Диявольські почвари

Тойн Фріс де

Сторінка 66 з 86

Але жодного разу він не бачив Аманди серед черниць; він навіть думав запитати одну з сестер, чи не захворіла та, коли одного дня вона несподівано з'явилася в каплиці сама.

Дівчина зустріла його просто й весело. Потім стала перед картиною й подивилася на птахів. Вона зробила те, чого Мельхіор ніколи не бачив: голосно сплеснула в долоні. Це був вчинок такий щирий, такий по-дівочому радісний і сповнений захоплення, що його серце стислося. Він побачив, що Аманда відкинула всі приховані думки, що між нею та картиною нічого не було — а картина — це він сам. Аманда відшукала інших намальованих птахів, назвала їх або попросила його назвати їх.

Мельхіор уникав дивитися на Аманду. Через деякий час вона почала швидко говорити:

— Я багато чула про шпаківні в дитинстві, тут і там у дворянських замках були такі. Я не здавалася, поки тато якось не повів мене в гості до сусіда, у якого була така шпаківня. Я пробула там цілий день і мало не розплакалася, коли ми збиралися йти додому. — Вона раптово зупинилася, ніби зайшла надто далеко у своїх мирських спогадах. Більш спокійно дівчина додала:

— Відтепер ваша картина буде моїм пташиним домом.

Мельхіор не відкладав ні палітри, ні пензля.

— Тут будуть не тільки птахи, — сказав він з неприхованим запалом. – Я ж пообіцяв вам і матері-настоятельниці ще й плазунів… Змії та скорпіони якось не пасують до святого Франціска, але тут може бути і черепаха, і ящірка, і навіть маленька зелена жабка. А крім того, тут на передньому плані можна розкидати пару крихітних створінь, сонечко, скарабея...

— Ой, метелики! – сплеснула руками Аманда.

Із дедалі більшою ніжністю Мельхіор помітив, що дівчина знову мало не заплескала в долоні, губи її були вологі й червоніші, ніж зазвичай, очі сяяли дивною радістю.

— Метелики, — погодився він, охоплений її захватом, — павич, лимонниця, адмірал... ти повинна допомогти мені зі своїми побажаннями, Амандо.

Він побачив, що знову назвав її лише по імені; вона, здається, не чула цього, а може, просто прийняла їхню нову приналежність одне до одного.

І вона дивилася, як художник повернувся до роботи. Він почав з маленької черепахи і швидко намалював її. Мовчазна, зосереджена близькість Аманди сповнила його піднесеним почуттям. Він почув її глибоке зітхання, коли відкинувся назад, і дівчина побачила слід тварини на піску, схожий на букву F. Тоді він ще раз нахилився над картиною й додав ромашку до ороговілої морди черепахи — дань поваги, яку тварина віддавала б біля ніг святого. Аманда стояла позаду художника, коли він закінчував малювати серце ромашки, схоже на краплю золота, введену в квітку. Побачивши його магію створення черепахи і квітки, дівчина поклала руку йому на плече. Мельхіор повернув обличчя й трохи підняв його, торкнувшись щокою руки черниці. Аманда відступила, не кажучи ні слова. Мельхіор залишився сидіти, похиливши голову. Під сірою стелею стояла тиша. Тоді він почув, як черниця тихо вийшла з каплиці.

Коли наступного дня він увійшов до монастиря, там стояла черниця, сховавши руки в широких складках своєї ряси. Вона стояла нерухомо, наче когось чекала. Він познайомився з нею після посту — це була літня Агнета, яка зазвичай залишалася біля абатиси. Коли він привітався з нею і попрямував до каплиці, та заступила йому дорогу:

— Не туди, художнику.

В її голосі було спокійне застереження. Мельхіор нашорошив вуха.

— Щось не так, вельмишановна сестро?

— На жаль, мушу передати вам повідомлення від настоятельниці, — беззвучно сказала монахиня. — Замовлення на вівтарний розпис скасовано.

Стара говорила дуже чітко, але Мельхіор стояв на місці, як і вона.

— Скасоване?

— Замовлення анульоване, — сказала сестра Агнет.

Мельхіор недовірливо продовжував дивитися на неї.

— Я вас правильно зрозумів?

— Ах, — сказала стара черниця, — це й справді сумно, пане Мельхіоре. Я передаю вам рішення матері-настоятельниці, якого не можна змінити. Монастирська брама тепер для вас закрита.

Мельхіор відчув холодне тремтіння й запаморочення. Він притулився до гіпсової стіни порталу, від якої стало тепліше.

— Заради Бога, — вигукнув він, — які причини були у преподобної матері? Я зробив щось збочене і несвідоме?

Старенька черниця глухо відповіла:

— Ми не знаємо, чи ти зробив щось збочене... Той факт, що ми нічого не знаємо про тебе, майстре, змушує абатису піти на цей крок.

Мельхіор глибоко вдихнув.

— Але ж це дурість, преподобна сестро! Ви не можете відмовити комусь на основі того, чого ви про нього не знаєте. На мене треба було подати скаргу.

Сестра Агнета ворухнула своїми невидимими руками в сірих рукавах. Вона нерішуче сказала:

— Більше мені нічого не дозволено говорити. Та все ж скажу: про вас була мова.

Мельхіор пильно подивився на неї; восково-жовте зморшкувате обличчя залишалося непроникним.

— Чи може Аманда...

Сестра Агнета заперечила головою:

— Сестра Аманда не має до цього відношення.

— Не вона, — скрикнув Мельхіор. Стара черниця залишалася незворушною. — В такому випадку, скарга на мене мала прийти з однієї сторони – з боку капітулу. Капітулу — повторив Мельхіор. — Це парох підбурив проти мене шановну матір!

Сестра Агнета не відповіла жодним словом чи жестом на його крик. Мельхіор голосно засміявся:

— Все ясно, як білий день. Про мене нічого не відомо, так він виражається! І це відкриває двері для чуток і домислів. Заради підозр! Поширювати навколо мене темряву, від якої здригається благочестя.

Сестра Агнета заплющила очі, ніби вигляд його приголомшення та страждань лякав її. Мельхіор побачив, що в сінях з'явилося більше черниць, явно приваблених його криком. У нього склалося враження, що їхні погляди були не ворожі, а радше співчутливі й трохи збентежені, ніби вони щойно побачили його в усій його правдивій суті.

— Достойні сестри, — вигукнув він, — ви мене знаєте! Чому мені роблять кривду? Настоятельниця відбирає у мене замовлення на розпис у каплиці! Ніхто не хоче мені сказати чому?

Він переводив погляд з однієї жінки на іншу. Потім він побачив подібну до тіні Аманду, що сховалася позаду інших черниць. Її мертво-бліде обличчя, великі очі, повні сліз, застережливі й відчайдушні, на частку секунди чітко вирізнялися на тлі все тих же чернечих головних уборів, темно-сірих ряс і кам'яно-сірого кольору порталу. Мельхіор хотів кричати, скрикнути від гніву й туги, простягнути руки... але Аманди вже не було. Інші черниці теж розбіглися — поспішне чалапання, шелест жорстких шат, тихий голос, ридання...?

Він побачив, що стара Агнета все ще стоїть перед ним.

— Скажи мені, сестро, — вигукнув він із зростаючим гнівом, — чи парох не казав, нібито я маю небезпечні стосунки з єретиками й чаклунами? І що отець Ейлардус ван Хоей насправді приїхав сюди через цю підозру? І що молода жінка, яка втекла від мене, була відьмою чи принаймні одержимою? І що я недостойний замовлення, щоб працювати в присвяченій Богові каплиці?

Нарешті сестра Агнета підняла свої старі очі й сказала:

— Мені нема чого сказати, майстре Хінтаме. Тепер вам сюди заходити заборонено. Ви повинні піти звідси, повернутися додому і просити в Бога, щоб дарував вам спокій.

Мельхіор дивився в її жовте обличчя, яке ніби було прооране болем, кожне її слово віддавало серйозністю. Він обернувся. Крізь відчинену монастирську браму він бачив красу літнього дня в його нереальному світло-зеленому кольорі; на стовпі з дзвоном сидів дрізд, біля воріт у теплому пухнастому піску бавилися горобці. Мельхіор повільно вийшов у сонячний порожній світ. Стукіт коліс, моторошні звуки кузень і теслярських дворів не давали йому спокою, коли він прямував через Паддекен до міста.

Художник лежав на ліжку в одязі, будуючи відчайдушні плани помсти. Він бачив себе, що тиняється навколо капітулу, чекаючи, поки парох піде, кульгавий гном на поні, як описав його Хеннекін; він побачив себе в монастирі, як він, ховається за товстим стовпом, поки священик не пішов до каплиці, накульгуючи, спираючись на милицю, з більшою кількістю прокльонів, ніж благословень у своїй душі. Він, Мельхіор, кидається на нього, хапає, трясе і вимагає звіту, спокути, зняття підозр... Він бачить, як Кальскен звивається, чує, як він кричить на допомогу, і допомога, звичайно, завжди буде поруч каноніка, і тепер вони також звільнять парафіяльного священика, а його, Мельхіора, віддадуть до рук капітана Вальсхоорна та його алебардників. Капітан замкне його в тому ж підвалі будівлі суду, де спалили брата Понтіана Скадде; прийде бурмістр, відбудеться суд і слухання, бургомістр кине меч на стіл: Мельхіора Хінтама, художника, ось-ось розчленують на Великому Ринку... Якщо все закінчиться так, то краще взяти кинджал і встромити його в горло парафіяльному священику, перш ніж він встигне закричати чи захиститися: бути повішеним чи четвертованим — виходить однаково. Натовп глядачів величезний, він заповнює весь Великий Ринок аж до сусідніх вулиць, у всіх вікнах, навіть на дахах, глядачі, юнаки залізли на дерева і вдивляються крізь листя, мов маленькі бісенята крізь огорожу пекла. І всі радісно кричать, побачивши його мертвим, не тому що це він, хоча кілька десятків людей точно ахнуть з радістю — але тому, що тут хтось буде розірваний і знищений з Божого дозволу — той, хто ще мить тому мав серце, що билося в його тілі, мав мозок, щоб думати, уста — щоб говорити, руки, які робили роботу ...

Він заспокоївся після довгого часу; це був спокій виснаження, біль, подібний на той, який він відчував під час пожежі. Він дивився на балкову стелю над своєю головою і думав: не так робить зрілий чоловік, це ненависть дитини, це злість пустого розуму. Він заплющив очі й відчув, як лють і хвилювання зникають, повільно зосереджуючи свої думки на образі його коханої черниці, образі, який зростав у ньому з дедалі більшою силою та сумним блиском.

Удень постукали; хтось увійшов, не оказуючи шанування. Це Тетьє Роен привіз приладдя для малювання та незакріплені частини триптиха на тому ж ручному візку, яким вранці привіз хліб від "Блідого Зегера". Мельхіор підвівся з ліжка й дивився, як бідняк ставить дошки триптиху під стіну майстерні.

— А тепер ніколи більше! — ознайомив Тетьє.

— Що? — запитав Мельхіор.

Тетьє вказав великим пальцем собі за спину.

— Більше я ніколи не буду бігати й щось робити для цієї бабської зграї, — сказав він.

63 64 65 66 67 68 69

Інші твори цього автора:

Дивіться також: