Де твоя ніжність до мене? Ти не довіряєш мені, як кішка собаці. Кажу тобі, ніжність і сердечна теплота мають бути двосторонніми. Ти любиш злягатися, але хочеш, щоб це було чимось грандіозним і таємничим, щоб воно лестило твоєму почуттю власної значимості. Твоє самовеличання значить для тебе більше, в п'ятдесят разів більше за будь-якого чоловіка або за перебування з чоловіком взагалі.
— Але ж те саме я можу сказати про тебе. Твоя власна зарозумілість — для тебе все.
— Еге ж! Тоді дуже добре! — він удав, що хоче встати. — Тоді давай розійдемося. Мені краще вмерти, ніж іще раз лягти в ліжко з холодним серцем.
Вона звільнилася з його обіймів, і він підвівся.
— І ти думаєш — я цього хочу? — запитала вона.
— Сподіваюся, ні, — відповів він. — У всякому разі йди в ліжко, а я спатиму тут, долі.
Вона глянула на нього. Блідий, з насупленими бровами, у своїй огиді він став далекий, наче Північний полюс. Усі чоловіки однакові.
— Я не можу до ранку піти додому, — сказала вона.
— Не треба! Йди спати. Чверть на першу.
— І не збираюся, — сказала вона.
Він перетнув кімнату і взяв черевики.
— Тоді я вийду! — сказав він.
Він почав взуватися. Вона втупилася в нього поглядом.
— Зачекай! — вона затнулася. — Зачекай! Що між нами сталося?
Він зігнувся, зашнуровуючи черевики, і не відповів. Секунда спливала за секундою. Темрява накотилася на неї, мов непритомність. Уся її свідомість умерла, і вона стояла, широко розплющивши очі, дивилася на нього з невідомості й більше нічого не знала.
Відчувши тишу, він підвів погляд і побачив її широко розплющені очі, її розгубленість. І його наче підкинуло, він підвівся, пошкандибав до неї, одна нога в черевику, друга — боса, охопив її руками, притиснув до свого тіла, котре відчуло її біль. І так він тримав її, а вона застигла в його обіймах.
Тоді його руки сліпо помандрували вниз, обмацуючи її, дісталися під одяг, туди, до теплого й ніжного тіла.
— Моя любка! — пробурмотів він. — Моя маленька любонька! Не тра нам сваритися! Давай ніколи не сваритися! Я люблю тебе, люблю мацати тебе. Не сперечайся зо мной! Нє! Нє! Нє! Давай будемо разом.
Вона підвела обличчя й подивилася на нього.
— Не хвилюйся, — сказала твердо. — Хвилюватися недобре. Ти справді хочеш бути зі мною?
Широким прямим поглядом вона поглянула йому в обличчя. Він зупинився і раптом закляк, відвернувши лице. Усе його тіло враз завмерло, але не відсахнулося.
Тоді він підвів голову, подивився їй в очі з своєю чудною, трохи глузливою посмішкою і сказав:
— Еге ж! Чорт забирай, давай будемо разом!
— Справді? — сказала вона, її очі наповнилися сльозами.
— Еге ж, справді! Серцем, животом і прутнем.
Він досі усміхався, в очах зблиснула іронія і майнула гіркота.
Вона тихо плакала, вони лягли, і він увійшов у неї прямо там, на килимку коло каміна, повертаючи взаємну рівновагу. І тоді вони швидко пішли в ліжко, адже ставало холодно, і вони втомили одне одного. І вона пригорнулася коло нього, почуваючись маленькою, присищеною, і обоє враз заснули, в одну мить. Так вони лежали, не поворухнувшись, доки над лісом встало сонце й почався день.
Тоді він прокинувся і глянув на світло, фіранки були закриті. Він слухав дикий гамір дроздів у лісі. Має бути чудовий ранок, пів на шосту, час прокидатися. Він так міцно спав! Починався такий новий день! Жінка все ще уві сні, ніжна і згорнута в калачик. Його рука торкнулася її, вона розплющила блакитні зачудовані очі, несвідомо усміхнулась йому в обличчя.
— Ти прокинувся? — запитала.
Він дивився їй в очі. Усміхнувся й поцілував її. Раптом вона підвелася й сіла.
— Уявити тільки — я тут! — сказала вона. Вона озирнулася на побілену маленьку спальню зі скошеною стелею і слуховим вікном, заштореним білими фіранками. Кімната була гола, за винятком пофарбованої в жовтий колір тумбочки і стільця і невеликого білого ліжка, де вони лежали.
— Уявити собі — ми тут! — сказала вона, подивившись униз на нього. Він лежав, прикипівши до неї поглядом, і пальцями пестив їй груди під тонкою нічною сорочкою. Теплий і ніжний, він виглядав таким молодим і красивим. Його очі могли дивитися так тепло. І він був свіжий і молодий, наче квітка.
— Я хочу це скинути! — сказав він і через голову стягнув з неї тонку батистову нічну сорочку. І вона ледь золотава залишилася з голими плечима і довгуватими персами. Йому подобалося легко розгойдувати їй груди, наче дзвони.
— Ти також скинь піжаму, — сказала вона.
— Ех! Ні!
— Так! Так! — командувала вона.
І він скинув стару бавовняну піжамну сорочку і стягнув штани. Окрім рук, зап'ястів, обличчя й шиї, він був білий наче молоко і мав красиве тонке мускулисте тіло. Знову він видався їй таким пронизливо красивим, як тоді, того дня, коли вона побачила, як він миється.
Золоте сонячне проміння торкнулося закритих білих фіранок. Вона відчувала, що воно прагне прорватися до середини.
— О! Встань, відкрий фіранки! Так гарно співають пташки! Впусти сонце, — сказала вона.
Повернувшись спиною, він вислизнув з ліжка, голий, білий і тонкий, трохи сутулячись, підійшов до вікна, відкрив фіранки і визирнув на мить у вікно. Його спина була біла й красива, а маленькі сідниці — прекрасними вишуканою, тонкою чоловічою красою, спина засмагла й тонка, однак сильна.
В його стрункому, однак міцному тілі, вчувалася не зовнішня, а внутрішня сила.
— Але ж ти прекрасний! — сказала вона. — Такий чистий і гарний! Іди до мене! — вона простягла руки вперед.
Він соромився повертатися до неї через свою підняту голизну. Схопив з підлоги сорочку й прикрився.
— Ні! — сказала вона, простягнувши свої прекрасні тонкі руки й відкривши дзвони грудей. — Дай мені тебе бачити!
Він випустив сорочку і тихо дивився на неї. Сонце послало промінь у низьке вікно й освітило його стегна, тонкий живіт і фалос, що тьмяно й гаряче піднімався з невеликої хмарки золотисто-червоного волосся. Вона була вражена й злякана.
— Як дивно! — повільно промовила. — Як дивно він там стоїть! Такий великий! Такий темний і впертий! Він завжди такий?
Чоловік глянув на своє струнке біле тіло і засміявся. На тонких грудях волосся було темним, майже чорним. Та в підніжжі живота, звідки піднімався товстий, вигнутий фалос, воно кучерявилося золотаво-червоною хмаркою.
— Такий гордий! — вона пробурмотіла ніяково. — І такий величний! Тепер я знаю, чому чоловіки такі зарозумілі. Та він справді милий! Наче інша істота! Трохи страшнуватий! Та справді милий! І він іде до мене! — вона закусила нижню губу від страху й збудження.
Чоловік мовчки глянув униз на свій незмінно напружений фалос.
— Еге ж, — нарешті сказав він тихо. — Ах, мій хлопчику! Тобі добре. Так, маєш підняти голову. Ти сам по собі, га? І ні на кого не зважаєш! Гордуєш ти мною, Джоне Томасе. Ти мій пан? Ах, так, ти твердіший за мене, і ти менше говориш. Джон Томас! Хочеш її?! Хочеш свою леді Джейн? Що, знову опускаєшся? Так? А — ти смієшся? Тоді штрикни її. Давай, штрикни леді Джейн! Скажи їй: підніми голову з-над воріт, щоб славний король міг увійти. Ай, ти смієшся! Поцьки — ось чого ти хочеш! Скажи леді Джейн, що ти хочеш її, Джоне Томасе, що ти хочеш поцьки леді Джейн!
— О, не насміхайся з нього, — сказала Коні і на колінах підповзла до нього по ліжку, обхопила руками його тонкі білі стегна, притягла до себе, так що її груди захиталися, загойдалися, торкаючись кінчика напруженого фалоса й відчуваючи його вологість. Вона міцно тримала чоловіка.
— Лягай! — сказав він. — Лягай! Дай мені зайти.
Тепер він поспішав.
А по тому, коли вони завмерли, жінка знову захотіла розкрити чоловіка, подивитися на таємницю фалоса.
— А тепер він крихітний і м'який, як маленький пуп'янок життя! — сказала вона, беручи його в руку. — Хіба не красивий! Такий самостійний! Такий дивний! Такий невинний! І так глибоко в мене заходить! Ніколи не ображай його, знаєш. Він і мій так само. Він не тільки твій. Він — мій! Такий милий і невинний! — вона не випускала його з рук.
Він засміявся.
— "Благословен зв'язок, що зв'язує в любові братській", — сказав він.
— Звичайно! — сказала вона. — Навіть коли він маленький і м'який, я відчуваю, як прикипіло до нього моє серце. І яке гарне тут волоссячко! Зовсім, зовсім інше!
— Це не моє волосся, а Джона Томаса! — сказав він.
— Джон Томас! Джон Томас! — і вона швидко поцілувала м'який пеніс, який знову починав надиматися.
— Ай! — сказав чоловік і майже болісно витягнув тіло. — Корінь цього джентльмена у моїй душі! І часом я не знаю, що з ним робити. У нього власна воля, і йому важко вгодити. Однак я не дам його вбити.
— Не дивно, люди завжди його боялися! — сказала вона. — Він таки страшнуватий.
Трепет пройшов тілом чоловіка, і потік свідомості знову змінив свій напрямок, повернувши наниз. І він був безсилий, а пеніс м'якими хвилями наповнювався, напинався, піднімався, ставав твердим, стояв твердий і пихатий у своєму живому зрості. Спостерігаючи за ним, жінка так само ледь тліла.
— От! Бери його! Він — твій! — сказав чоловік.
І вона затремтіла, і її власний розум розтанув. Коли він зайшов у неї, її омили гострі м'які хвилі невимовної насолоди, почалася дивна мерехтлива вібрація, яка ширилася й ширилася, доки її остаточно не відкинуло геть з останнім сліпим спалахом завершення.
Він почув далекі гудки Стекс Ґейта, що означало сьому годину. Був ранок понеділка. Він зіщулився і, щоб не чути їх, затис її грудьми обидва вуха.
Вона ж навіть не чула гудків. Лежала абсолютно непорушна, її душа розчинилася до прозорості.
— Тобі пора вставати, правда? — пробурмотів він.
— Котра година? — почувся безбарвний голос.
— О сьомій сурмачі просурмили гріх.
— Думаю, мені пора.
Як завжди, вона опиралася зовнішньому примусу.
Він сів і тупо дивився у вікно.
— Ти мене справді любиш, правда? — запитала спокійно.
Він глянув на неї вниз.
— Ти знаш, що знаш. Нашо воно тобі? — він сказав тихо, дражливо.
— Я хочу, щоб ти тримав мене, не дозволяв мені піти, — сказала вона.
Його очі, здавалося, наповнювалися теплою, м'якою темрявою, в якій не було місця думці.
— Коли? Зараз?
— Ні, у своєму серці. Тоді я захочу вернутися і жити з тобою завжди, скоро.
Він сидів на ліжку, опустивши голову, нездатний думати.
— Ти цього хочеш? — запитала вона.
— Еге ж! — відповів він.
Тоді такими самими очима, затемненими іншим полум'ям свідомості, майже сонно, він глянув на неї.
— Не питай мене зара, — сказав він.