. Коли вона закінчила розносити білизну, замість того, щоб їхати на ринок, як було щосуботи, вона попрямувала до площі.

Перед більярдною вона не знайшла стільки людей, як уявляла. Деякі чоловіки розмовляли в тіні мигдальних дерев. Сирійці, прикривши від сонця голови кольоровими хустками, обідали, і здавалося, ніби їх лавки дрімають під своїми брезентовими навісами. У вестибюлі готелю якийсь чоловік спав, розлігшись у кріслі-гойдалці, з відкритим ротом, розкидавши в сторони ноги та руки. З дванадцяти все було паралізовано спекою.

Анна пройшлась на деякій відстані від більярдної . На пустирі перед входом стояли люди. І тоді вона згадала те, що чула від Дамазо і що знали всі, але в пам'яті тримали тільки завсідники: задні двері більярдної виходять на пустир. Через хвилину, прикриваючи живіт руками, вона вже стояла в натовпі і дивилася на зламані двері. Висячий замок залишився цілий, але одна з петель була висмикнута, як зуб. Якийсь час Анна споглядала плоди скромної та самотньої праці, і раптом подумала про свого чоловіка з почуттям милосердя.

— Хто це зробив?

Вона не наважилася озирнутися навколо себе.

— Не знаємо, — відповів їй хтось. — Кажуть, приїжджий.

— Та вже, звичайно, не наш, — відгукнулась жінка позаду неї. У цьому містечку немає злодіїв. Усі знають усіх.

Анна повернула голову.

— Правильно, — сказала вона, посміхнувшись. Була облита потом. Біля неї стояв дуже старий чоловік з глибокими зморшками на шиї.

— Вони все вичистили? — запитала вона.

— Двісті песо і більярдні кулі, — сказав старий. Він уважно оглянув її. Незабаром нам доведеться спати з відкритими очима.

Анна відвела погляд.

— Саме так, — повторила. Вона накинула косинку на голову, йдучи геть та не в змозі позбавитися від враження, що старий все ще спостерігає за нею.

З чверть години люди на пустирі стояли тихо, немов за зламаними дверима лежав небіжчик. А потім народ заворушився, всі повернулись, і натовп витік на площу.

Власник більярдної стояв у дверях, з алькальдом та двома агентами поліції. Низенький і товстун, штани, підтримувані єдиним тиском живота і у якихось окулярах, наче ті, що роблять для гри діти, здавався одягненим у ображену гідність.

Юрба оточила його. Прихилившись до стіни, Анна дослухалась до його розповіді, аж поки натовп не почав розходитися. Потім вона повернулася до кімнати, розпарена задухою, минаючі сусідів, які жваво обговорювали те, що сталося.

Валяючись весь цей час в ліжку, Дамазо багато разів здивовано замислювався над тим, як це змогла Анна минулої ночі чекати без куріння. Коли він побачив, як вона заходить, посміхаючись, знімаючи з голови просочену потом хустку, то розчавив майже цілу сигарету об земляну підлогу, посеред накиданих недопалків, і запитав з явною тривогою:

— Ну?

Анна опустилась на коліна перед ліжком.

— Крім того, що ти злодій, ти ще й брехун, — сказав він.

— Чому?

— Тому що ти мені сказав, що у шухляді нічого не було.

Дамазо нахмурився.

— Не було нічого.

— Було двісті песо, — сказала Анна.

— Це брехня, — відповів він, підвищуючи голос. Сидячи на ліжку, він відновив довірливий тон. Там було всього двадцять п'ять сентаво.

Він її переконав.

— Він старий бандит, — сказав Дамазо, стискаючи кулаки.