Звичайні генії з восьмого "Б" працювали над своїми відкриттями й разом з тим цікавилися поточними подіями у світі, а Електроник їм допомагав у міру своїх здібностей.
Якщо скласти всі відкриття восьмого "Б", то виходив ніби план майбутнього всієї планети, всього людства. Він називався так: проект "Космічний корабель — Земля". Певна річ, людство нічого не знало про цей план.
План — тільки припущення, яке треба довести, а доведення — основа всієї науки. От чому, незважаючи на удачу перших дослідів, восьмий "Б" не квапився заявляти про свій проект.
Лише професорові Громову було відомо про задуманий проект. Він дозволив Електронику користуватися інформацією обчислювального центру. Без такої допомоги весь замір був би несерйозним заняттям.
Сироїжкін попросив друга ввімкнути мікрофон.
— Космічний корабель — Земля, — промовив він неголосно у мікрофон, і всі голоси, почувши цю фразу, зупинилися на півслові, замовкли в чеканні.
Це була урочиста хвилина для Сироїжкіна. Проект, що Його вони задумали з Електроником, здійснювався. Над ним працював увесь клас, можна сказати — цілий "науковий колектив".
І Сергій не міг відмовити собі в задоволенні процитувати першу фразу з їхнього колективного проекту:
— "Ми живемо в одному Космічному кораблі — Земля і думаємо про його майбутнє. Кожен робить свою справу. Та всіх нас хвилює проблема — майбутнє людства..." А далі він говорив про те, яку хто розв'язує зараз задачу:
— Ти, Макаре: як зробити людину надсилачем...
— Ясно! — обізвався Макар.
— Ти, Майко: як долетіти до зірок...
— Чи не дуже гучно сказано? — зіронізувала автор а-килимка.
— Ти, Вікторе: як забезпечити харчами людину в дорозі...
— По-моєму, примітивний висновок, — парирував володар штучної корови.
— Ти, Професоре: як розвивати науку й мистецтво..
— Стараюсь, — сухо відповів Професор. — Але хто це говорить?
— Говорить Сироїжкін!.. Моя работа — таємниці зоряної енергії. А зараз ми з Електроником обговорюємо Таратара. Його незрозумілу заборону: "Віднині й надалі"... Які є ще проблеми, труднощі, перешкоди?
Проблем було чимало. Авторів проекту бомбардували запитаннями. В основному винахідники скаржилися на нестачу потрібної інформації, матеріалів, устаткування, а головне — часу: їм було мало двадцяти чотирьох годин! У деяких восьмикласників виникли складності в стосунках з батьками.
— Заждіть ви про бабусь та дідусів, — перебив скаржників дівчачий голос. — Заскиглили! Ти мені ось що скажи, Електронику: чи не винаходимо ми велосипед?
— Велосипед ми не винаходимо, — відповів Електроник, — його давно винайдено.
— Ти не зрозумів, я не про велосипед, — беззлобно пояснила Майка. — Таратар захопив мій а-килимок. А може, він викине його в сміттєпровід? Зрозумійте, товариші, я нічого не маю проти Таратара, але чи ми не винаходимо нікому не потрібні речі? Адже не ми одні працюємо над проектом майбутнього.
— Правильно, — підтвердив Сироїжкін. — Як це ми не подумали? А ще проголосили себе геніями... Можуть і засміяти!
Цієї хвилини Електроник уявив розрахунки кожного досліду, а потім і всього проекту "Космічний корабель — Земля".
І вперше в житті дуже збентежився: він не сподівався, що на нього чекає непосильна праця...
Електроник вирішив порадитися з професором Громовим.
Гель Іванович Громов сидів біля пульта електронної машини і спеціальним світловим олівцем креслив на екрані формули й рівняння. Машина обчислювала й майже миттю видавала відповіді, вимагаючи нової роботи. Олівець упевнено писав нові знаки. Громов розробляв схеми майбутніх машин.
Приємно було мати справу з таким розумним партнером, який лічив у мільйони разів швидше, ніж людина. Але вчених уже не задовольняли самі тільки швидкості. Для обробки дедалі більшого потоку інформації потрібні інші якості машини: наприклад, здатність мислити подібно до людини, яка не перебирає всієї інформації, а знаходить найкоротший шлях для розв'язання задачі. Але як мислить сама людина, як працюють складні механізми її мозку?
Вчені не мали точної відповіді на це питання.
Громов креслив зрозумілі машині символи й заразом малював на екрані людинок. Дуже різних людинок. Майбутні машини Громов уявляв у людській подобі.
Він міркував: "Мало сконструювати машину, її треба навчити й виховати. Тоді вона розумітиме людей, працюй ватиме з точним знанням мсти..." Громов знав одного робота, який досягнув великих успіхів в обчислюванні, проте був надто впевнений у своїй винятковій безпомилковості; не минало й дня, щоб він не зробив якоїсь дурниці, і все тільки через те, що погано навчений...
Професор намалював якесь обличчя і подумав:
"Щось дуже знайоме... Де я його бачив?" Екран відреагував негайно. Спалахнув напис: "Це Електроник".
Громов усміхнувся: "Авжеж, це мій Електроник", — і побачив у дверях симпатичну фізіономію учня.
— Заходь, — привітливо сказав професор Електроникові. — А ми тебе щойно згадували. Як говориться, легкий на спомин.
Електроник усміхнувся:
— Не все вдається легко. Доводиться робити багато розрахунків. — Він глянув на екран і відразу оцінив учителеві формули. — Я бачу, ви теж розв'язуєте важкі задачі.
— Стараюся... — зніяковіло признався Громов. — Роботу тільки розпочато, ми поговоримо про неї пізніше... Як ваш проект "Космічний корабель — Земля"?
— Є складні питання, — відповів Електроник і став розповідати про те, як восьмий "Б" долає труднощі.
Громову подобалася дитяча назва: "Космічний корабель — Земля". Поки Електроник розповідав, він намалював на екрані машини кулю. Машина відповіла знаком запитання: вона знала тисячі предметів і понять круглої форми й уточняла для себе завдання.
Громов написав на екрані: "Земля".
Машина миттю дала картину Землі — таку, яку видно з космосу. Блакитна куля з обрисами материків, з білими шапками полюсів, із серпанком хмарності. Великий корабель мчить людство зі швидкістю мільярд кілометрів у рік крізь морок вічної ночі.
— Цікаво, який екіпаж корабля зараз, цієї хвилини?
— Перевіримо, Електронику? — допитливо промовив Громов і накреслив на склі: "Населення Землі".
Над земною кулею спалахнуло дев'ятизначне число.
Остання цифра мигнула й почала нарощувати число. Кожної секунди населення планети збільшувалося на дві людини. За добу народжувалося майже двісті тисяч нових землян.
— За століття населення потроїться, — підрахував Електроник. — Елементарна задача. Але декого лякають ці цифри.
— Якщо навіть і потроїться, не станеться ніякої катастрофи. Ті, хто говорить про новий потоп чи обледеніння, про смерть від ядухи, внаслідок розвитку промисловості, помиляються, — сказав Громов. — Земля завжди була й буде домом людства.
— Теоретично допустима кількість жителів на кожний квадратний метр планети, включаючи моря й океани, сто двадцять чоловік, — мовив Електроник. — Щоб умістити їх, вся земна куля має стати суцільним містом заввишки у дві тисячі поверхів. Це можливо через тисячу років.
— Перший космічний корабель людства "Восток", — нагадав учневі професор, — уміщав лише одну людину. Але саме Гагарін відкрив шлях до інших планет і зірок, і людство активно освоює цей шлях. Хто сказав тобі, що люди погодяться перетворити свій дім, свою Землю в гігантський мурашник?
Здавалося, Електроник збентежився, ніби подумав: чи мав він право втручатись у справи людей?.. Та врешті-решт він захищав проект восьмого класу "Б"!
— Я не знаю точно, що буде через тисячу років, це розрахунки одного західного вченого, — сказав він учителеві. — А от Майка Свєтлова сумнівається: може, ми працюємо даремно й винаходимо велосипед?
— Велосипед? — Громов ледь помітно усміхнувся. — Антигравітаційний пристрій, штучна тварина... — почав перелічувати він, — ні, я щось не знаю інших таких вирішень. Хоч, звичайно, роботи над цими проблемами ведуться, але кожний дослідник думає по-своєму.
— І ми по-своєму уявляємо майбутнє Землі. Нам не подобаються деякі пропозиції, — вів далі Електроник.
— Які?
Наприклад, сучасний проект міста Ойкумепополіса. Його запропонував грецький учений. Я особисто вважаю його помилковим.
Громов попросив машину показати проект Ойкуменополіса.
Місто-спрут з каменю та бетону заповнило весь екран. Воно простягнуло свої гігантські щупальці вздовж морів, океанів, рік, озер, обхопивши їх у кам'яні обійми. Все було точно розраховано в цьому місті. Головні багатства планети — вода й повітря (5 квадрильйонів тонн повітря і 1,3 мільярда кубометрів води, з якої тільки два проценти прісної) — охороняються особливо ретельно. Ойкуменополіс ділив планету на окремі ізольовані кабіни. їх було три: "природна зона", "сільськогосподарська зона" й саме "місто". Кабіни повністю ізольовані, в кожній свої порядки — тільки так, стверджував автор, планета зможе забезпечити нормальне життя.
Уся земна куля, саме життя в Ойкуменополісі були розрізані на частки. Було щось протиприродне в цьому розподілі Землі.
Громов дивився на екран, не приховуючи подиву.
— Чесно кажучи, вперше бачу Ойкуменополіс, — признався вчений. — З яких міркувань виходив його архітектор?
На вимогу Громова екран повідомив, що при сучасних темпах розвитку західним країнам вистачить запасів залізної руди, алюмінію, міді, олова, цинку та інших корисних копалин щонайбільше на два-три десятиріччя.
Громов похитав головою, й Електроник здогадався, що ці факти не тільки правильні, а й сумні.
— На жаль, — повільно сказав Громов, — ті, хто століттями володіли цими багатствами одноосібно, завжди черпали їх, не оглядаючись, не турбуючись про майбутнє. Але ж відомо, що цінності земної кори колись та виснажаться.
— Земна кора за своїми пропорціями подібна до яєчної шкаралупи, — підказав Електроник.
— Порівняння правильне. Проте Земля — не просто куряче яйце, Електронику! Наша Земля — найдивовижніша планета у Всесвіті, вона має всі умови для життя. Треба до неї дуже дбайливо ставитися, розумно господарювати.
Професор натиснув кнопки машини, на екрані проступив рядок: "Щороку в світі помирає понад 10 мільйонів чоловік від голоду.
— Площа земель, придатних для посіву, дорівнює квадрату зі стороною 5700 кілометрів, — сказав Електроник, — продуктів харчування має вистачити всім.
Професор уважно подивився на учня.
— Приватному підприємцеві не вигідно вкладати кошти в бідні й пустельні землі, й через те засівається лише половина корисного квадрата.
Місто-спрут знову виросло на екрані.
— Ойкуменополіс, — іронічно промовив Громов, — Неважко здогадатися, для якої мети воно придумане: хтось займатиме цілі поверхи, відпочиватиме у природній зоні, дихатиме свіжим повітрям, а інші — працюватимуть біля конвейєра, прибиратимуть вулиці, бачитимуть сонце тільки в телевізорі...
І він стер з екрана чужий проект.
На щастя,людство й не мало наміру будувати місто-спрут.
Люди інакше перетворювали свою планету.
Люди освоювали Океан.
Громов і Електроник бачили на екрані підводні селища, міста, порти.