Герцог Орл.
Так, але зараз англійцям прикро бракує яловичини.
Конетабль
Отже, вранці матимемо нагоду пересвідчитись у тому, що їхній бойовий дух перемістився у шлунки. Однак уже час ладнати зброю. Ходімо, приготуємось.
Герцог Орл.
Вже друга після півночі. А вранці
Гурт за гуртом до нас посунуть бранці.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Входить Хор.
Хор
А зараз уявімо, як поволі
Згасають голоси і темна ніч
Над цілим світом крила простирає.
Ледь чутно лине гомін таборів
Крізь темряву, що вже їх огорнула.
Вслухається у шепіт вартових
Ворожий пост навпроти через річку.
Горять багаття. В полисках блідих
Розглянуть можна ворога обличчя.
Іржання коней тишу розриває,
Мов гордий виклик. Лицарів до бою
Заковують у лати зброєносці;
Над табором перестук молотків
Пливе зловісно, як пересторога.
Співають півні, дзиґарі б'ють лунко,
Французи, самовпевнені й веселі,
Упевнені в безпеці й перевазі,
Завзято в кості грають на англійців
І дешево життя цінують їхнє.
За грою лають ніч, яка повільно,
Мов відьма і кульгава, і бридка,
Ледь тягнеться. Приречені англійці
Сидять довкруг багать, неначе жертви,
І ждуть, що грізний ранок принесе.
Обличчя схудлі, одіж, мов лахміття,
Видніються у місячному сяйві
І роблять всіх їх схожими достоту
На привиди страшні. Та хто погляне
На полководця тих, що жалю гідні,
Коли крокує він поміж наметів,
Той вигукне: "Хвала тобі і слава!"
Ось він обходить воїнство англійське
І, лагідно всміхаючись, вітає;
І зве братами й друзями усіх.
Спокійний видом, начебто не знає,
Яка страшна у ворога потуга.
І блідість не торкнулася чола,
Дарма що сну не знав цієї ночі.
Бадьорий вигляд. Усмішка ласкава
Осяяла цей благородний вид.
Для змучених і духом занепалих
Він мужності й відваги джерело.
Від погляду його, немов від сонця,
Холодний страх у душах розтає,
І воїн всяк, простий чи благородний,—
Даруйте нам невишуканість мови —
Хапає трошки духу в короля.
Тепер на бойовище поспішімо,
Хоча — як жаль! — недовго і зганьбити,
Вимахуючи смішно, недоладно
Мечами бутафорськими на сцені,
Це слово — Азінкур. І все ж можливо
Життя за грою уявить правдиво.
(Виходить)
СЦЕНА 1
Англійський табір під Азенкуром.
Входять король Генріх, Бедфорд і Глостер.
Король Генріх
Так, Глостере, страшна тут небезпека,
І тим мужнішими нам бути слід.
Вітаю, брате Бедфорд. Боже мій!
В усякім злі зерно добра знайдеться,
Його лиш вилущити вміло треба.
Нас розбудили рано злі сусіди —
Тим краще для здоров'я і для діла.
Вони, мов наша совість, наш священик,
Готують нас до смерті завчасу.
Але й будяк дає солодкий мед,
І сатана добру навчити може!
(Входить Ерпінгем.)
Сер Томас Ерпінгем, вітаю вас.
Годилася б цій сивій голові
М'яка подушка, а не твердь французька.
Ерпінгем
О ні, владарю, це чудова постіль,
Бо спав я нині, мов король англійський.
Король Генріх
Це добре — мати приклад благородний,
Що вчить нас переносити знегоди.
Він дух підносить, а за ним і тіло
Скидає сну могильного окови,
Немов змія, що залишає шкіру
І заново життя розпочинає.
Залиш плаща мені, сер Томас. Браття,
Ідіть у табір. Принцам передайте
Привіт мій королівський. Далі всі
Нехай зберуться у моїм наметі.
Ерпінгем
Зостатися із вами?
Король Генріх
Ні, не треба.
До принців підеш з браттями моїми,
А я з душею власною пораджусь;
На самоті хотів би я побути.
Ерпінгем
Хай бог тебе благословить, наш Гаррі!
Виходять усі, крім короля Генріха.
Король Генріх
В твоїх словах — надія, друже мій.
Входить Пістоль.
Пістоль
Che vous la?
Король Генріх
Свій.
Пістоль
Скажи, хто ти такий, звання якого,
Чи офіцер, чи з люду ти простого?
Король Генріх
Я дворянин. Командую загоном.
Пістоль
Ти служиш у піхоті?
Король Генріх
Так. А ти хто?
Пістоль
Так само дворянин, як імператор.
Король Генріх
Тоді ти знатніший від короля.
Пістоль
Король наш добрий, серце золоте,
Моторний хлопець, славою повитий,
І роду знатного, й кулак нівроку.
Цілую черевик його брудний;
Люблю всім серцем. Як твоє ім'я?
Король Генріх
Гаррі le Roy *.
(* Король (фр.))
Пістоль
Le Roy? Ім'ям ти ніби корнуелець?
Король Генріх
Ні. Валлієць.
Пістоль
Ти знаєш Флюелена?
Король Генріх
Знаю.
Пістоль
Скажи йому: в день Девіда святого
Порей з його довбешки я зірву.
Король Генріх
А ти в цей день краще не носи кинджала в своїй шапці, щоб Флюелен не вдовбав його в твою власну довбешку.
Пістоль
Ти приятель його?
Король Генріх
І родич також.
Пістоль
Тоді ось маєш figo!
Король Генріх
Спасибі й за це. Помагай біг.
Пістоль
Зовуть мене Пістолем.
Король Генріх
Це ім'я дуже пасує до твоєї несамовитої вдачі.
Пістоль виходить. Король Генріх відходить набік. Входять Флюелен і Гауер.
Гауер
Капітане Флюелен!
Флюелен
Ради Христа, говоріть тихіше. Дивом дивуюсь, як це мошна не дотримуватися заведених ще в давні часи правил і законів ведення війни? Якпи ви доклали зусиль, апи вивчили війни Помпея Великого, то ви б дізналися, запевняю вас, що в Помпеєвому тапорі ніколи не пуло ні галасу, ні гармидеру. Ви б дізналися, запевняю вас, що воєнні звичаї, нагляд за дисципліною, спосопи ведення війни, розвашливість і правила поведінки тоді пули зовсім іншими.
Гауер
Але ж у ворожому таборі гамір. Їх чути всю ніч.
Флюелен
Якщо супротивник осел, йолоп і палакучий плазень, то невше ш і нам пути такими самими ослами, йолопами й палакучими плазнями, скашіть по щирості?
Гауер
Я говоритиму тихіше.
Флюелен
Прошу й благаю, так і зропіть.
Флюелен і Гауер виходять.
Король Генріх
Хоч цей валлієць трохи старомодний,
Проте сумлінний, мужній, благородний.
Входять троє солдатів — Джон Бетс, Олександр Корт і Майкл Ві л ь я м с.
Корт
Джоне, брате, що це он там? Невже світає?
Бетс
Мабуть, що так. Але нам нема чого дуже радіти з того, що день настає.
Вільямс
Початок його ми ще побачимо, а от кінець, думаю, навряд. Стій! Хто йде?
Король Генріх
Свій.
Вільямс
Хто твій командир?
Король Генріх
Сер Томас Ерпінгем.
Вільямс
Досвідчений командир і дуже добрий чоловік, Скажи, будь ласка, що він думає про наше становище?
Король Генріх
Він прирівнює нас до людей з розбитого корабля, які сидять на мілині, знаючи, що приплив знесе їх у море.
Бетс
І він не сказав про це королю?
Король Генріх
Ні. Та цього й не слід було робити. Бо, між нами кажучи, я вважаю, що король такий самий чоловік, як і я. Фіалка пахне йому так само, як і мені; небо він бачить таким самим, як і я; відчуває він усе, як звичайна людина. Якби скинути з нього всю пишність, то виявилося б, що голий король нічим не різниться від нас. Хоч почуття його сягають вище, ніж наші, опускаються вони на ту саму землю. Отже, коли він бачить причину для страху, як ми, то його страх має той самий смак, що й наш. Через те важливо, щоб наш страх не перекинувся на нього. Бо коли військо це помітить, то занепаде духом.
Бетс
Хоч як би він там храбрував, проте, думаю, в цю холодну ніч він волів би сидіти по шию в Темзі, аніж тут. А я — коло нього; за всяку ціну, аби лиш далі від цього місця.
Король Генріх
Звірюсь і я вам зі своїми думками про короля. Гадаю, що він не хотів би бути деінде, а лише там, де він є.
Бетс
Коли так, то краще б він один тут залишався. Тоді його напевне викупили б, а багатьом бідолахам пощастило б урятувати своє життя.
Король Генріх
Не така вже, мабуть, у тебе сильна ненависть до нього, щоб побажати йому залишитись тут самому, хоч ти всякого наговорив, аби розпізнати, що думають інші. А я гадаю, найбільшим щастям для мене було б прийняти смерть поряд зі своїм королем, бо діло його праве, а вимоги законні.
Вільямс
Нам про те не відомо.
Бетс
Та й до чого воно нам? Знаємо, що ми королівські піддані, і досить. А коли діло його неправе, то з нас, як зі слухняних виконавців, знімається всяка вина.
Вільямс
Якщо королівське діло неправе, то його самого чекає тяжка розплата, коли в судний день усі оті ноги, руки й голови, повідрубувані в бою, зберуться докупи й заволають:"Ми загинули там і там!" Ті клястимуть, ті кликатимуть лікаря, ті плакатимуть за дружинами, удома в злиднях покинутими, інші — тому, що боргів не сплатили, ще інші — за малими дітками, що сиротами позалишалися. Боюся, що в бою перед смертю мало хто встигне покаятись у своїх гріхах. Та й як тут приготуватися до неї по-християнському, коли всі порахунки зводяться до кровопролиття? Так ось, якщо ці люди вмруть, не покаявшись у гріхах, то тяжка буде провина короля, що довів їх до такого кінця. Бо непослух із їхнього боку — це порушення закону й вірності королю.
Король Генріх
Виходить, якщо купець вирядить сина на кораблі в море, а син загине, не встигши покаятись у своїх гріхах, то вина за це падає, по-вашому, на батька. Або коли слуга, що несе гроші за дорученням хазяїна, згине від рук розбійників, не встигши покаятись у гріхах, то ви вважатимете, що це доручення загубило душу слуги. Ні, не так воно. Король не відповідає перед богом за смерть, кожного солдата, так само як батько не відповідає за смерть сина, в хазяїн — за смерть слуги, бо, даючи їм доручення, жоден з них не передбачає свідомо, що вони загинуть. До того ж, коли меч вирішує справу, то ні один король, хай хоч яке справедливе його діло, не в змозі знайти для захисту того діла самих лише безгрішних солдатів. На сумлінні одних може тяжіти почуття вини за навмисне вбивство, на сумлінні других — за те, що зводили дівчат, а потім ламали слово. Треті вважають, що війна врятує їх від суду за насильство й грабунки, якими вони осквернили чисте лоно миру. Вони можуть уникнути кари на батьківщині, втекти від людей, але навіть крила не допоможуть їм утекти від бога. Війна — це бич божий, кара господня. Отже, сьогодні, воюючи за короля, злочинці відбувають кару за минулі порушення королівських законів. Там, де смерть їх лякала, вони врятувалися від неї. А тут, хоч почувають себе в безпеці, можуть загинути. Якщо ці люди помруть без каяття, то в тому, що вони занапастять свої душі, король винен не більше, ніж у тому, що колись вони вчинили злочини, за які тепер і будуть покарані. Піддані всі разом служать королю, але про свіжі душу кожен дбає сам.