Власне, у мене був лише ніж, люлька й трохи тютюну в коробочці. Оце й усі мої припаси, і зайшов мені такий відчай, що я довго гасав по березі, як навіжений. Западала ніч, я почав міркувати, що робити, коли тут є голодні хижаки, які вночі шукають собі жертву.
Тоді здавалося, що єдиний викрут – вилізти десь поблизу на товсте кущисте дерево, на якусь ялицю, тільки з колючками, та просидіти на ньому ніч, і вже завтра подумати, якою смертю я помру, бо просвітку в своєму житті я не бачив. Я пройшов десь із фарлонґ[10] углиб цієї місцини у пошуках прісної води, – і, на щастя, знайшов, напився й поклав до рота трохи тютюну, щоб перебити голод, знайшов дерево, видряпався на нього та вмостився так, щоб уві сні не впасти. Тоді вирізав для захисту кийок, прилаштувався і через страшну втому відразу міцно заснув і чудово виспався, як мало хто в моєму стані здатний, і вранці прокинувся напрочуд відсвіжений.
Розділ IV. Перші тижні на острові
Прокинувся я, коли стояв уже день, година добра, шторм ущух, море не бурунило. Але найбільшою несподіванкою було те, що вночі приплив зсунув судно з обмілини й переніс до уламка скелі, об яку я поранився, коли мене кидала хвиля. Це десь за милю тепер від мого місця; корабель ще тримався на плаву, і добре було б мені потрапити на облавок, аби хоч щось корисне взяти собі.
Я зліз зі свого пристановища на землю, роззирнувся наовкіл і відразу запримітив шлюпку, яка лежала там, куди викинули її вітер та море, – зо дві милі праворуч. Я пішов туди та ба – між мною і шлюпкою виявилася протока чи затока на півмилі завширшки, і довелось повернутись, проте рішучість дістатись на облавок не змаліла, бо я усе-таки сподівався забрати щось потрібне мені для прожитку.
З полудня море вляглося, а відплив дозволив мені наблизитись до корабля на чверть милі. Й тут зайшла мені печаль, бо я в живі очі побачив, що якби ми лишились на облавку, всі врятувалися б, тобто ми всі добилися б до берега, і я тепер не потерпав би без засобів до існування та без товариства. Сльози набігли мені на очі, але оскільки це не допомагає, я вирішив усе-таки потрапити на корабель; стояв упал, тож я розібрався та увійшов у воду. Коли доплив, у мене з'явилися складнощі: хтозна як тепер видертися на облавок; судно вивищувалось на обмілиною, й не було за що вчепитись. Я двічі обплив корабель і за другим разом побачив раніше не зауважений кінець линви, який звисав від фоке-русленів, – я насилу дотягнувся до нього й виліз на півбак. Тут я звернув увагу на те, що корабель розпирає, бо в носовому трюмі вже чимало води; корабель лежав на схилі обмілини, власне – банки, і корма вивищувалась над банкою, а ніс стирчав понад самою водою. Тобто кормова частина не постраждала, і усе там було сухе, бо я ж насамеред мав з'ясувати, що пропало і що ще придатне до вжитку. Я відразу встановив, що провіянт не підмок, а що я був украй голодний, то відразу подався до хлібні й напакував кишені сухарями та їв їх походьма, бо роботи лишалось багато, а часу обмаль. Знайшов також у капітанській каюті трохи рому й добряче хильнув, щоб краще працювалось. Наразі мені потрібен був човен, щоб запастися усим потрібним.
Але що з того, як я сидітиму й гадатиму про те, чого нема? Відчай спонукав мене до дії: у нас на кораблі було кілька запасних рей, два-три ранґоути та пару запасних стеньґ; ось за це я найперше й узявся: поприв'язував до кожної деталі линву, щоб не віднесло її течією, й подужав, попри чималу їхню вагу, перекинути їх через борт. Відтак спустився з корабля по бортовому обшиттю, підтягнув чотири з них до себе, якомога щільніше зв'язав докупи з обох кінців, а згори приладнав навхрест дві-три дошки як мостинці, а що дошки були тонкі, то ходити по них я міг, а от велику вагу вони не витримають. Отож я взяв запасну стеньґу й теслярською пилкою розпиляв її вздовж натроє, а тоді й ці рейки, докладаючи надсадних зусиль, примоцував згори на мостинці. Проте надія запастися усим необхідним допомогла мені повершити ціною надмірних зусиль те, що інакше я ніколи не зробив би.
Отепер зміцнений пліт витримає й величеньку вагу. Далі – треба щось вантажити, але що? І як уберегти вантаж від бурунів? Та часу на роздуми не було. Насамперед я поскладав усі дошки, які знайшов, і, обміркувавши, що знагодиться в першу чергу, знайшов три матроські рундучки, повідкривав, все з них повикидав і спустив на пліт; у перший рундучок я поклав харчі – хліб, рис, три штуки голландського сиру, п'ять куснів сушеної козлини, що її ми багато їли, залишки збіжжя, яку брали для птиці на судні, котру ми давно спожили. Там був ячмінь упереміж із пшеницею, але, на превеликий жаль, я згодом виявив, що все збіжжя з'їли або зіпсували пацюки. Щодо спиртних напоїв, то я знайшов кілька шкіперових ящиків з пляшками, в яких було різне міцне питво, ще й п'ять-шість ґалонів араку. Я їх поставив просто на пліт, бо їх не треба захищати від води, та й до рундучків вони не влазили. Тим часом поволі почався приплив, і я з гіркотою спостерігав, як хвиля змила каптан, сорочку й камізельку, які я покинув на піску на березі. Тепер у мене лишилось тільки те, що на мені, у чому я приплив: короткі полотняні бриджі та панчохи. Отже, довелось пошукати одяг: знайшов я багато, але взяв лише те, що потрібно було зараз, бо були речі насправді важливіші – передусім інструменти для роботи на березі. Через довший час я надибав ящик тесляра, що був мені чудовою винагородою, набагато дорожчою під ту пору, ніж якби корабель був завантажений золотом. Я спустив ящик на пліт, не зазираючи до нього, бо загалом знав, що в ньому буває.
Далі я потурбувався про амуніцію та зброю. В капітановій каюті було дві гарні шротівниці й два пістолі. Я їх узяв, а також кілька рогів на порох, торбинку шроту та дві старі іржаві шаблі. Відомо, що на кораблі було три бочки пороху, але казна, де гармаш їх ховав, але ж я пошукав і знайшов, – дві бочки сухі, а третя замокла. Сухі разом зі зброєю я спустив на пліт. Так я завантажився й почав міркувати, як з усим цим добитися до берега, бо нема ж ні вітрила, ні весла та стерна, і перший-ліпший подув вітру усю цю конструкцію перекине.
Проте було й три сприятливі обставини: перша – штиль, друга – приплив саме набирає на силі, третя – бриз саме віяв з моря до берега. Тоді я знайшов два-три поламані весла від шлюпки і, на додачу до інструментів у ящику, дві пилки, сокиру та молоток, – з усим цим я й відплив. Десь із милю пліт плив чудово, але далеченько від того місця, де я добився до берега напередодні, – тож, либонь, існує якась прибережна течія, що веде до річки, де я міг би причалити зі своїм вантажем.
Так і сталось. Відкрилася затока, в яку прямувала припливна течія, і я стернував, як умів, аби триматись посередині течії.
Але тут мало не сталося лихо – удруге моє серце такого не витримало б: берегів я не знав, і пліт одним краєм сів на банку; через це вантаж міг посунутися до того краю, що лишався на плаву, й зсунутись у воду. Я щосили підпер спиною скрині, аби втримати їх на місці, а от зсунути пліт з банки мені не вдалося, – у такій позі я пробув біля півгодини, втримуючи вантаж; тим часом вода прибувала, й пліт сам зрушив, а я, використовуючи весло як демено, скерував його у фарватер і з прибутною водою зайшов у гирло річечки, де поміж берегами ринула припливна хвиля. Я почав видивлятися по берегах придатне для висадки місце, бо далеко підійматися проти води мені теж не хотілося, тому що ближче до морського узбережжя я зміг би зауважити появу кораблів у морі.
І нарешті на правому березі річки я помітив бухточку, до якої з багатьма тружданнями скерував пліт, а вже ближче до входу в неї весло досягло дна, і я зміг підштовхнути пліт на спокійну воду. Але й тут я ледь не втопив увесь вантаж, бо до крутобережжя ніде було пристати: якби я причалив одним боком, то через нахил плота вантаж міг таки зсунутися в воду. Лишалося зачекати на пік припливу, впираючи весло в землю та тримаючи пліт, як на якорі, над виположистою частиною берега, котру мав би вкрити приплив, що й сталося. Коли під плотом шар води сягнув майже фута, я підвів його до виположистої ділянки й закріпив на місці двома поламаними веслами, котрі повстромлював з протилежних боків у землю, – отак і дочекався на відплив, який залишив мій пліт з вантажем на березі.
Відтак треба було роздивитись довкола й вибрати місце де оселитися та безпечно переховати пожиток. Я досі не знав, чи це континент, чи острів, є тут люди чи ні, чи є небезпечні хижаки. Десь за милю від мене понад пасмом пагорбів на північ височіла стрімка гора. Я озброївся шротівницею, пістолем, узяв ріг з порохом та пішов на верховину; на превелику силу добувся туди і звідти побачив, яка мені судилася біда: це острів, що звідусіль обмивається морем, вдалечині – скелі, за три ліґи на захід ще два острівці, менші за мій.
Земля на моєму острові лежала невпорана, і, схоже, крім хижаків, на ньому ніхто не живе, хоча і їх наразі не видко. Натомість я побачив силу-силенну невідомих мені птахів: хтозна, чи їстівні вони, якщо їх уполювати. Повертаючись, я на узліссі влучив у великого птаха, що сидів на дереві. Гадаю, це був перший рушничний постріл тут від сотворіння світу. Щойно пролунав постріл, з усього лісу знялася хмара різноманітного птаства, і кожна птаха кричала й верещала на свій спосіб, на різній ноті, і жодну з них я не впізнав. Упольований птах скидався на яструба і кольором і дзьобом, а от яструбиних пазурів не було. Його бридке м'ясо виявилося неїстівним.
Задовольнившись цим відкриттям, я повернувся до плоту й узявся переносити вантаж на берег, на що пішла решта дня. Що робити й де відпочити вночі я не знав, тому що на землю лягати лячно – може з'їсти хижий звір, хоча згодом ці побоювання виявилися безпідставними.
Однак якомога краще забарикадувався скринями й дошками, які виніс на берег, і змайстрував собі на ніч хижу. Чим надалі харчуватися, я доки не уявляв, хіба що двічі чи тричі бачив, як із лісу, де я вполював пташку, вибігли істоти, схожі на зайця.
Тепер мені спало на думку, що з корабля можна ще багато чого корисного забрати, як от реї, вітрила, – усе, що вдасться перевезти на берег; через це я вирішив ще раз відвідати корабель.