Він уже ні з ким не буде спати, крім бідної Дженіс Спрингер, — ця перспектива розстеляється перед ним пряма і сумна, як добре відома дорога. Шлунок у нього після вчорашнього розваги бунтує, як бувало, коли він запізнювався в школу. Він раптом каже Нельсону:як добре відома дорога. Шлунок у нього після вчорашнього розваги бунтує, як бувало, коли він запізнювався в школу. Він раптом каже Нельсону:як добре відома дорога. Шлунок у нього після вчорашнього розваги бунтує, як бувало, коли він запізнювався в школу. Він раптом каже Нельсону:
— Як ти все-таки, хай йому чорт, дав їй впасти, чому не втримав? Та й взагалі, що ви так пізно там робили? Коли твоя мама була тобою вагітна, ми нікуди не ходили.
— Хоч принаймні побули разом, — каже хлопець. — Ти-то, наскільки я чув, був ходок.
— Але не тоді, коли вона була тобою вагітна, тоді ми вечір за ввечері просиджували перед цим безглуздим ящиком, дивилися "Я люблю Люсі" та іншу нісенітницю, вірно, Бессі? І не нюхали ніякої травички.
— Травку не нюхати, її курять. А нюхають кокаїн.
Матуся Спрингер з запізненням відповідає на його питання.
— Ну, я ж точно не знаю, як ви з Дженіс себе вели, — втомлено каже вона голосом людини, яка дивиться з вікна на те, що відбувається на вулиці. — Молодь нині інша.
— Прямо скажемо, інша. Ти виставляєш за двері людини, щоб дати місце більш молодому, а цей молодий на всі заставки розносить твій товар.
— Твій товар цілком о'кей, якщо ти цим задовольняєшся, — оголошує Нельсон.
Гаррі в люті перериває його, думаючи про бідну Пру, яка лежить в палаті і чекає чоловіка, а є пхикає немовля і тикає головою їй у бік; про Мелані, яка в поті чола трудилася в "млинець будинку", обслуговуючи всіх цих банківських недоумків, які вважають за краще обідати в місті; про свою милою, повної надій дочки, яка змушена задовольнятися цим великим червонопикий Джеймі; про бідну маленької Сінді, яка змушена з посмішкою терпіти старого Уебба з його манією фотографувати її в різних позах, інакше він не може збудитися; про Мім, яка стільки років задовольняла примхи цих головорізів-італьяшек; про маму, прати своїми старими руками в сірій мильній воді і плакала під звуки блюзів на кухні, поки їй не пощастило і хвороба Паркінсона не вкладеться її відпочивати в спальні; про всіх жінок в світі, яких використовують і гублять чоловіка,щоб ось такі жовтороті молодики могли з'явитися на світло.
— Дай-но я тобі дещо розповім про "тойоти", — каже Гаррі сидить ззаду Нельсону. — Їх збирають маленькі жовті чоловічки в білих халатах, які працюють на одному і тому ж заводі від колиски до могили і прямо-таки божеволіють, якщо в систему запалювання потрапила хоч одна порошинка, а ці драндулети, що випускає Детройт, збивають чорношкірі в навушниках, з яких їм прямо у вуха наярює музика, та до того ж до того накачати наркотиками, що не можуть відрізнити гвинт з прорізаної головкою від гайки-баранчика, і при цьому ненавидять фірму, де працюють. Половина машин, які сходять з конвеєра на заводах Форда, навмисно зіпсовані — забув, де я про це читав, але не в журналі "До відома споживачів".
— Тату, ти сповнений забобонів. Що б сказав про це Заповзятливий? ..
Заповзятливий! І вже зовсім іншим голосом Гаррі каже:
— ушлого вбили в Філадельфії в квітні, хіба я тобі не говорив?
— Ти без кінця говориш мені про це.
— Я ж не кажу, що чорні погано працюють на конвеєрі, я їх не звинувачую, просто кажу, що вони виробляють погані машини.
Але Нельсон вже налаштувався на атаку — він образився і весь в раздризганних почуттях, бідолаха.
— І яке ти маєш право критикувати мене і Пру за те, що ми поїхали до друзів, коли сам ти відправився зі своїми друзями милуватися цими безглуздими екзотичними танцівницями? Як тобі це може подобатися, мам?
— Це було зовсім не так погано, як я думала, — каже Дженіс. — І все в рамках пристойності. Право ж, нітрохи не гірше, ніж колись на старих ярмарках.
— Нічого перед ним виправдовуватися, — каже їй Гаррі. — Хто він такий, щоб нас критикувати?
— Найцікавіше, — продовжує Дженіс, — що нам з Сінді і Тельма завжди подобалися одні дівчата, а чоловікам — зовсім інші. Нам всім сподобалася ця висока східна жінка, така граціозна і артистична, а чоловікам, мама, сподобалася маленька блондинка без підборіддя, яка танцювати-то не вміла.
— Зате створювала атмосферу, — пояснює Гаррі. — Я хочу сказати, вона все робила всерйоз.
— А потім ця коротконога чорна товстуха, яка завела тебе. Ну та, що з пером.
— З оливковою шкірою. Вона була теж славна. А щодо пера — я б обійшовся без нього.
— бабуля зовсім не цікаво слухати цю гидоту, — пояснює Нельсон з заднього сидіння.
— Бабуся не заперечує, — каже йому Гаррі. Ніщо не дратує Бессі Спрингер. Бабуся любить життя.
— Ну, не знаю, — зітхнувши, каже стара. — Коли ми могли цим цікавитися, такого не було. Пам'ятаю, Фред іноді приносив додому "Плейбой", але мені це здавалося скоріше сумним, всі ці вісімнадцятирічні дівчата, зовсім як діти, тільки тіло у них доросле.
— А хто не діти? — запитує Гаррі.
— Говори від свого імені, пап, — вставляє Нельсон.
— Ні, я хотіла сказати, — не відступається матуся Спрингер, — дивишся на те, як нинішні дівчата ходять зовсім голі, в чому мати народила, і дивуєшся, навіщо батьки їх ростили. Та й взагалі, що думають з цього приводу батьки. — Вона зітхає. — Так, світ став іншим.
Дженіс каже:
— По-моєму, в тому ж місці по понеділках влаштовують вечори для дам з чоловічими стриптизерами. І мені говорили, Доріс Кауфман говорила, що молоді хлопці справді бояться цих вечорів, тому що жінки кидаються на них і навіть намагаються підійнятися на сцену. Кажуть, гірше всіх жінки, яким за сорок.
— Це така гидота! — каже Нельсон.
— Стеж за тим, що говориш, — повчає його Гаррі. — Твоєї матері якраз за сорок.
— Па!
— Ну, я б так себе не вела, — говорить Дженіс, — але я можу собі уявити, що є жінки, які здатні так себе вести. Я думаю, багато що залежить від того, наскільки їх задовольняють чоловіки.
— Мама! — обурюється хлопець.
Вони об'їхали гору і згорнули на Центральну вулицю; судячи по годинах у вітрині хімічної чистки, вже без трьох хвилин десять.
— Схоже, ми встигнемо, Бессі! — кричить сидять ззаду Гаррі.
Прапор на мерії наполовину приспущено через заручників в Ірані. Люди в святковому одязі все ще стікаються до церкви під дзвін дзвонів, скликає їх своїми залізними мовами під сірим, розідраним вітром листопадовим небом, відсвічує подекуди сріблом. Випускаючи матусю з "мустанга", Гаррі каже їй:
— Тільки не закладіть магазин заради цього органу Манною Каші.
Нельсон запитує:
— Як ти будеш добиратися додому, бабуся?
— Мене, напевно, підвезе онук Грейс Штуля — він зазвичай приїжджає за нею. Ну а немає, так і пішки дійду — НЕ помру.
— Ах, мама, — каже Дженіс, — тобі ж в житті не дійти. Якщо тебе не буде кому підвезти, подзвони нам, коли збори скінчиться. Ми будемо вдома.
У клубі зараз скоротили до мінімуму обслугу, тому подають лише заздалегідь приготовані бутерброди, половина сіток на тенісному корті спущена, а на полях для гольфу переставлені покажчики лунок. Повертаючись додому з Дженіс і Нельсоном, Гаррі згадує, як вони їздили раніше втрьох, жили разом, були молодші. Між малим і Дженіс цей зв'язок збереглася. А він її втратив. Вголос він вимовляє:
— Значить, тобі не подобаються "тойоти".
— Питання не в цьому, пап, там нічому подобатися або не подобатися. Вчора на вечірці я розмовляв з однією дівчиною, яка тільки що купила "короллу", так ми з нею говорили тільки про старих американських машинах — які вони були чудові. Ось і "вольво" теж стали не ті, і ніхто тут нічого не може вдіяти. Як то кажуть, всьому свій термін.
Хлопчисько явно прагне підтримати розмову і залагодити сварку; Гаррі ж мовчить, роздумуючи: "Всьому свій термін — будеш так гнати, так крутитися та ще наркотиками накачуватися, добре, якщо до моїх років дотягнеш".
— "Мазди", — каже Нельсон. — Ось чим би я хотів торгувати.
— В такому разі йди до Ейбу Шафетцу і проси роботи. Я чув, він начебто прогорає — стільки у "мазд" дефектів. Менні говорить, ніколи ним усіх не виправити.
— По-моєму, — каже Дженіс, намагаючись внести дух умиротворення, — реклама "тойот" по телевізору на рідкість розумна і шикарна.
— О, реклама — чудо, — погоджується Нельсон. — Реклама — просто чудо. Я-то кажу про машини.
— А тобі не подобається, — запитує Гаррі, — ця нова, там, де вона хрюкає і рушає з місця? — Він хрюкає, і Дженіс з Нельсоном сміються, і останній квартал до будинку вони їдуть по Джозеф-стріт під голими кленами, весело згадуючи всі втрьох, яка у "тойот" була реклама з підхоплюватися в машини чоловіками і жінками, звичайними чоловіками і жінками, їх одяг здіймається складками ангельських убрань, точно сталося бурхливе хімічна сполука або з'явилося крупним планом крило колібрі, злітає і падає вниз, а чоловіки і жінки посміхаються і застигають в повітрі, кидаючи виклик земному тяжінню.
— Треба нам звідси з'їжджати, — раптово захриплим голосом виголошує Гаррі декількома днями пізніше, напередодні повернення Пру з лікарні, де вона пролежала цілий тиждень. Вони з Дженіс в спальні, на дворі ніч; бук, скинувши з себе листя і тріскучі коробочки насіння, пропускає тепер в їх кімнату куди більше світла, ніж влітку. Два скла у вікні з боку, що ближче до вулиці, з того боку, де спить Кролик, не ідеально гладкі, а злегка хвилясті, все в якихось довгастих бульбашках, які вдень ледь помітні оку, зате вночі утворюють на дальній стіні медальйони крапчастих тіней, різко збільшених, більш яскравих за кольором, ніж насправді, так що над заставленим туалетом червоного дерева, який перейшов до Дженіс від Кернер, у чотирьохстулкове двері, що відгороджує від них світ, вся стіна строката, кольорова, як вітраж. За десять років, що вони тут живуть,в ті хвилини і години, що проходять, коли вже погашена лампа і ще не настав сон, ці світяться квадратики закарбувалися в мозку Гаррі, як коштовності, яскраві камінці, що утворилися з повітря, — йому буде їх не вистачати, коли він поїде звідси. Але їхати треба. На абстрактний малюнок накладаються тіні від гілок бука, які терплять і качає холодний вітер.
— Куди ж ми поїдемо? — запитує Дженіс.
— Купимо собі будинок, як все, — каже він тихим, хрипким голосом, точно матуся Спрингер може почути це його зрада крізь стіну, незважаючи на бурмотіння, а потім гуркіт телевізора в момент кульмінації; потім вибухає реклама, потім починає наростати нова кульмінація.