кові своїм дивацтвом, манерами і навіть мовою. У Нісона Швальба під час розмови слова наскакували одне на одне, його часто важко було зрозуміти, а що з природи був неабиякий брехун (він служив агентом у якомусь товаристві, а більшість агентів, нехай не ображаються на мене, великі брехуни), тому він без упину якось чудно божився: "Отак, як бачите, що я плаваю", або: "Щоб я так мав чуже добро!", або: "Якщо я брешу, то бодай вам подавитися цим столом!" Отаку й подібну до цієї божбу він вимовляв так швидко, одним подихом, що не вистачало часу второпати те, чого не встигло вловити вухо.
Після першого знайомства Нісон Швальб зголосився познайомити нашого юного друга з Лондоном. Він обіцяв обійти за один день з Рафалеском усе місто.
Правда, обіцянка за день обійти весь Лондон — це перебільшення. То що? Адже й узавтра можна походити цілий день! А післязавтра? Головне те, що Нісон Швальб знав Лондон, як свої п'ять пальців, і, йдучи чи їздячи з ним, не доводилося нудьгувати. Він і на хвилину не закривав рота. Усюди, на кожній вулиці, майже про кожний будинок він мав розповісти якусь історію, пригоду чи скандал. І не просто історію, пригоду чи скандал, а справжню подію, що сталася в його присутності, ба навіть з ним самим. "Отак, як бачите мене на світі" і "Щоб я так мав чуже добро!"
Розповідаючи що-небудь, Нісон Швальб гіпнотизував вас: тримав за руку чи брав за лацкан, глибоко заглядаючи вам у очі, і просто пальцями вкладав у душу оповідану історію з усіма найдокладнішими подробицями.
От, наприклад, послухайте цікаву річ! Якось він зустрівся в Гайд-парку з поважною особою, мало не з лордом. Розбалакалися. Те, се, слово по слову... І хоч ви впевнені, що все це вигадка з початку до кінця, але Нісон Швальб розповідав так запально й так заразливо сміявся, що мимоволі починаєш вагатися: "Чорти його батька знають — може, й справді?.."
З оцим битим птахом заприятелював наш юний герой і не розлучався з ним, вони скрізь ходили разом, переважно в усі театри, на оперні вистави та всякі концерти. Часу було в них досить, бо гастролююча трупа "Гольцман, Швальб і К°" виступала в "Павільйон-театрі" тільки двічі на тиждень.
Рафалеско почував себе з новим приятелем у Лондоні, як риба у воді. Він почував би себе ще краще, коли б Нісо-нові Швальбу не спало на думку брати з собою сестричку, примадонну Генрієтту Швальб. Нісон Швальб хотів, щоб його сестричка теж побачила великий світ, теж слухала музику. "Нічого, це їй знадобиться", — казав він, алн мав на увазі щось інше. Ще в перший день приїзду брат Ізак сказав йому, що треба хлопця засватати за їхню сестру, за Генрієтту. Інакше-бо ядушливий півень (це він натякав на свого компаньйона Гольцмана) засватає його за свою сестричку...
— За кого? За оту зелену кислицю? — підхопився з місця Нісон Швальб і почав широкими кроками ходити по кімнаті.
— Зелена кислиця, кажеш? Яблучко! — відповів Ізак Швальб, повернувшись до брата червоним обличчям.
— То все пусте! — промовив Нісон, і далі виступаючи по кімнаті.
Помітно було, що в Нісоновому мозку зародився якийсь план, важлива комбінація.
Розділ 5
ЛЮДИНА З КОМБІНАЦІЯМИ
Нісон Швальб — людина з комбінаціями. За своєю основною професією він, щоправда, був агентом, але з самої тільки цієї професії в Лондоні не проживеш. Доводилося комбінувати. Отож Нісон Швальб комбінував при кожній нагоді в усьому, що траплялося напохваті. Треба поза очі віддати цьому комбінаторові належне: його комбінації спочатку здавалися дикими, крученими, божевільними, а потім виявлялося, що вони такі вдалі, розумні, що розумніше й не придумаєш. Коли часом виходило в нього не дуже вдало — ну що ж, адже він не більше як людина, а людям властиво помилятися.
Нісон сам розповідав, що він своїми комбінаціями вже не одну фірму збив з пантелику, завів на слизьке так, що ті карка собі вломили. Однак це не його провина. Маєте доказ — якби його слухали до кінця, все було б інакше. Біда в тому, казав Нісон, що його не слухають, бо не розуміють його. Просто люди-віслюки, роззяви, пришелепуваті, бовдури: Ніхто не розуміється на справах так, як він, і ніхто не знає, що таке комбінація...
Щоб єврейський "Павільйон-театр" опинився в руках англійця,— це теж була комбінація Нісона Швальба. Так само його комбінацією було й те, що єдина єврейська газета в Лондоні, "Єврейський кур'єр", стала власністю англійця, а не єврея. Яка в цьому рація? Так хотів Нісон Швальб, і він цього досяг.
Щоправда, "Єврейський кур'єр" був схожий на ганчірку, якою витирають тарілки на кухні, а бідолашний вида-вець-англієць скрутив собі в'язи. Він втратив на цьому ділі точнісінько стільки фунтів стерлінгів, скільки мав у кишені. Коли б у нього було більше, він втратив би й більше. Але хто йому винен? Упертий йолоп. Не схотів послухатися Швальба — друкувати газету двічі на день, як роблять усі англійські газети: вранці й ввечері. Дехто може висловити сумнів: якщо лондонські євреї не хочуть купувати єврейську газету раз на день, то двічі на день напевне не купуватимуть! Але це не так: навпаки, сам,е тому, що виходить двічі на день, кожний би її купив, бо кожному ж цікаво знати — що може друкувати єврейська газета двічі на день?
Подробиці того, як "Павільйон-театр" опинився в руках англійця, такі цікаві, що ми стисло розповімо їх читачеві:
Нісон Швальб, як і його брат Ізак Швальб, був великий прихильник театру. Певно, так уже повелося в їхній родині. Крім того, він сам теж мав деяке відношення до єврейського театру, як ми в цьому переконаємося далі. Тим-то він з давніх-давен був частим гостем, можна сказати, постійним відвідувачем і не вилазив з єврейського "Павільйон-театру". Але в той час, коли лондонські євреї сиділи в театрі, як вівці, ковтаючи всі дурниці, від яких аж верне, і вислуховуючи всі співи, від яких можна знепритомніти, Нісонова голова обертом ішла від усіляких комбінацій. "Чому, наприклад,— міркував він,— лондонській єврейській публіці не дати пристойний єврейський театр, і не один, а цілих три театри: драму, оперету й серйозну оперу? З такими трьома театрами можна полонити весь світ. Такий театр не соромно буде відвідувати і єврейській аристократії, навіть Ротшільдові. Головне — гарне приміщення й добрі актори. Та кращого за "Павільйон-театр" приміщення годі шукати. Трохи підремонтувати — матимеш розкішний театр. А актори? Теж мені клопіт — актори! А де Америка? Чи ж мало зірок є в Америці? За гроші можна привезти не тільки Адлера * з Нью-Йорка, а навіть Сару Бернар * з Парижа. А в скруту можна поки що обмежитися всякою заваллю, яка є в Лондоні, присмачити її сестричкою, примадонною з братової трупи "Гольцман, Швальб і К°", і юним актором Лео Рафалес-ком з Бухареста, яким захоплюються тепер у цілому світі".
Це було тоді, коли обидва брати посилено листувалися з приводу прибуття до Лондона на гастролі. Нісон Швальб облишив на той час майже всі інші справи й заходився тільки коло своїх трьох театрів. Летіли листи в Австрію до його брата, листи в Америку, Росію. Він не обминав навіть Йоганнесбурга й Буенос-Айреса, писав усюди, де тільки був єврейський театр чи єврейська знаменитість. І звідусіль надходили задовільні відповіді. Усе віщувало успіх. Одну лише перешкоду треба було ще подолати, зовсім дрібну: де взяти гроші...
Проте наш комбінатор не з тих, що спиняються на пів-дорозі. Нісон Швальб іде навпростець до мети і не любить гребувати нічим. Крім того, йому завжди щастило. Ось послухайте цікаву річ.
Розділ в
ТРЕБА БУТИ ЩАСЛИВИМ
Одного похмурого туманного дня, з тих, що часто трапляються в Лондоні, коли навіть засвічені ліхтарі не можуть опівдні вберегти перехожих від того, щоб при зустрічі не стукнулися лобами, подався наш геніальний комбінатор Нісон Швальб до контори "Гечкінс Брос лімітед", що містилася в лондонському Сіті. Там Нісон Швальб мав свою головну агентуру швейних машин, велосипедів, авто-мобілів тощо.
Фірма "Гечкінс Брос лімітед" належить двом багатим англійцям, братам Гечкінсам, з яких один, старший, майже весь вік коротає в Швейцарії, лазить на найвищі альпійські гори й ще не забився на смерть, а справами керує молодший, той, якого ми зустріли біля вокзалу.
Застав його Нісон Швальб коло письмового стола. Гечкінс переглядав свіжу кореспонденцію. Привітавшись, Ні-, сон Швальб попросив Гечкінса відкласти всі справи й уважно вислухати його: він приніс "бізнес", який трапляється тільки раз на тисячу років.
Молодий Гечкінс відсунув від себе пошту, сів, крісло проти крісла, з своїм агентом, закасав широкі картаті штани вище колін і холодно, мовчки приготувався слухати, який то є бізнес, що трапляється тільки раз на тисячу років.
Гарною барвистою мовою Нісон Швальб довго описував йому становище єврейського театру взагалі й лондонського "Павільйон-театру" зокрема. Потім він виклав план створення трьох театрів: серйозної опери, оперети й драми. При цьому Нісон Швальб виказав неабияку обізнаність у справах, що стосуються театру, мистецтва й музики. Далі він розгорнув перед Гечкінсом цілу пачку листів і телеграм від різних акторів з усього світу й вирізки з газет. Це все він перекладав тут же з єврейської мови на англійську, а наприкінці подав докладну калькуляцію: скільки фунтів стерлінгів треба вкласти і скільки фунтів можна буде одержати.
За цим точним підрахунком виходило, що через кілька років можна буде придбати у власність не тільки "Павіль-йон-театр", але й будинок, де міститься контора містера Гечкінса, ще один будинок і ще три таких будинки в лондонському Сіті.
Увесь час, поки говорив Нісон Швальб, містер Гечкінс сидів, міркуючи про те, яке відношення має вся ця розмова до "Гечкінс Брос лімітед"? Швейні машини, здається, не потрібні театрові, велосипеди — теж. Хіба що автомобіль? То невже заради одного автомобіля треба так довго говорити?!
Містер Гечкінс, постукуючи пальцем по трьох золотих зубах, увесь час визирав у вікьо на вулицю, хоч нічого там не видно було. Він терпляче ждав, поки агент нарешті закінчить. А коли той досхочу набалакався, містер
Гечкінс повернувся обличчям до агента і глянув на нього, немовби кажучи: "Який же висновок з цього?.."
Нісон Швальб, мабуть, зрозумів цей погляд і пояснив коротко й чітко, чого він бажає.