Ось я тебе, хріновина стара!
Кобила потюпцяла. Запах недалекої . води вдарив її у ніздрі. Вона нашорощила вуха, трохи покосила в бік хазяїна сліпим здивованим оком. До слуху її раптом доплив плеск Хвилі. Дико схропнувши, вона крутнулася в бік, позадкувала. Під ногами її м'яко хрупнув ' сточений з-під споду лід, відвалився засніженою скибою. Кобила захропла смертним наляканим хропотом. Що-сили опиралася вона задніми ногами, але передні вже провалилися — були у воді, під переступавшими задніми ламалася крижана закришка. Хрустко ухнувши і плюснувши, лід розійшовся. Узмінь ковтнула кобилу, вона конвульсійно тіпнула задньою ногою, стукнула по голоблі. Ту ж мить Пантелей Прокопович, почувши недобре, пливнув з саней, відкотився назад. Він бачив, як сани, затягнені вагою кобили, стали сторч, оголивши блискучі при зоряному світлі полози, майнули в чорно-зелену глибінь і вода, перемішана з окрижинами, м'яко зашипіла, мало не доплеснулася до нього хвилею. Задки, з надзвичайною швидкістю відплазував Пантелей Прокопович і тільки тоді твердо скочив на ноги, ревнув:
— Рятуйте, люди добрі!.. По-то-па-є-мо!..
. Хміль у нього — немов клином вигнало. Він підбіг до ополонки. Гостро виблискував допіру відломаний лід. Вітер і течія ганяли по широкому чорному крузі ополонки окри-жини, хвилі трусили зеленими кудлами, шелестіли. Тиша навколо стояла мертва. На далекому хуторі жовтили темряву вогні. Несамовито ясніли й тремтіли на плюшовому небі зернясті, немов допіру перевіяні зорі. Вітрець пушив поземкою, вона сипко сичала, борошнуватою курявою летіла у чорну пельку ополонки. А ополонка ледве курилася парою і так само гостинно й моторошно чорніла.
Пантелей Прокопович зміркував, що кричати тепер годі. Він оглянувся, — зрозумів, куди потрапив п'яним ненароком і затрусився від злости на самого себе, на те, що сталося. В руках його залишився батіг, з ним він встиг скочити. Матюкаючися, він довго шмагав себе через спину, та не дошкуляло йому, захищав бо дубленик, а роздягатися ради цього здавалося безглуздям. Висмикнув з. бороди щипку волосся і, перерахувавши в думках запропащені покупки, вартість кобили, саней і хомутів, люто вилаявся, ще ближче підійшов до ополонки.
— Чорт, сліпа, мать твою так!.. — тремтливим, зойкливим голосом сказав він, звертаючись до потонулої кобили. — Курва! Сама втопилася і мене було втопила! Куди ж тебе занесла нечиста сила?!. Чорти тебе там запрягатимуть і їздитимуть, а поганяти їм нічим!.. Нате ж вам і батіг!.. — він щосили розмахнувся, кинув на середину ополонки вишневе пужално.
Воно, блюкнувши, сторч устромилось у воду, пішло вглиб.
Після того, як каледінці потріпали революційні козацькі частини, Донський ревком, змушений тікати до Міллерова, поквапився з з'ясуванням своєї політичної фізіономії. На ім'я Антонова-Овсеенко, що тоді безпосередньо керував бойовими операціями проти Каледіна і контр-революційно" Української Ради, Донський ревком надіслав декларацію такого змісту:
"Харків. 19 січня 1918 року... З Луганського. № 449, 18 г. 20 хв. Харків, комісарові Антонову. Донський козачий військово-революційний комітет прохає вас передати в Петроград Рада Народніх Комісарів таку резолюцію Дощцини:
Козачий військово-революційний комітет на підставі ухвали фронтового з'їзду в станиці Кам'янській ухвалив:
1. Визнати центральну державну' владу Російської Радянської Республіки Центральний Виконавчий Комі-
тет З'їзду Рад козачих, селянських, салдатських і робітничих депутатів і виділену ним Раду Народніх Комісарів.
2. Утворити крайову владу Донського краю із З'їзду Рад козачих, селянських і робітничих депутатів.
Примітка.' Земельне питання Донщини розв'язує той же крайовий з'їзд.
За голову прапорщик Кривошликов.
Секретар Дорошев.
Члени: прапорщик Стреляно в; Копалєй,
Примітка. Земельне питання ' Донщини розв'язує
Одержавши пю декларацію, Антонов послав на допомогу військові ревкому червоноґвардійські загони, за допомогою яких і було розгромлено загін полковника Чернєцова і відновлено становище. Ініціатива перейшла до рук ревкому. Захопивши1 Звірево, Лиху, червоногвардійські загони Саб-ліна і Петрова, підсилені козацькими частинами ревкому, розвивають наступ і тіснять ворога до Новочеркаську.
На правому фланзі, в напрямку Таганрогу, Сіверс, що зазнав під Ніклинівкою поразки від охотницького загону полковника Кутепова, опинився в Амвросіївці, втративши одну гармату, 24 кулемети і панцерника. Але в Таганрозі, у день поразки і . відступу Сіверса, вибухло — повстання на балтійському заводі. Робітники вибили з міста юнкерів. Сіверс оправився, перейшов у. наступ, розвиваючи його, відтіснив добровільців до Таганрогу.
Ш
Успіх виразно хилився на бік радянського війська. З трьох "боків замикало воно Добровольчу армію і рештки каледін— ських "клаптевих" 'загонів.
28— го січня Корнілов надіслав Каледіну телеграму, сповіщаючи, іцо Добровольча армія залишає Ростов і йде на Кубань.
29— го, о дев'ятій годині вранці, в отаманському палаці було скликано екстренну нараду членів Донського уряду. Каледіи прийшов з свого помешкання після всіх. Він важко присів до столу, присунув до себе папери. Верхівки щок пожовкли від безсоння,, під вицвілими, похмурими очима лежали сині тіні; мов би тлін торкнув і пожовтив його схудле обличчя. Поволі прочитав він телеграму Корнілова, зведення від командирів частин, що на північ від Новочеркаську опиралися натискові червоноґвардійців. Старанно розгладжуючи купку телеграм широкою білою долонею, не підводячи запухлі, затінені синню повіки, глухо сказав:
—' Добровольча армія іде. Для захисту краю і Новочеркаську залишилося сто сорок сім багнетів...
Живчик посмикав' у нього повіку лівого ока, корч наплив від кутка стиснутих губів; піднявши голоса, він казав:
— Становище наше безнадійне. Людність не тільки нас не . підтримує, а й ставиться до нас вороже. Сил у нас немає,
і опір — річ марна. Я не хочу зайвих жертв, зайвого' крово-чйиття. Пропоную скласти свої повноваження і передати владу до інших рук. Свої повноваження військового отамана я складаю.
Митрофан Петрович Богаєвський, дивлячися у широкий просвіт вікна, поправив пенсне, не повертаючи голову, сказав:
— Я теж складаю свої повноваження.
— Уряд у цілому, звичайно, теж складає повноваження. Повстає питання — кому ж ми передамо владу?
— Міській думі,—сухо відповів Каледін.
— Треба це оформити,—нерішуче зазначив член уряду Карєв.
Хвилину важко і ніяково мовчали. Матове світло січневого похмурого ранку нудилося за спітнілими вікнами. Місто завуальоване туманом і інеєм, дрімотно мовчало. Слух не намацував звичайного пульсу життя. Гарматний гуркіт (відгук боїв, шо йшли десь під станцією Сулін) мертвив рух, висів над містом глухою невиказаною загрозою.
За вікнами сухо й чітко кричали, пролітаючи ворони. Вони кружляли над білою дзвіницею, мов над стервом. На Соборному майдані фіялковий і свіжий лежав сніг. По ньому коли-не-коли хтось проходив та зрідка проїздили візницькі сани, залишаючи за собою темні нитки прослідку.
№
Зламавши застиглу тишу, Богаєвський запропонував скласти акта про передання влади міській думі.
— Треба б разом з ними зібратись для передання.
— Коли найзручніше?
— .Пізніше, годині о четвертій.
Члени уряду, немов зрадівши, що склепана мовчанкою тиша розпалася, почали обговорювати питання про передання влади, про час зборів, Каледін мовчав, тихо і розміряно постукував по столі опуклими нігтями пальців. Під обвислими* бровами тьмяно, лосняковим блиском туманилися очі. Безмірна втома, огида, надрив, робили погляд його відразливим і важким.
Один з членів уряду, заперечуючи комусь, говорив нудно і довго. Каледін перепинив його з тихою лютістю:
— Панове, короче говоріть! Час не стоїть. Через балаканину і Росія загинула. Оголошую перерву на півгодини. Обміркуйте і... потім швидше треба кінчити це.
Він пішов до себе. Члени уряду, розбившися на купки, тихо розмовляли. Хтось сказав про те, що у Каледіна поганий вигляд. Богаєвський стояв коло вікна, до слуху його дійшла фраза, сказана півпошепки:
— Для такої людини, як Олекса Максимович, самогубство—єдиний прийнятий вихід.
Богаєвський здригнувся, швидкими кроками попрямував до приміщення Каледіна. Незабаром він повернувся разом з отаманом.
Вирішено було зібратися о четвертій годині разом з міською думою, щоб передати їй владу і акт. Каледін підвівся, за ним підвелися інші. Прощаючися з одним з уматерілих членів уряд ІКаледін стежив очима за Яновим, що про щось шептався з Карєвим.
— В чім справа?—спитав він.
Янов підійшов трохи збентежений.
— Члени уряду—не козацька частина—прохають видати їм грошей на проїзд.
Каледін скривився, кинув жорстко:
— Грошей у мене немає... Остогидло!
Почали розходитися. Богаєвський, котрий чув цю розмову, відкликав Янов а у бік.
— Ходімо до мене. Скажіть Свєтозарову, щоб він почекав у вестибюлі.
Вони вийшли слідом за Каледіним. У себе в кімнаті Богаєвський передав Янову пакунок грошей.
— Тут чотирнадцять тисяч. Передайте тим.
Свєтозаров, що чекав ,Янова у вестибюлі, прййняв гроші,
подякував і, розпрощавшися, пішов до виходу. Янов, приймаючи з рук швайцара шинелю, почувши шум на сходах, оглянувся. Сходами стрибками збігав униз адьютант Кале-діна—Молдавський.
— Лікаря ! Швидше!..
Кинувши шинелю, Янов метнувся до нього. Черговий адьютант і ординарці, що товпились у вестибюлі, оточили внизу Молдавського.
— В чім річ?..—крикнув блідіючи Янов.
— Олекса Максимович застрелився!—Молдавський заридав, грудьми упав на поруччя сходів.
Вибіг Богаєвський; губи його тремтіли, мов від страшного холоду, він заїкався.
— Що? Що?..
Сходами, випереджуючи один одного, натовпом кинулися нагору. Лунко і дроботно звучали кроки їх. Богаєвський, сьорбаючи роззявленим ротом повітря, хрипко дихав. Він перший з хряпом відкинув двері, через передпокій пробіг до кабінету. Двері з кабінету до маленької кімнати поруч були розчинені. Звідти ,повз і курився згірклий сизий димок, запах спаленого пороху.
— Ох! ох! А-а-а-а-ха-ха!.. Альо-шо!.. Рід-ни-и-ий!..—чути
було не впізнано-страшний, розчавлений голос Марії Пет-ровни Каледіної.
Богаєвський, мов при задусі, роздираючи на собі комір сорочки, вскочив туди. Коло вікна, вчепившися в тьмяну золочену ручку, горбатився Карєв.