Цікаво, роздумує Гаррі, що сказав би батько, якби тільки побачив його зараз — такого багатого.якби тільки побачив його зараз — такого багатого.якби тільки побачив його зараз — такого багатого.
Його "корона-універсал" 1978 року випуску в люксовому виконанні, з п'ятьма дверима, стоїть на відведеному їй місці. Вважається, що вона кольору "червоний метал", а насправді швидше бура, немов перестояв томатний суп. Якщо японці в чомусь і кульгають, так це за частиною кольору: їх "мідь", на погляд Гаррі, коричнева, як креозот, їх "м'ятно-зелений метал" скоріше схожий на ціанід, а то, що вони називають бежевим, — це пронизливо-лимонний. Під час війни було багато карикатур, що зображали японців в окулярах з товстими скельцями, — цікаво, може, вони й справді погано бачать і плутають всі кольори спектра. Але його "корона" все одно зручна машина. Велика, солідна; злегка нахилене, з м'якою прокладкою рульове колесо; зручний запобіжний пояс для водія, приймач з чотирма динаміками, встановлений на заводі. А він любить слухати радіо,коли мчить по Бруер, піднявши скла, замкнувши двері і включивши вентиляцію, і з усіх чотирьох кутів машини, немов з чотирьох кутів уявного танцювального залу, гуркоче сучасна музика. Підбадьорлива і ніжна, ця музика нагадує Кролику мелодії, які він чув по радіо, коли навчався в школі. "Як далеко до Місяця", де ще так верещить кларнет, вони прозвали цю пісню "лакричної паличкою", а потім "Уявляючи, що ти в" Рітус ", — міські мелодії, які не схожі на народні мелодії кантрі шістдесятих років, які намагалися відвести тебе назад, зробити краще, ніж ти є. Чорні дівчата тоненькими мелодійними голосами виводять безглузді слова під гуркіт електричних ритмів, і Гаррі це подобається, він уявляє собі цих чорних дівчат, швидше за все з Детройта, в блискучих переливчастих сукнях,які під крутяться прожекторами раз у раз змінюють колір, а їх хлопці вколюють на конвеєрі. Треба їм з Дженіс з'їздити хоча б в цей заклад ДИСКО на шосе 111, повз якого він сьогодні в сотий раз проїжджав, але куди жодного разу так і не наважився зайти. Подумки він намагається скласти з шматочків картину — Дженіс, і кольорові дівчата, і крутяться вогні, — але все розсипається. Він думає про Ушлом. Десять років тому цей чорний хлопець зайшов до нього і жив з ним і Нельсоном чорт зна скільки, а тепер Заповзятливий помер — Гаррі недавно дізнався про це, в квітні. Хтось, який побажав залишитися невідомим, надіслав йому вирізку в довгому конверті, такі продаються на пошті, надписати акуратними друкованими літерами кульковою ручкою, як це роблять бухгалтери або шкільні вчителі, — вирізку, набрану знайомим шрифтом бруерской "Вет", де Гаррі працював лінотіпістом ,поки лінотипний набір не вважали застарілим.
КОЛИШНІЙ ЖИТЕЛЬ
НАШОГО МІСТА
УБИТО у Філадельфії
Хьюберт Джонсон, який жив раніше в Бруер, помер від вогнепальних ран у філадельфійської міській лікарні, як стверджують, після перестрілки з поліцейськими. Джонсон нібито неспровоковано вистрілив першим в поліцейських, які розслідували повідомлення про порушення санітарних норм і законів гуртожитку в релігійній комуні, яку, судячи з усього, очолював Джонсон; в його "Сім'ю месії, що несе свободу" входила як біла молодь, так і кілька чорних сімей. Спів допізна і зухвала поведінка спричинили за собою численні скарги сусідів. "Сім'я месії, що несе свободу" розміщувалася в будинку на Колумбія-авеню. На Джонсона оголошено розшук. Джонсон, який проживав останнім часом на Сливової вулиці, був відомий тут під кличкою Заповзятливий, а також під прізвищем Фарнсуорт. Місцева поліція підтвердила, що його розшукували у зв'язку з численними скаргами.Лейтенант філадельфійської поліції Роман Серпітскі повідомив кореспондентам, що йому і його людям не залишалося нічого іншого, як відкрити по Джонсону у відповідь вогонь. На щастя, ніхто з поліцейських і ніхто з членів комуни при цьому не постраждав. Співробітники іде у відставку мера Френка Ріццо відмовилися коментувати подію. "Ми тепер не так часто стикаємося з такими божевільними, як раніше", — зауважив лейтенант Серпітскі.— зауважив лейтенант Серпітскі.— зауважив лейтенант Серпітскі.
До вирізці не було докладено ніякої записки. Однак той, хто її послав, мабуть, добре знав його, Гаррі, знав дещо з його минулого і стежив за ним, як нібито стежать за нами наші покійники. Жах.Заповзятливий помер, і в світі стало похмуріше, зникла відвага, надія на те, що все зміниться. Заповзятливий передчував, що помре молодим. Останній раз Гаррі бачив його, коли він йшов по скошеного кукурудзяному полю, де серед стерні сиділи лискучі на сонці ворони. Але це було так давно, що вирізка з квітневої газети, яку він тримав у руці, подіяла на нього не більше, ніж будь-яка інша новина або ті спортивні вирізки, що висіли в рамках в демонстраційному залі навколо нього. Душа твоя теж поступово вмирає. Та частка Гаррі, яка перебувала під чарівністю ушлого, зіщулилася і покрилася коростою. І хоча за все своє життя Гаррі близько не знав жодного іншого чорного, він, по правді кажучи, нітрохи не боявся цього критикана-незнайомця, несподівано з'явився, немов ангел з небес, і не відчував ні найменшої незручності від його уваги, а,навпаки, був задоволений: Гаррі здавалося, що цей одержимий малий як би по-новому побачив його, ніби просвітив рентгеном. І, проте ж, він був, без сумніву, божевільним, його вимоги були невідповідності і нескінченні, і тепер, коли він помер, Кролик відчував себе куди спокійніше.
Йому затишно сидіти в своїй замкненій і відмінно зібраній машині, за склом якої, немов у німому кіно, розгортається панорама високоповажного міста Бруер. Кролик їде по шосе 111 вздовж річки до Західного Бруер, де він жив колись з ушлим, потім перетинає річку по мосту — продовження Уайзер-стріт, — недавно перейменованому на честь якогось покійного мера, хоча ніхто цей міст так не називає, потім, щоб уникнути пішохідної частини з фонтанами і берізками, які проектувальники вирішили насадити вздовж двох найдовших кварталів Уайзер-стріт з метою поєднувати центр (сміх, та й годі: насадили в два рази більше дерев, ніж було потрібно, вважаючи, що половина загине, а дерева майже всі прижили ь, так що тепер в центрі міста утворився справжній ліс, де вже не раз відбувалися пограбування і де тепер сплять алкаші і наркомани),Гаррі згортає наліво, на Третю вулицю, проїжджає кілька кварталів, де трапляються особнячки — і в кожному другому кабінети офтальмологів, — і вискакує на головну артерію, що перетинає місто по діагоналі і іменовану Ейзенхауер-авеню, на якій в цьому районі коштують старі фабрики і залізничні депо. Залізниці і вугілля адже і створили Бруер. Тепер в цьому місті, колись четвертому за величиною в Пенсільванії, а нині перейшов на сьоме місце, раз у раз трапляються будівлі — пам'ятки вичерпаною енергії. Високі стрункі труби, які вже півстоліття не димлять. Ліхтарі на литих чавунних стовпах, що не запалювалися з часів Другої світової війни. Вся нижня частина Уайзер-стріт віддана під продаж товарів за зниженими цінами, і єдине новий заклад на ній, величезне будова з білої цегли без вікон, — похоронна контора Шонбаума.Колишні текстильні фабрики, віддані під продаж одягу по здешевлених цінами, рясніють веселими, наспіх зробленими оголошеннями — Фабрична ЯРМАРОК — і плакатами:Тут долар все ще долар . Ці акри мертвих залізничних колій і депо, де лежать гори коліс і стоять порожні товарні вагони, стирчать в серці міста, точно величезний іржавий кинджал. Все це було створено в минулому столітті тими, хто зараз здається нам гігантами, в період бурхливого впровадження в життя заліза та цегли, які і до цього дня визначають вигляд цього міста, де єдині нові будівлі — похоронні контори і казенні установи, біржа безробітних та призовної пункт.
За залізничним депо і підземним переходом у Сьомий вулиці, який затопило вчора вночі, Ейзенхауер-авеню круто піднімається вгору серед щільно збитих ґрунтовних будинків, побудованих робочими-німцями на свої заощадження і позики від кредитних товариств, — навалі алюмінієвих навісів і обшивки зі штучного каменю не піддалися лише віялоподібні кольорові вітражі над дверима; поляків та італійців тіснять тут чорні і латиноамериканці — в юності Гаррі вони селилися в нижній частині міста, біля річки. Темношкірі хлопці, які думають на своїй мові, витріщаються тепер з трикутних кам'яних ганочків старих бакалійних крамничок на розі.
Зниклі білі гіганти, заповнюючи стільники Бруер, дали вулицях, що перетинають Ейзенхауер-авеню, імена фруктових дерев і пір року: Зимова, Весняна, Літня, а ось Осінньої вулиці немає. Двадцять років тому Кролик жив три місяці на Літньої вулиці з жінкою на ім'я Рут Ленард. Там він зачав дочку, яку бачив сьогодні, якщо тільки це його дочка. Ні від чого нікуди не втечеш — твої гріхи, твої нащадки наздоганяють тебе ... Тепер в дискотеках звучать "Великі бджоли", де співають білі чоловіки, а здається, що це чорні жінки. Звучить "Виживай" з гуркотом і дивним гортанним підвиванням, — пісня, зазвичай супроводжує поява на екрані Джона Траволти. Кролик як і раніше вважає його таким собі відмінником з класу містера Коттера, але минулого літа Сосдіненние Штати якийсь час на сто відсотків перебували під владою його чарівності,кожна дівчинка молодше п'ятнадцяти мріяла про те, щоб засісти з колишнім відмінником на заднє сидіння машини, припаркованої в Брукліні. Кролик уявляє собі власну дочку на задньому сидінні "королли", оголюючи ноги до пупа. Цікаво, думає він, чуприна у неї така ж руда, як у матері, чи ні. І цей горбок, в якому приховано все ніжне єство жінки, знаходиться на відстані лише якогось дюйма від потворного пеніса з блакитними венами, що висить, як сосиска на гачку. Очі в дівчини блакитні — як у нього. Дивно подумати, що він справив піхву шляхом таємного послання своїх генів, переданого через всі ці багаторічні проникнення і вилучення по каналах крові зростаючого і живого організму, який продовжує жити. Ні, краще про це не думати, такі думки лише марно надмірно збуджують його. Як і деякі мелодії.щоб засісти з колишнім відмінником на заднє сидіння машини, припаркованої в Брукліні.