У той час поступливість короля збурила проти нього громадську думку, так що він навіть був зрадів англійському ультиматумові, який дозволив португальському урядові після офіційно заявленого протесту поступитися вимогам Великобританії. Проте у деяких великих португальських містах виникли прикрі заворушення, а в Лісабоні довелося навіть придушувати республіканське повстання. Й надодачу до цього ще й фатальний дефіцит португальських залізниць, який три роки тому привів до тяжкої фінансової кризи та до проголошення акту державного банкрутства, тобто до декретованого скорочення державних зобов'язань на дві третини! Такий збіг обставин значно підвищив шанси республіканської партії й сприяв радикальним елементам країни в їхній руйнівній роботі. Його величності не раз доводилося дізнаватися про те, що поліція своєчасно напала на слід змовників, що готували замах на його особу. Моя поява при дворі, порушуючи щоденну рутину офіційних аудієнцій, могла б позитивно подіяти на авґустійшого достойника. Пан де Гюйон додав, що мені, зі свого боку, треба принагідно спробувати перевести розмову на історію про Мінім, розповідь, яка сьогодні ввечері принесла таке велике задоволення бідному принцові Йоанну-Ферди нанду.
Ви зрозумієте, милі мамо й тату, що для мене, при моїх роялістських переконаннях й ентузіастичному прагненні (про яке ви, можливо, й не підозрювали) схилитися перед леґітимним монархом, пропозиція нашого посла мала чималу притягальну силу. Цьому проектові перешкоджала тільки та прикра обставина, що для одержання аудієнції потрібно було час від чотирьох до п'яти днів, тобто більше, ніж залишалося до відплиття "Кап Аркони". Що я мав робити? Бажання постати перед королем у поєднанні з напучуваннями мого вченого ментора Кукука не обмежуватися пробіжним оглядом такого міста як Лісабон в останню хвилину змусило мене зважитися пропустити цей пароплав, аби від'їхати на наступному. Я вирушив до пароплавного аґентства й там довідався, що на наступний пароплав цієї ж лінії — "Амфітрит", який мав відпливти з Лісабона тижнів через два, майже всі каюти вже розібрано й що, окрім того, комфортабельністю він сильно поступається перед пароплавом "Кап Аркона", так що пливти на ньому мені ніби й не личить. Тамтешній клерк порадив дочекатися повернення "Кап Аркони", що відбудеться тижнів за шість чи сім, коли рахувати від п'ятнадцятого цього місяця й зарезервувати каюту на наступний рейс, тобто зупинитися в Лісабоні до кінця вересня або навіть до перших чисел жовтня.
Ви мене знаєте, дорогі батьки. Я не схильний довго вагатись, тож, погодившись із пропозицією клерка, я віддав необхідні розпорядження й, певна річ, негайно відіслав люб'язну телеграму вашим друзям Меєр-Новаро з повідомленням про затримку й проханням не чекати мене раніше жовтня. Таким чином, у моєму розпорядженні залишився строк навіть триваліший, ніж той, якого я бажав для перебування в Лісабоні. Але нехай вже буде так! У готелі я, правду кажучи, влаштований цілком стерпно, а повчальних розваг мені тут не бракуватиме до самого від'їзду. Отже, маю надію, що ви схвалите мій вчинок.
У іншому випадку я втратив би душевний спокій. Але гадаю, що ви навздогін охоче дасте мені свою згоду, тим більше коли почуєте, як вдало для мене пройшла аудієнція у його величности, що тепер вже відбулася. Пан де Гюйон завчасно сповістив мене про аудієнцію, милостиво надану мені його величністю, й у власному екіпажі заїхав за мною, щоб відвезти мене до палацу, де зовнішня і внутрішня варта завдяки його акредитації при дворі й парадному дипломатичному мундирові не тільки не зупинила нас, а врочисто віддала честь. Широкими сходами з двома каріатидами, що в напружено-красивих позах стоять біля їх підніжжя, ми підіймаємося до анфілади приймальних зал, що ведуть до королівської зали аудієнцій; приймальні оздоблені переважно червоним шовком, умебльовані в історичному стилі та заставлені бюстами колишніх королів, картинами та сяючими кришталевими люстрами. От так повільно проходимо ми цими покоями з одного в інший, і вже у другому нас зупиняє черговий функціонер гофмаршальскої частини й запрошує зачекати. Коли б не розкіш, що панувала навколо, то все це скидалося б на прийом у знаменитого лікаря, що ніяк не може точно дотриматись домовленого часу, оскільки пацієнти, затримуючись у нього в кабінеті, затримують тих, що йдуть слідом за ними. У цих покоях було повно сановників, вітчизняних та іноземних, у мундирах і в фраках; вони стояли невеликими групами й тихо перемовлялися між собою або ж нудьгували, розташувавшись на диванах уздовж стін. Яких я тільки тут не надивився плюмажів, орденів, золотого шиття. У кожній наступній залі посол, обмінявшись чемним привітанням з тим чи тим із знайомих йому дипломатів, поспішав мене відрекомендувати, й оскільки я щоразу наново переконувався у своєму вмінні підтримати світську розмову (що мені було приємно), то час очікування, щонайменше хвилин сорок, промайнув дуже швидко.
Нарешті флігель-ад'ютант, з шарфом через плече й зі списком у руці, попросив нас стати біля дверей, що ведуть до кабінету його величности й охороняються лакеями в напудрених перуках. Звідти назустріч нам вийшов літній пан в мундирі генерала королівської гвардії, мабуть з'явився, аби подякувати королеві за якусь милість. Ад'ютант увійшов до кабінету, щоб доповісти про нас, і лакеї майже одразу розчинили золочені стулки дверей.
Король, якому навряд чи за тридцять, уже лисуватий і на вигляд дещо огрядний. В мундирі оливкового кольору, з червоними вилогами й одним тільки орденом на грудях, зіркою — у центрі якої орел тримає в пазурах державу й скіпетр, він стояв біля свого письмового столу. Його обличчя розпашіло від невпинних розмов. Брови у нього чорні, як смола, але кущуваті вуса, що на кінцях гостро закручені догори, вже злегка починають сивіти. На наш низький уклін він відповів завчено милостивим жестом і потім кинув на пана де Гюйона погляд, в який йому вдалося вкласти чимало хвалебної довірливости.
— Мій милий ambassadeur,[189] радий, радий, як завжди… То ви теж у місті?
Знаю, знаю… Ce nouveau traite de commerce… Mais зa s'arrangera sans aucune difficulte, grace а votre habilite bien connue…[190] Отже, наша мила мадам де Гюйон… почувається пречудово. Як це приємно чути! Дуже, дуже приємно!.. Що за юного Адоніса ви привели до мене?
Звичайно, дорогі мої батьки, ви розумієте, що це був не більш як жартівливий вияв куртуазности, яка ні до чого не зобов'язує. Щоправда, фрак дуже пасує до моєї статури, принагідно мушу сказати, успадкованої від тата. Проте ви не гірш за мене знаєте, що в моїх скулах і примружених очах, які я завжди з досадою споглядав у дзеркалі, при всьому бажанні нічого міфологічного не знайдеш. На королівський жарт я відповів жестом веселої резиґнації, а король, ніби намагаючись загладити її, одразу милостиво додав, не випускаючи моєї руки зі своїх рук:
— Мій милий маркізе, вітаю вас у Лісабоні! Ваше ім'я мені добре знайоме, і я дуже радий бачити у себе юного представника аристократії країни, з якою Португалія, значною мірою завдяки старанням вашого супутника, перебуває в найкращих відносинах. Скажіть мені, — на мить він задумався, що саме я повинен йому сказати, — що привело вас до нас?
Любі мої батьки, не хочу хвалитися захоплюючою, цілком гідною досвідченого царедворця, водночас шанобливою і невимушеною бесідою, яку я провадив з монархом. Для вашого заспокоєння скажу лише, що я не був ні незґрабний, ні надто розкутий. Я розповів його величності про подарунок, отриманий мною від великодушних батьків, тобто про навколосвітню подорож, в яку я вирушив з Парижа, мого постійного місця перебування, і також сказав, що Лісабон, його незрівнянна столиця, є першою зупинкою на моєму шляху.
— О, значить, вам подобається Лісабон?
— Sire, enormement! Je suis tout а fait transporte par la beaute de votre capitale qui est vraiment digne d'кtre la residence d'un grand souverain comme Votre Majeste.[191] Я мав намір пробути тут всього декілька днів, але швидко зрозумів усю неспроможність такого наміру й вирішив змінити свої плани, щоб мати можливість хоч кілька тижнів перебути в місті, з якого взагалі не хочеться їхати з власної волі. Яке це місто! Які авеню, парки, які променади й краєвиди! Завдяки моїм приватним зв'язкам я насамперед ознайомився з природничо-історичним музеєм професора Кукука — дивовижною інституцією, ваша величносте, для мене особисто найбільше привабливою своїм океанографічним розділом, де різноманітні експонати наочно повчають нас про те, що все живе постало з морської води. А потім дива ботанічного саду, ваша величносте, Авеніда парк, Кампо ґран де, парк Пасеіо та Естрелья з його чарівним краєвидом на місто та річку… Чого ж дивуватися, коли від цього ідеального поєднання природи, благословенної небом та зразково обробленої людиною, зволожується погляд того, хто хоча б трохи — так-так, хоч на дещицю — має право вважати себе художником. Маю зізнатися, що — о, звичайно, мені далеко до вашої величности, чия майстерність в цьому мистецтві загальновідома, — що в Парижі я займався витонченими мистецтвами — рисував і малював маслом як старанний, хоча й не надто успішний учень професора Естомпара з Академії витончених мистецтв. Але про це, їй-богу, не варто розводитися. Говорити слід про те, що в особі вашої величности ми шануємо володаря однієї з найпрекрасніших країн світу, якщо таки не найпрекраснішої. Навряд чи на світі знайдеться панорама краща за ту, що відкривається перед враженим глядачем з висот королівського замку Сінтра на багату хлібом, виноградниками й фруктовими садами Естремадуру…
Принагідно зауважу, мої дорогі батьки: я ще не спромігся побувати ні в замку, ні в монастирі Белен, про витончену архітектуру якого я теж сказав декілька слів королю. А не спромігся тому, що добру половину свого часу проводжу в клубі, куди мене запросила родина Кукуків, граючи в теніс з дуже чемними молодими людьми. Але все це не суттєво! Перед королем я звеличував враження, яких ще не випробував, і його величність зволив зауважити, що моя сприйнятливість гідна найвищих похвал.
Це мене підбадьорило, і я провадив далі з усім красномовством, на яке був здатний, або, точніше, яке мені надала незвичайна ситуація, звеличувати перед монархом Португалію й португальців.