Одягнений так само, як і я, він сидів неподалік і обідав. Природно, я впізнав його раніше, ніж він мене. Наскільки ж мені було легше повірити власним очам, ніж йому не сприйняти все це за оману зору! Він ненадовго наморщив лоба, але тут-таки його обличчя просяяло радісним подивом, хоч я й не наважувався з ним привітатися (мені здавалося, що це буде нетактовно), але мимовільна усмішка, якою я відповів на пильний погляд маркіза, змусила його повірити у мою рівнозначність — рівнозначність джентльмена і кельнера. Він злегка нахилив голову вбік і ледь помітно розвів на столі руками на знак подиву і задоволення, потім відклав свою серветку і, пробираючись між столиків, попрямував просто до мене.
— Mon cher Armand, ви це чи не ви? Пробачте, що я першої миті засумнівався, й також перепрошую, що за звичкою називаю вас Арманом — на біду, я або не знаю вашого прізвища, або воно вилетіло у мене з голови. Адже для нас ви завжди були просто Арманом…
Я підвівся й потис йому руку, чого, звичайно, мені досі робити не доводилося.
— Арман — це теж не зовсім правильно, маркізе, — сміючись, сказав я. — Це тільки nom de guerre або d'affaires.[150] Власне кажучи, мене звуть Фелікс, Фелікс Круль. Дуже радий бачити вас.
— Ну, певна річ, mon cher Kroule, як це я забув! Я теж дуже, дуже радий, смію вас запевнити! Comment allez vous?[151] Мабуть, чудово, як видається… У мене теж задоволений вигляд, однак мені дуже кепсько. Так, так! Геть кепсько! Але облишмо це. А ви, я гадаю, покінчили з вашою настільки всім нам приємною діяльністю в "Сент-Джеймсі"?
— Та ні, маркізе! Вона йде паралельно. Або це тут іде паралельно. Я і тут і там.
— Tres amusant![152] Ви просто чарівник. Але я вам заважаю. Я йду… Чи ні, давайте краще побудемо разом. Я не можу запросити вас за мій столик, він занадто малий. Але у вас тут є місце. Правда, я вже з'їв свій десерт, але якщо ви не заперечуєте, я вип'ю з вами кави. Чи, може, ви хоче те побути на самоті?
— Анітрохи! Я буду дуже радий, маркізе, — спокійно відповів я й звернувся до кельнера: — Принесіть ще один стілець для цього пана.
Я навмисне не дав зрозуміти, що мені лестить ця пропозиція, й обмежився тим, що назвав її чудовою ідеєю. Він сів навпроти мене й, поки я замовляв обід, — а йому подали каву і коньяк, — увесь час, трохи схилившись над столом кидав, на мене позирки. Його, мабуть, цікавило моє подвійне існування, і він намагався вникнути в нього глибше.
— Сподіваюся, — сказав маркіз де Веноста, — моя при сутність не завдає вам клопоту і не псує вам апетиту? Мені б дуже не хотілося бути для вас обтяжливим. Я боюся виявитися нав'язливим, адже нав'язливість — ознака поганого виховання. Чемні люди мовчки проходять повз те, що їх дивує, і найнезвичайніші життєві ситуації приймають без розпитувань. Це прикметна риса світської людини, якою я і є. Ну то й добре, світської так світської. Але в деяких випадках, ось зараз, наприклад, я приходжу до висновку, що я світська людина без знання світу, без жодного життєвого досвіду, лише який і дає нам право по-світському про ходити повз різні явища. Проте клеїти із себе джентльмена дурня — слабка втіха!.. Ви самі розумієте, що наша зустріч тут стільки ж радує, скільки й спантеличує мене, розпалюючи мою допитливість. Зізнайтеся також, що ваші звороти на кшталт "йде паралельно" і "… тут і там" не можуть не заінтриґувати необізнаного. Їжте, заради бога, їжте й не відповідайте мені жодного слова! Дозвольте вже мені базікати і сушити собі мозок способом життя мого однолітка, який, мабуть, значно більшою мірою світська людина, ніж я. Voyons![153] Ви — звичайно, я в цьому переконався вже давно, а не зараз і не тут — походите з добропорядної родини; у нашому дворянському колі, даруйте мені цю неделікатність, кажуть просто "з родини"; з "доброї родини" — це вже означає з буржуазної. Чудернацький світ! Отже, ви з доброї родини і обрали собі шлях, який, поза сумнівом, повинен привести вас до мети, що відповідає вашому походженню, але, щоб досягти її, вам необхідно починати знизу й до певного часу обіймати посаду, яка людині не надто спостережливій може вселити неправильну думку, ніби він має справу з представником нижчих класів, а не з перевдягненим джентльменом. Так, еге ж? А propos, які молодці англійці, що придумали й поширили слово "джентльмен". З їхнього доброго почину з'явилося позначення людини, яка, не бувши дворянином, гідна ним бути, більше гідна, ніж багато з тих, кого на конвертах величають "високородіє", тоді як джентльмен іменується лише "високоблагородіє"; "лише" — а між іншим адже ще й "благо"… За ваше благо!
Я зараз розпоряджусь принести вина. Тобто, я хочу сказати, коли ви покінчите зі своєю півпляшкою, ми разом розіп'ємо ще одну — цілу, звичайно… З "високородієм" і "високоблагородієм" — це як "з родини" та "з доброї родини" — цілковита аналогія… Боже мій, що я верзу!.. Але це тільки для того, щоб ви спокійно їли і мною не переймалися. Не замовляйте качки, вона погано засмажена. Краще скажіть подати баранячу ніжку. Метрдотель мене не обдурив, коли запевняв, що її досить довго вимочували в молоці. Enfin![154] Що це я говорив про вас? Так, якщо ваша служба змушує вас удавати людину з нижчих класів, то це, напевно, здається вам тільки кумедним — адже внутрішньо ви прихильні до свого стану, і от у вас з'являється можливість і зовні повернутися до нього, як, наприклад, сьогодні. Дуже, дуже мило! Мене, однак, вражає — настільки ж погано розбирається в житті світська людина! Перепрошую, але технічно ваше "тут і там" — річ аж ніяк не проста! Припустімо, ви із заможної родини, — зауважте собі, я не питаю, а кажу "припустімо", тому що це досить очевидно. Тому ви маєте можливість, окрім службової форми, мати ще й гардероб джентльмена. Але найцікавіше, що ви в тому й тому образі виглядаєте однаково переконливо.
— Одяг робить людину,[155] маркізе, або, правильніше, навпаки: людина робить одяг.
— Значить, я більш-менш правильно визначив ваш modus vivendi?[156]
— Навіть дуже влучно, — я сказав йому, що маю певні кошти — о, звичайно, дуже скромні — й що у мене маленька квартирка, де й відбувається моє перевтілення, завдяки якому я сьогодні маю задоволення тут з ним розмовляти.
Я помітив, що він стежить за моїми манерами під час їжі, й без жодної афектації постарався надати їм вихованої строгости, орудуючи ножем і виделкою з притиснутими до тулуба ліктями. Те, що його дуже цікавить, як я поводжуся, стало мені очевидним ще й через зауваження, яке він зробив щодо різних манер за столом. В Америці, як йому казали, європейця пізнають з того, що він підносить виделку до рота лівою рукою. Американець спочатку наріже все у себе на тарілці, відкладе убік ніж і почне їсти правицею.
— У цьому є щось дитяче, еге ж? — але загалом він усе це знає тільки з розповідей, оскільки сам не бував за океаном, та й не має жодного, ані найменшого бажання подорожувати. — А ви встигли вже побачити світу?
— Що ви, маркізе, — хоча й так! Окрім кількох мальовничих прирайнських курортів я бачив тільки Франкфурт-на-Майні. І ось тепер Париж. Але Париж — це вже немало.
— Париж — це все, — патетично вигукнув він. — Для мене це все, і я б нізащо з нього не поїхав. Та ось, біда, доводиться, хоч не хоч, вирушати в подорож. Коли тобою опікується родина, милий Крулю, — я не знаю, наскільки ви ще залежите від допомоги батьків, і, крім того, ви тільки з добропорядної родини, а я, на жаль, я — з родини…
І хоча я ще не впорався зі своїм персиком Мельба,[157] він уже замовив давно оголошену пляшку лафіт для нас двох.
— Я її зараз почну, — оголосив він. — А ви, коли покінчите з кавою, приєднаєтеся до мене, а якщо я зайду занадто далеко, то ми замовимо другу.
— Однак, маркізе, ви розійшлися! Під моїм крильцем у "Сент-Джеймсі" ви поводитеся стриманіше.
— Гризота, журба, душевна туга, милий Крулю! Тільки й залишається втіха від чарки. Дари Бакхуса? Так його, здається, звати? Бакхус, на мій погляд, звучить краще, ніж Бахус, як кажуть заради зручности. Я сказав "заради зручности", щоб не висловитися грубіше. Ви щось тямите в міфології?
— Не дуже, маркізе. Знаю, наприклад, що є такий бог Гермес. Але цим мої знання майже й вичерпуються.
— Та й нащо вони вам? Ученість, яка часом, їй богу, буває досить нав'язлива, — не для джентльмена, і в цьому його схожість з шляхтичем. Чудова традиція, яка бере свій початок з епохи, коли людині шляхетного походження належало лише добре сидіти на коні, а більше вони взагалі нічому не вчилися, навіть читати й писати. Книги були прерогативою кліриків. Багато моїх приятелів і досі дотримуються цього звичаю. Більшість з них — елеґантні шибайголови, не завжди навіть симпатичні. А ви їздите верхи? Дозвольте тепер і вам налити цього заспокійливого трунку. За ваше благополуччя! За моє? Випити, звичайно, можна, але від цього не покращає. На таке надії мало. Отже, верхи ви не їздите? Я впевнений, що з вас вийшов би чудовий верхівець, ви прямо народжені для верхової їзди і в Булонському лісі, звичайно, заткнули б за пояс будь-якого вершника.
— Зізнаюся, маркізе, я й сам у цьому майже впевнений.
— Що ж, це не більше ніж здорова самовпевненість, любий Крулю. Здоровою я називаю її тому, що теж впевнений у вас, і не тільки щодо верхової їзди… Дозвольте мені бути цілком відвертим. Мені ви не здаєтесь людиною, схильною до довірливих бесід і сердечних зізнань. Ви все ж таки волієте останнє слово залишити при собі. Вас ото чує атмосфера якоїсь таємничости. Pardon, я стаю нескромний. Те, що я так кажу, є доказом мого власного вітрогонства й нестриманости на мову, але також і моєї до вас довіри.
— За яку я від усього серця вам вдячний, милий маркзе. Дозвольте мені запитати, як поживає мадемуазель Заза? Я навіть трохи здивувався, зустрівши вас тут без неї.
— Як це мило, що ви запитуєте про неї! Адже ви теж вважаєте її чарівною, еге ж? Та й чому б вам не захоплюватися нею? Я вам це дозволяю. Я всім на світі дозволяю вважати її чарівною. І все-таки мені хотілося б заховати її подалі від усього світу, аби мати для себе одного. Бідна дівчинка зайнята сьогодні ввечері у своєму театрику "Фолі мюзікаль". Вона там на ролях субреток, ви цього не знали? Сьогодні вона гратиме в "Дарах феї".