На цей раз він з особливою відвертістю повідомляє мені, що почувається чудово і відчуває легкість, яку він невпинно усвідомлює. У відповідь я кажу, що його здоров'я вселяє сумнів, бо постійно помічати, що воно в тебе є,— це ненормально, і що справжнє здоров'я ніколи не відчувається. Не довіряйте своєму гарному самопочуттю,— побажав я йому на прощання.
Не варто додавати, що відтоді більше його не зустрічав.
При найменшому невдоволенні, а тим паче при найменшій прикрості потрібно швидше бігти на найближчий цвинтар, де одразу набуваєш такого спокою, якого не знайдеш більше ніде. Прекрасні ліки на один прийом.
Жаль, що переселяє нас назад у минуле, за своєю примхою воскрешаючи наше життя, дарує нам ілюзію того, що у нас було безліч життів.
Про мою слабкість до Талейрану. Якщо ти цинічний лише на словах, то захоплюєшся тим, хто насправді був магістром цинізму.
Якби якийсь уряд посеред літа оголосив, що відпустки та канікули продовжуються до нескінченності і що під страхом смерті ніхто не повинен залишати той рай, в якому він перебуває, за цим були б масові самогубства і безпрецедентна різанина.
І щастя, і негаразди роблять мене однаково нещасним. Чому ж тоді часом мені трапляється віддавати перевагу першому?
Глибина пристрасті вимірюється прихованими в ній ницими почуттями, що забезпечують їй силу та тривалість.
Безноса — за словами Ґете, нікудишня портретистка — нібито надає особам якогось фальшивого, неправдоподібного виразу; звичайно, він не той, хто, подібно до Новаліса, міг прирівняти її до природного початку, що "романтизує" життя.
У його виправдання зауважимо, що оскільки він прожив на п'ятдесят років довше, ніж автор "Гімнів до Ночі", він мав достатньо часу, щоб втратити ілюзії щодо смерті.
У потязі їхала літня, претендуюча на деяку вишуканість жінка; поряд з нею — ідіот, синок років тридцяти, який час від часу брав її руку, навмисне прикладався до неї в поцілунку, а потім блаженно дивився на матір. Вона сяяла від щастя та посміхалася.
Раніше я не уявляв, що означає скам'яніти від цікавості. Тепер це почуття мені знайоме, тому що я випробував його побачивши це видовище. Мені відкрився новий різновид душевного потрясіння.
Музика існує, доки її слухають, як Бог існує, доки триває екстаз.
Між вищим мистецтвом та вищою істотою спільне те, що обидва вони цілком залежать від нас.
Деяких — правду кажучи, більшість — музика підбадьорює і втішає; інші ж знаходять у ній бажане розчинення, несподіваний спосіб втратити себе, поринути у те, що є у світі найкращого.
Порвати зі своїми богами, зі своїми предками, зі своєю мовою та країною, порвати з усім – зрозуміло, це жахливе випробування; але в той же час це чудовий досвід, пережити який так жадібно прагнуть перебіжчики і ще більше, зрадники.
З усього, що приносить нам страждання, тільки розчарування може подарувати нам відчуття того, що ми нарешті торкнулися Істини.
Як тільки людина починає здавати, замість того, щоб зневірятися, їй варто було б заявити про своє право більше не бути самою собою.
Ми досягаємо майже всього, крім того, чого бажаємо потай. І ймовірно, справедливо, що найдорожче для нас виявляється недосяжним і що найголовніше в нас самих і в пройденому шляху залишається нерозкритим, нереалізованим. Провидіння чудово все влаштувало: нехай кожен здобуває вигоду і славу з величі своєї розбитої душі.
Залишитися тотожним самому собі — саме з цією метою, як стверджує Зоґар, Бог створив людину і наказав їй зберігати вірність древу життя. Однак той віддав перевагу іншому дереву, яке виросло в "області варіацій". А його гріхопадіння? Шалена жага змін, плід цікавості — ось де джерело всіх нещасть. Ось так те, що для першого з нас було лише дурістю, стало для всіх нас законом.
Частка жалості є в будь-якій формі прихильності: і в коханні, і навіть у дружбі, виключаючи, втім, захоплення.
Вийти неушкодженим із життя — таке могло б статися, але не трапляється, мабуть, ніколи.
Лихо, що сталося надто недавно, має ту незручність, що заважає нам розглянути його позитивні сторони.
У минулому столітті про кохання та про музику найкраще говорили Шопенгауер та Ніцше. Однак і той, і інший були завсідниками борделів, а що стосується музичних уподобань, то перший був у захваті від Россіні, а другий — від Бізе.
Випадково зустрівши Л., я сказав йому, що суперництво між святими було найзатятішим і найтаємнішим із усіх суперництв. Він попросив мене навести приклади — тоді я не зміг знайти жодного, та й тепер не знаходжу. І все-таки цей факт здається мені доведеним.
Свідомість: сума всіх наших переживань, починаючи з народження до сьогодення. Ті переживання зникли; свідомість залишилася — але вона втратила свої витоки... вона навіть не підозрює про них.
Меланголія живить сама себе, ось чому вона не здатна оновлюватися.
У Талмуді є вражаюче твердження: "Що більше людей, то більше образів божественного у світі".
Можливо, так воно було за часів, коли було висловлено це зауваження, яке нині спростовується всім, що ми бачимо, і спростовуватиметься ще більше тим, що побачимо в майбутньому.
Я сподівався ще за життя побачити зникнення роду людського. Але боги опинилися проти мене.
Я щасливий, тільки коли задумав зректися чогось і готуюся до цього. Все інше — досада та метушня. Зречення – справа нелегка. Однак навіть прагнення до нього приносить спокій. Прагнення? Однієї тільки думки про зречення достатньо, щоб у вас з'явилася ілюзія, ніби ви стали іншим, і ця ілюзія — найсолодша і в той же час найманючіша з перемог.
Він, як ніхто, відчував, що світ — гра. Щоразу, коли я згадував про це, він із змовницькою усмішкою вимовляв санскритське слово li la — згідно з Ведантою, абсолютна безпричинність, творіння світу заради забави божества. Як ми разом з ним сміялися з усього на світі! А тепер він — найвеселіший з тих, хто позбувся помилок,— з власної вини виявився покинутим у цю прірву, бо одного разу погодився прийняти небуття всерйоз.
Перед обличчям митей
Не геній, а страждання, і тільки воно, дозволяє нам не бути маріонетками.
Коли людина піддається чарівливості смерті, все відбувається так, ніби вона знала її в минулому житті і тепер їй не терпиться швидше зустрітися з нею знову.
Запідозривши будь-кого в тому, що він має хоч найменшу слабкість до Майбутнього, знайте: ваш підозрюваний бував не в одного психіатра.
"Ваші істини нестерпні". — "Це для вас вони нестерпні",— відразу я відповів цьому простакові.
Однак, замість того, щоб хвалитися, я захотів додати: "І для мене теж…"
Людина незадоволена тим, що вона людина. Але він не знає, до чого повернутися і як відновити стан, про який у нього не збереглося жодних ясних спогадів. Ностальгія за станом лежить в основі його істоти, і саме через неї людина повідомляється з тим, що залишилося в ньому найдавнішого.
Органіст грав у безлюдній церкві. Більше нікого, тільки кіт, що крутився біля моїх ніг… Я був приголомшений пристрастю музи́ки: на мене наринули питання, що вічно мучили мене. Відповідь органу видалася мені незадовільною, але, враховуючи мій тодішній стан, це все ж таки — незважаючи ні на що — була відповідь.
Ідеально правдива людина, яку ми завжди вільні собі уявити,— той, хто ніколи не шукатиме притулку в евфемізмах.
Я шалено прагнув Безстрастя, в поклонінні якому мені не було рівних, і що більше я хотів його досягти, то більше я від нього віддалявся. Закономірна поразка для того, хто переслідує мету, котра суперечить його натурі.
Одне збентеження в нас змінює інше. З цього спостереження не випливає жодного висновку, воно нікому не заважає вершити свою долю, щоб прийти в результаті до всесвітнього збентеження.
Почуття тривоги відбувається зовсім не від нервового розладу, воно ґрунтується на самому устрої цього світу, і незрозуміло, чому ми не відчуваємо його постійно: адже час сам по собі є нічим іншим, як тривогою в її повному розвитку, такою тривогою, у якої не видно ні початку, ні кінця, тривогою у стані вічного підкорення.
У нескінченно похмурому небі, не звертаючи жодної уваги на це смутне тло, ганяються одна за одною дві пташки… Їхня неприкрита веселість набагато краще реабілітує один древній інстинкт, ніж вся еротична література разом узята.
Сльози захвату — єдине виправдання цього світу, якщо він потребує такого.
З солідарності з щойно померлим другом я заплющив очі і безвольно поринув у подібність хаосу, що передує сну. Через кілька хвилин мені здалося, що я схопив ту нескінченно малу реальність, яка ще пов'язує нас зі свідомістю. Чи був я на порозі кінця? За мить я опинився на дні безодні, не відчуваючи при цьому ані тіні страху. Значить, перестати існувати так просто? Зрозуміло, якби смерть була лише одним із досвідів, але цей досвід єдиний. Та й що за безглузда ідея – грати з явищем, яке буває лише одного разу! Унікальне неможливо випробувати.
Що більше людина страждала, то менше вона відстоює свої права. Протест є ознакою того, що людина ніколи не відчувала муки пекла.
Мало в мене своїх турбот, то мені не дають спокою ще й ті, що були знайомі, мабуть, навіть печерним людям.
Людина ненавидить себе, тому що не може забути про себе, не може думати ні про що інше. Це неминуче призводить до того, що надмірність пильної уваги кидає людину у відчай і прагне її подолати. Однак ненависть до себе є найнеефективнішою стратегією для досягнення такої мети.
Музика – це ілюзія, яка спокутує всі інші.
(Якби слову "ілюзія" судилося зникнути, не знаю, що б зі мною стало.)
У стані безпристрасності нікому не дано почути биття Часу.