А тим п'ятьом у печері я призначив піст, але П'ятниця двічі на день приносив їм найнеобхідніше; решта двоє приносили харчі на певну віддаль, звідти їх забирав П'ятниця.
До цих двох заручників я вийшов у супроводі капітана, який сказав, що губернатор доручив мені їх пильнувати, й тому вони все робитимуть лише за моїм наказом, а в разі непослуху їх кинуть у кайданах до печери, – оскільки вони не бачили мене губернатором, я постав перед ними як інша особа, при кожній нагоді згадуючи губернатора, залогу, замок тощо.
Тепер капітанові нескладно було укомплектувати два човни, ліквідувавши пробій в одному з них: свого пасажира призначив командиром одного човна й дав йому чотирьох чоловіків, а сам – з помічником і ще п'ятьма – сів у другий, – усе в них вийшло до пуття, й десь опівночі вони підійшли до корабля. Ще з відстані людського крику капітан наказав Робінсонові привітатися з командою й почати розповідати, що людей та човен вдалося врятувати, але багато часу пішло на пошуки й так далі, підтримуючи балачку, доки вони не підпливли до облавку, а тоді капітан з помічником перші видістались на облавок і приголомшили прикладами мушкетів другого помічника капітана та корабельного теслю; далі нахопилися й матроси з човна та дали раду всім, хто був на основній палубі та спардеці й заходились задраювати люки, щоб решта не повилазила; тим часом другий човен підплив під якірні ланцюги й вдалося блокувати бак та люк на камбуз і взяти в полон трьох знайдених там матросів. Заволодівши палубою, капітан наказав помічникові й трьом матросам уломитися в кормову рубку, де відпочивав бунтівний капітан, котрий у тривозі схопився з койки й з двома заколотниками та юнгою озброївся для відсічі; щойно помічник капітана ломом-копаницею виламав двері, гримнув постріл заколотників – помічника капітана поранило в руку кулею з мушкета, поранено також двох його матросів, але нікого не вбило. Помічник капітана гукнув на допомогу та, попри рану, кинувся з пістолем у рубку і прострелив ватагу голову – куля влучила в рот і вийшла за вухом, і бунтівник замовк назавжди, й тоді решта здалася, і корабель без подальших втрат було відвойовано.
Повернувши собі судно, капітан наказав дати стріл з сімох гармат, що було умовним сигналом для мене про успіх – на цю приємність я чекав на березі до другої ночі. Після пострілів я поклався і, вкрай стомлений, міцно заснув і спав, аж збудив мене новий постріл, – я схопився на рівні ноги й почув голос, що кликав мене: "Губернаторе! Губернаторе!" – я пізнав голос капітана; він оце саме видістався на гору і, показуючи на корабель, обійняв мене й мовив: "Любий друже й рятівнику, оно ваш корабель – і він, і всі ми, і все, що є на ньому, все ваше". Я поглянув і побачив, як корабель пливе за півмилі від берега, бо щойно вони звільнили його – знялися з якоря і в погожу днину перебазувалися на рейд біля бухточки, а у приплив капітан завів пинас[36] у саму бухточку, де я колись причалював свої плоти – майже до дверей дому. Я не тямився з подиву: адже ось моє визволення переді мною, усе так просто – великий корабель готовий понести мене звідси туди, куди я схочу. Попервах я не міг зронити ні слова, а капітан обхопив мене й тримав біля себе, аби я не поточився на землю. Помітивши мій стан, капітан добув із кишені пляшечку з якимось напоєм, взятим навмисне для мене, дав мені раз ковтнути, а потім обережно посадив мене на землю. У відповідь на моє дивування він одразу витяг із кишені пляшку й дав мені ковтнути трунку, котрий спеціально прихопив для мене. Хильнувши, я сів на землю, і хоч від напою трохи й посвітлішало в голові, я довго не міг здобутись на слово. Увесь цей час бідолаха перебував у не меншому екстазі, хоча й не через подив, як я; він зливою чулих слів намагався привести мене до тями, а в мене аж серце зайшлося з радощів і усе ж в мені перемішалося, а насамкінець вилилося в сльози, і невзабарі до мене повернулася мова; тоді я, своєю чергою, обійняв його як мого рятівника, й ми раділи разом. Я сказав, що він мені наче посланий небом рятівник, а всі події – справжнє диво, і це свідчення про таємну руку Провидіння, що керує світом, і свідчення того, що око безмежної Влади бачить кожний загумінок у світі, з ласки своєї посилаючи нужденним допомогу. Не забув від щирого серця скласти подяку Небу та поблагословити Його як чарівного помічника мені в цій пущі та в безнадії й визнати, що порятунок від нього завжди з нами.
Отак ми побалакали, а капітан і каже, що привіз мені трохи їстівного з корабельного раціону, бо погань, яка хазяйнувала на кораблі, не все покрала. Він гукнув матросам вивантажувати з човна все, що привезли для губернатора; того всього виявилось так багато, що здавалось, ніби я не рушаю з ними, а лишаюсь на острові назавжди. По-перше, це ящик пляшок із чудовим трунком, в тому числі шість великих двоквартових пляшок мадери, два фунти відмінного тютюну, дванадцять чималих куснів корабельної яловичини, шість куснів свинини, мішок гороху, сухарів цілий гандредвейт[37], а ще ящик цукру, ящик борошна, мішок лимонів, дві пляшки лаймового соку тощо. Але в найбільшій пригоді стали мені шість нових чистих сорочок, шість дуже гарних нашийних хусток, дві пари рукавичок, пара черевиків, капелюх, пара панчіх і свій дуже гарний та майже неношений костюм, – себто, він одяг мене з голови до ніг. То був щедрий та приємний подарунок, ще й для тих моїх умов, але ж якою невигідною, незручною, незграбною здалась мені попервах ця одежа!
По закінченні церемонії я наказав віднести увесь набуток до мого тісного житла, й ми почали радитись, що робити з нашими полоненими і чи не ризиковно брати їх з собою, особливо двох невиправних упертюхів; капітан наполягав, що довіряти тим паскудникам не можна, – їх можна взяти лише у кайданах, як злочинців, аби віддати до суду в першій же англійській колонії, куди ми зайдемо, і я зрозумів, що для капітана це принципово. Я сказав, що якщо він хоче, я влаштую так, щоб ці ланці самі захотіли залишитись на острові. "Мене це дуже влаштувало б", – відповів капітан. "Гаразд, – сказав я. – Зараз пошлю по них і сам з ними побалакаю". Я гукнув П'ятницю й двох заручників, яких ми звільнили, через те що їхні товариші виконали обіцяне, й наказав привести п'ятьох зв'язаних чоловіків з печери до фільварку та зачекати там на мене. Незабаром, перевбравшись у нове, я пішов до них знов у якості губернатора. Усі ми зібралися разом з капітаном, і я наказав привести заколотників та сказав їм, що знаю про їхній злочинний непослух капітанові, про те, як вони заволоділи кораблем і збиралися зайнятися грабіжництвом, якби не втрутилось Провидіння й вони упали в яму, яку копали для інших. Я повідомив їх, що корабель повернено за моїм наказом, він тепер на рейді, а вони невдовзі побачать винагороду їхньому бунтівному ватагу – його повісять на нок-реї, а щодо них, то чому б мені не стратити і їх, як піратів, прилапаних на злочині, бо така влада в мене є.
Один із них відповів за всіх, що вони можуть лише сказати, що при полоненні капітан обіцяв зберегти їм життя, і тому вони уклінно благають помилувати їх. Але я відповів, що не знаю, про яке помилування йдеться, бо сам я вирішив покинути цей острів з усіма своїми людьми й домовився, що капітан доправить мене в Англію, але їх він погоджується везти лише в кайданах, щоб їх потім судили за заколот і захоплення корабля, а вони знають, що за це їм випаде шибениця, – тож я не знаю, що для них краще, хіба що вони вирішать лишитись на острові. В такому разі, з нагоди мого відплиття, я міг би подарувати їм життя, спираючись на їхній вибір. Вони взялися дякувати мені, кажучи, що краще залишаться на острові, ніж їх повісять в Англії. Отак я з ними домовився.
Проте капітан ніби закомизився: мовляв, не наважується тут їх покинути. А я й собі ніби розсердився на капітана і сказав, що вони мої полонені, а не його, що я обіцяв милувати їх і дотримаю слова, а якщо він не вважає за можливе погодитися зі мною, то я негайно їх по звільняю; коли це не до вподоби, то нехай сам їх потім ловить, якщо зможе. Вони красно подякували мені, і я звільнив їх і наказав їм іти до лісу, звідки вони й прийшли, а я дам їм трохи зброї, муніції і пораджу, як їм тут найкраще улаштуватись, якщо їм це треба. Після цього я почав готуватись до переправи на облавок, але капітанові сказав, що ночуватиму на острові, щоб позбирати речі, а він хай рушає на корабель, попорядкує там, а вранці пришле по мене човен, і ще ж повісить на нок-реї вбитого бунтівного капітана, щоб усі бачили.
Коли капітан поплив, я запросив людей до свого житла й ми обговорили їхній стан. Я сказав, що, на мою думку, вони зробили правильний вибір, бо в Англії на них чекає лише шибениця. Я показав на ватага, що бовтався на нок-реї, й докинув, що таке й з ними вдома буде.
Коли усі погодилися залишитись, я запропонував їм послухати про моє життя на острові, аби їм полегшити життя. Я розповів їм про острів, про моє прибуття на нього, показав укріплення, як робити хліб, як сіяти, як сушити виноград, тобто ознайомив з усим, що їм знагодиться. Згадав і про шістнадцятеро іспанців, які мали прибути, для яких я залишив листа і змусив пообіцяти, що ставитимуться до них, як до самих себе. При цій нагоді капітан, у котрого був на облавку атрамент, висловив здивування, що мені не спадало на думку готувати атрамент із вугілля та води, бо я ж робив речі й набагато складніші.
Я залишив їм свою зброю: п'ять мушкетів, три мисливські рушниці й три шаблі. Крім того, більше півтори бочки пороху, бо після двох перших років я його майже не використовував. Пояснив, як порати кіз, як їх доїти й годувати, як робити масло й сир. Тобто я не приховав нічого зі свого досвіду, а ще пообіцяв умовити капітана залишити їм ще дві бочки пороху та насіння різних рослин для господарства, яких мені так бракувало. Ще дав їм мішок гороху, який подарував мені капітан, я порадив їм надалі вирощувати його.
Розділ XIX. Повернення до Англії
По всьому я вже наступного дня подався на корабель. Ми готувалися розкинути вітрила, але ще не тієї ночі.