Ви розумієте, що для мого "Наутилуса" тут занадто мілководно.
— А де це місце? — запитав я.
— Воно знаходиться трохи вище Суеца, у рукаві, що у ті часи, коли Червоне море простягалося до Гірких Озер, було просто глибоким лиманом. Була то легенда чи дійсна подія, але, за переказом, саме тут пройшли ізраїльтяни, прямуючи в Обітовану землю, і військо фараона загинуло на цьому самому місці. Я думаю, що при археологічних розкопках знайшлося б безліч єгипетської зброї та іншого спорядження.
— Сподіваюся, що археологи рано чи пізно почнуть такі розкопки. Дайте тільки відкрити Суецький канал, і ви побачите, скільки тут понабудовують міст! Ну, а для такого судна, як "Наутилус", такий канал зовсім непотрібний!
— Безумовно! — сказав капітан Немо. — Але канал корисний для усього світу. Давні добре розуміли, як важливо для торговельних зносин установити сполучення між Червоним і Середземним морями. Але вони не здогадалися прорити Суецький перешийок, а обрали більш довгий шлях, з'єднавши Ніл із Червоним морем. Досить імовірно, що роботи з прориття каналу почалися, якщо вірити переказам, при фараоні Сезострісі. Але точно відомо, що вже в шістсот п'ятнадцятому році до нашої ери фараон Нехо (Necos) почав роботи із спорудження каналу, який мав нести води Нілу в Червоне море через ту частину єгипетської низовини, що звернена до Аравії. При спорудженні каналу виходили з того розрахунку, що судна могли б пройти від Нілу до Червоного моря за [213] чотири дні, а ширина його була б така, що дві триреми могли б поруч плисти по ньому. Будівництво каналу продовжувалося при Дарії, синові Гістаспа, і закінчилося, треба думати, при Птолемеї Другому. Страбон бачив судна, що проходили каналом; але недостатня глибина каналу, починаючи від Бубаста і аж до самого Червоного моря, обмежувала термін навігації весняними місяцями, пов'язаними із розлиттям Нілу. Канал слугував торговельною артерією до століття Антонінів. Потім канал занепав, обмілів і став несудохідним. За велінням халіфа Омара він був поновлений; і, нарешті, у сімсот шістдесят першому або в сімсот шістдесят другому році був остаточно засипаний халіфом Аль-Манзором з метою зашкодити підвозу продовольства для військ повсталого проти нього Мохаммеда-бен-Абдуллаха. Генерал Бонапарт під час свого єгипетського походу натрапив на сліди цього каналу в пустелі біля Суеца і, захоплений припливом, ледь не загинув тут, у кількох годинах шляху до Гаджерота! І на тому ж самому місці, де Мойсей розкинувся табором три тисячі триста років тому!
— Ну, що ж, капітане! Те, що не вдалося зробити давнім, а саме: з'єднати між собою два моря і тим самим скоротити на дев'ять тисяч кілометрів шлях з Кадіксу в Індію, зробить Лессепс. Може, він оберне африканський материк на величезний острів!
— Так, пане Аронаксе, ви маєте право пишатися своїм співвітчизником! Ця людина робить честь нації, і навіть більшою мірою, аніж найуславлеиіші капітани! Він почав, як і багато хто, із турбот і невдач, але усе-таки восторжествував, бо у нього геніальна воля! Сумно думати, що витвір, який міг бути міжнародним надбанням і гордістю цілої держави, створено енергією однієї людини! Честь і слава Лессепсу!
— Честь і слава великому громадянину! — сказав я, здивований пишномовністю тону капітана Немо.
— На жаль, — продовжував капітан, — я не можу показати вам Суецький канал, але післязавтра, коли ми ввійдемо в Середземне море, ви побачите довгу лінію дамб коло Порт-Саїда.
— У Середземне море? — закричав я.
— Так, пане професоре! Вас це дивує?
— Мене дивує, що ми через день будемо там!
— Ах, он воно що!
— Так, капітане, я здивований! Хоча, плаваючи на борту "На-утилуса", час би вже й перестати дивуватися чому б то не було!
— Але все-таки, що саме вас так здивувало? [214]
— Яку ж швидкість повинен розвинути "Наутилус", щоб за один день перенести нас у Середземне море, обійшовши африканський материк і обігнувши мис Доброї Надії!
— Хто вам сказав, пане професоре, що ми обійдемо Африку і станемо огинати мис Доброї Надії?
— Стривайте, якщо "Наутилус" ие просуватиметься сушею і не полетить у повітрі над Суецьким перешийком...
— Або під ним, пане Аронаксе!
— Під перешийком?
— Атож, — спокійно відповів капітан Немо. — Природа давно вже спорудила під цією смужкою землі те, що люди споруджують тепер на її поверхні.
— Як! Невже є підземний перехід?
— Так, підземний перехід, названий мною Аравійським тунелем. Він починається під Суецом і доходить по Пелузіума.
— Але ж Суецький перешийок утворився з наносних пісків?
— До певної міри! Але на глибині п'ятдесятьох метрів уже починається непорушний гранітний пласт.
— І ви випадково знайшли підземний перехід? — запитав я, усе більше і більше дивуючись.
— І випадково й обдумано, пане професоре! І допоміг тут не стільки випадок, скільки допитливість розуму.
— Слухаю вас, капітане, і не вірю своїм вухам.
— Ах, пане! Aures habent et non audient(1) — це характерно для всіх часів. Підземний перехід не тільки існує, але і слугує водним шляхом! Неодноразово я користувався ним. Інакше я не наважився б оце ввійти в замкнуте Червоне море.
(1) Мають вуха — і не чують (лат.).
— Може, я буду нескромний, запитавши вас, як ви знайшли цей тунель?
— Пане, — відповів капітан Немо, — які таємниці можуть бути між людьми, пов'язаними назавжди!
Я зробив вигляд, що не зрозумів натяку, і очікував, що скаже капітан Немо.
— Пане професоре, — почав він, — допитливість натураліста навела мене на думку, що під Суецьким перешийком має існувати прохід, нікому не відомий. Я помітив, що в Червоному морі й у Середземному зустрічаються зовсім однакові види риб, як-от: ошибень, губань райдужний, довгопер. Установивши цей факт, я —задав собі питання, чи немає сполучення між цими морями? Коли
[215] б воно існувало, то через більш високий рівень води в Червоному морі підземна течія неодмінно повинна була брати свої витоки звідти, а не із Середземного моря. Щоб перевірити себе, я виловив у великій кількості різних риб у водах поблизу Суеца. Я начепив кожній рибці по мідному кільцю па хвіст і пустив їх у воду. Через кілька місяців коло берегів Сирії в сіті потрапили риби з моїми пізнавальними кільцями. Підземне сполучення між двома морями було підтверджено. Я пустився па пошуки проходу, відшукав його, ризикнув ввести туди своє судію. І через короткий час ви, пане професоре, переправитеся через мій Аравійський тунель(1)!
(1) Існування підземного проходу між Середземним і Червоним морями — фантастичний вимисел. (Прим, ред.)
Глава п'ята
АРАВІЙСЬКИЙ ТУНЕЛЬ
У той же день я передав Коиселю і Неду Ленду ту частину нашої бесіди з капітаном Немо, що повинна була їх цікавити. Коли я сказав, що через два дні ми будемо у водах Середземного моря, Консель заляскав у долоні, а канадець знизав плечима.
— Підводний тунель! — вигукнув він. — Сполучення між морями! Чи чувано це?
— Друже Нед, — відповідав Консель, — а ви коли-небудь чули про "Наутилус"? Ні! Одначе він існує. Отже, не знизуйте плечима і не відкидайте існування речей під приводом, що ви про них не чули.
— Поживемо-побачимо! — заперечив Нед Ленд, похитавши головою. — Утім, якщо прохід, про який тлумачить капітан, і справді існує то хвала небу, якщо капітану вдасться переправити пас у Середземне море!
У той же вечір, під 21'30' північної широти, "Наутилус", спливши на поверхню моря, йшов повз аравійські береги. Удалині вид-нілося місто Джидда, важливий торговельний пункт таких країн, як Єгипет, Сирія, Туреччина й Індія. Я досить чітко вирізняв обриси будинків, кораблі, пришвартовані уздовж набережних, і ті, котрі через свою водотоннажність змушені були кинути якір на рейді. Сонце, що хилилося до заходу, кидало останні промені на міські будинки, що сліпили своєю білизною. За містом виднілися дерев'яні або очеретяні хатинки бедуїнів, що ведуть осілий спосіб життя. [216] Незабаром вечірні тіні огорнули місто, і "Наутилус" швидко став занурюватися в злегка фосфоресціюючі води.
Наступного дня, 10 лютого, показалися зустрічні судна. "Наутилус" знову пішов під воду. Але опівдні, до моменту визначення координат, море було пустельне, і судно знову спливло на рівень своєї ватерлінії.
Я вийшов на палубу разом з Недом і Конселем. На сході, в імлистому тумані, ледь вимальовувалася лінія берега.
Обіпершись об дно шлюпки, ми розмовляли на різні теми, аж раптом Нед Леид, указуючи рукою на якусь крапку в морі, сказав:
— Ви нічого не бачите, пане професоре?
— Нічогісіиьки, Неде! — відповів я. — Але ви ж знаєте, я не визначаюся пильністю очей.
— Дивіться гарненько он туди, — сказав Нед. — Он там, перед нами, по штирборту, майже урівень із прожектором! Невже не бачите?
— Справді, — сказав я, пильно вдивившись, — на воді начебто рухається якесь темпе довге тіло.
— Другий "Наутилус"! — сказав Консель.
— Ну, ні! — заперечив канадець. — Якщо не помиляюся, це якась морська тварина.
— Невже в Червоному морі водяться кити? — запитав Консель.
— Так, друже мій, — відповідав я. — Кити тут зрідка трапляються.
— Тільки це не кит, — помітив Нед Ленд, що не зводив очей з темної маси. — Кити — мої старі знайомі, я упізнаю їх оддалік!
— Запасемося терпінням, — сказав Коисель. — "Наутилус" йде в той бік, і ми незабаром довідаємося, що це за штука!
Дійсно, ми незабаром були на відстані однієї милі від предмета, що заінтригував нас. Темна брила нагадувала вершину підводної скелі, що виступила з вод у відкритому морі! Але все-таки що це таке? Я не міг ще цього визначити.
— Ба! Та воно пливе! Поринає! — вигукнув Нед Ленд. — Тисяча чортів! Що це за тварина? Хвіст у нього не роздвоєний, як у китів або кашалотів, а плавці схожі на обрубки кінцівок.
— Але в такому разі... — почав було я.
— Тьху ти! — заволав канадець. — Воно перевертається на спину. Ба! Та у нього соски на грудях!
— Е-е! Так це ж сирена! — кричить Консель. — Справжня сирена! Щоб не образити пана професора... [217]
"Сирена"! Слово це навело мене на правильний шлях. Я зрозумів, що ми зустріли тварину з загону сиренових, котрих легенда перетворила на фантастичну морську істоту — напівжінку, напіврибу.
— Ні, — сказав я Конселю, — це не сирена, а інша цікава тварина, що ще зрідка потрапляється в Червоному морі.