Мов ангел з кучерями осяйними,
Забризканими кров'ю, і кричить:
"Лукавий Кларенс тут, зрадливий Кларенс,
Що вбив мене під Тьюксбері підступно,
Тягніть же, фурії, його на муки!"
І демонів огидних легіон
Враз оточив мене і просто в вуха
Завив так дико, що аж затремтів
Я з жаху та й прокинувсь. Довго ще
Мені здавалося, що в пеклі я,-
Так цей жахливий сон мене збентежив.
Брекенбері Не диво, лорде, що злякались ви,-
Я сам тремчу від того, що почув.
Кларенс Ох, стражу мій, усе, що я вчинив,
Чим нині совість мучить так,— було
Все для Едварда. А яка відплата!
О боже! Як твого не спинить гніву '
Молитва, як мене карати хочеш,
То лиш мене карай, але дружину
Безвинну пощади й дітей нещасних!
(До Брекенбері)
Мій стражу, я прошу, побудь зі мною.
Так тяжко на душі, і хилить сон. ,
Брекенбері Гаразд, мілорде. Спочивайте з богом!
Клгіренс засинає, сидячи в кріслі.
Печаль і сон ламає нам, і звички,
Ніч обертає в день, а ранок — в ніч.
Лиш в титулі володарів — весь блиск їх;
Честь зовнішня: за внутрішній тягар
І за безплідні мрії здобуваюа-ь
Вони турбот безсонних цілий світ.
Вельможа то чи злидень простолюдний —
Входять двоє убивць.
1-й убивця Гей, хто тут є?
Брекенбері Чого тобі треба? І як ти сюди прийшов?
1-й убивця Мені треба з Кларенсом поговорити, а прийшов
я сюди своїми ногами.
Брекенбері Щось дуже швидко.
2-й убивця Краще швидко, сер, ніж марудно. Покажи йому
наказ, та й балачці край.
Брекенбері читає папір.
Брекенбері За цим наказом Кларенс благородний
Вам має бути відданий до рук.
Що значить це — не буду міркувати,-
Від міркувань я хочу бути чистим.
Ось герцог — спить у кріслі, ось ключі.
Я йду до короля доповісти,
Що свій обов'язок вам передав я.
1-й убивця Це ви можете, сер; ваша мова розумна. Ідіть
здорові!
Брекенбері виходить.
2-й убивця Що ж, уколошкаєм його, поки він спить?
1-й убивця Ні, а то прокинеться та скаже — боягузи.
2-й убивця Прокинеться? Дурний ти! Не прокинеться він
аж до страшного суду.
1-й убивця Тоді ж то він і скаже, що ми вбили його сон" |
ного. , і
2-й убивця Страшливе слово — суд! Щось ніби докори со-" І
вісті воно в мені родило. І
1-й убивця Ти що, боїшся? і
2-й убивця Не вбити, ні,— на те я маю наказ. Боюсь про-
кляття за вбивство, від нього-бо наказ мене не захистить.
1-й убивця А я гадав, що цілком ти зважився.
2-й убивця Я зважився лишити його живим.
1-й убивця То я вернусь до герцога Глостера й скажу
йому про це.
мій спасенний настрій минеться. Він звичайно не триває у мене
довше, ніж поки полічу до двадцяти.
1-й убивця Ну, як себе тепер ти почуваєш?
2-й убивця Сказати правду, якісь краплини совісті в мені ще
залишились.
1-й убивця Згадай, яка жде нас нагорода, коли скінчимо
справу.
2-й убивця Чорт його бери, хай умирає! Я й забув про
нагороду.
1-й убивця Де ж тепер твоя совість?
2-й убивця Хе! В гаманці у лорда Глостера.
1-й убивця Отож, коли він розв'яже гаманця, щоб видати
нам нагороду, то й совість твоя вилетить?
2-й убивця Дарма, хай собі летить. Вона мало кому, а то
й нікому не потрібна.
1-й убивця А що, як вона вернеться до тебе?
2-й убивця Не буду вже я з нею морочитись. Совість — це
небезпечна річ, через неї стаєш боягузом: не можеш украсти без
того, щоб совість тебе не осудила; не можеш вилаятися без того,
щоб совість не приборкала тебе; не можеш переспати з сусідовою
жінкою без того, щоб совість тебе не викрила. Совість — це со-
ром'язливий, скорий червоніти біс, що бунтує в грудях наших і в
усьому нам перешкоджає. Той біс примусив мене раз віддати га-
манець із золотом, що я випадково знайшов; він пускає з торбами
кожного, хто за ним піде; його женуть з усіх міст і сіл я-к небез-
печну тварюку, і кожен, хто хоче добре жити, намагається обійтись
без нього і покладатись лише на самого себе.
1-й убивця А хай йому абищо! Той біс і зараз штовхає мене
під лікоть — умовляє не вбивати герцога.
2-й убивця Викинь цього біса з голови і не вір йому! На те
він і вкрадається до тебе в душу, щоб тебе ослабити.
1-й убивця Я міцно збитий: мене йому не подолати.
2-й убивця Оце мова порядної людини, що вміє себе шану-
вати. Ну що ж, почнім роботу!
, 1-й. убивця Довбони його по макітрі руків'ям меча, а тоді
кинемо його в бочку з мальвазією, що стоїть он у тій кімнаті.
2-й убивця Чудова вигадка! Ну й настоянка ж з нього ви-
йде!
1-й убивця Цить, він прокидається.
2-й убивця Ну що ж, рубай.
1-й убивця Ні, ми ще з ним порозмовляємо.
Кларенс
(прокидаючись)
Де вартовий? Подай мені вина.
1-й убивця Вина, мілорде, вам буде досхочу.
Кларенс В ім'я бога, хто ти?
1-й убивця Людина, як і ви.
Кларенс Та роду не вельможного, як я.
1-й убивця Та чесного я роду, не як ви.
Кларенс Твій голос — наче грім, а погляд — ниций.
1-й убивця Бо голос короля, а погляд — свій.
Кларенс Як темно, як жахливо ти говориш,
Грозиш очима. І чому ти зблід?
Хто вас послав? Чого сюди прийшли ви?
Обидва вбивці Щоб... щоб... щоб...
Кларенс Щоб мене убить?
Обидва вбивці Так, так.
Кларенс Сказати це вам ледве стало духу,
Чи ж вистачить вам духу це зробити?
Чим, любі друзі, вас образив я?
1-й убивця Не нас образили ви,— короля.
Кларенс Я швидко знову помирюся з ним.
2-й убивця Ні, лорде, ні. Готуйтеся до смерті.
Кларенс То з-поміж всіх на світі вам припало
Убить безвинного? Чим винен я?
Які є докази вини моєї?
Які присяжні вирок підказали
Судді суворому? Хто смерть гірку
Мені, нещасному, проголосив?
Покіль закон не осудив мене,
Загрожувати смертю — беззаконно.
Благаю задля віри в кров Христову,
Що він пролив для нашого спасіння,-
Ідіть і рук на мене не здіймайте,
Ви до проклятого взялися діла.
1-й убивця На те, що робим, маємо наказ.
2-й убивця І хто наказ той дав, є сам король.
Кларенс Васале блудний! Цар-бо над царями
Закон свій на скрижалях написав:
"Не убивай!" І переступиш ти
його закон, щоб виконать людський?
В руці його відплата,— стережись,
Карає він порушників закону.
2-й убивця Отож на тебе помста і впаде
За клятву зламану і за убивство.
Приймаючи причастя, ти поклявся
За дім Ланкастерський боротись вірно.
1-й убивця І ти, як зрадник божого імення,
Зламав цю клятву й лезом віроломним
Розкраяв груди сину короля...
2-й убивця Якого клявсь любити й захищати.
1-й убивця Як смієш божим ти грозить законом,
Коли його так тяжко сам порушив?
Кларенс А задля кого гріх я цей вчинив?
Для нього, для Едварда, задля брата.
Вбивать мене за це він не пошле вас,-
Тут винен він так само, як і я.
Як схоче бог за це мене карати,
То знайде — покарає він прилюдно!
Руці його всесильній не перечте:
Не потребує він шляхів неправих,
Щоб покарать зневажників своїх.
1-й убивця А хто ж послав тебе кривавим катом,
Коли прекрасний принц Плантагенет,
Наш витязь юний, був тобою вбитий?
Кларенс Диявол, гнів мій і любов до брата.
1-й убивця Повинність, гріх твій і любов та сама
Тебе убити спонукають нас.
Кларенс Як брата любите, й мене любіте,-
Адже я брат йому й люблю його.
Якщо вас грішми куплено — верніться,
До Глостера, до Річарда підіть.
Він за життя моє вам дасть дорожче,
Ніж дасть Едвард за вість про смерть мою.
2-й убивця Ви помилились: Глостер — ворог вам.
Кларенс Ні, любить і шанує він мене.
Підіть до нього.
Обидва вбивці Підемо, не бійся.
Кларенс Скажіть — коли наш батько, Йорк державний,
Звитяжною рукою трьох синів
Благословляв, любов їм заповівши,
Не думав він, що дружба ця порветься.
Скажіть це Глостерові, й він заплаче.
1-й убивця Не слізьми — груддям він учив нас плакать.
Кларенс Ні, не чорніть його, бо добрий він.
1-й убивця Як сніг у жнива. Помилились ви:
Це він нас підіслав, щоб вас убити.
Кларенс Не може бути! Плакав, обнімав
Мене, прощаючись, ридав і клявся
Він про визволення моє подбати.
2-й убивця Він так і робить, від земного рабства
Вас визволяючи для благ небесних.
1-й убивця Миріться, лорде, з богом перед смертю.
Кларенс Є в ваших душах ще чуття святі,
І радите ви з богом помиритись;
Самі ж такі сліпі до власних душ,
Що вбивством цим повстанете на бога?
Подумайте ж: хто вас послав на це,
Сам вас за де й ненавидіти буде.
2-й убивця Що ж діять?
Кларенс Майте жаль, себе рятуйте!
1-й убивця Жаль? Це лиш для жінок і боягузів.
Кларенс Безжальні тільки звір, дикун, диявол.
Якби котрийсь із вас був царським сином,
І був ув'язнений, як я, й побачив
Убивць, підісланих, як ви, до нього,-
Чи їх він не благав би про життя?
В очах твоїх я бачу жаль, мій друже!
Якщо твої не брешуть очі, ти
За мене стань і теж благай зі мною,
Як сам за себе в цій біді благав би.
Чи зжалиться бідар над бідним принцом?^
2-й убивця Мілорде, озирніться.
1-й убивця
(убиваючи Кларенса)
От так, от так! А як цього не досить,
В мальвазії вас зараз утоплю.
(Виходить з трупам)
2-й убивця Яке криваве, одчайдушне діло!
Я, як Пілат, омить хотів би руки
Від оцього проклятого убивства.
Повертається 1-й убивця.
1-й убивця Гей, ти! Чого стоїш, не помагаєш?
Вже ж герцог знатиме, як лінувавсь ти.
2-й убивця Хай краще б він узнав, що спас я брата.
Візьми всі гроші і скажи йому,
Як каюсь я, що герцога убито.
(Виходить)
1-й убивця А я не каюся. Геть, боягузе!
В яку б то нору тіло заховати,
Покіль його похоронить накажуть?
Платню одержу і подамся в путь:
Нехай там що, мене вже не знайдуть.
(Виходить)
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Лондон. Палац,
Фанфари.
Входять хворий король Едвард, королева Єлизавета, Дорсет,
Ріверс, Гастінгс, Бекінгем, Грей та інші:
Едвард Так, я зробив сьогодні добре діло.
Ви ж, пери, єдність вашу зберігайте.
Я жду щодня від бога посланця,
Що з цього світу визволить мене.
У мирі дух мій відлетить на небо,
Між друзів мир лишив я на землі,-
З'єднайте руки, лорди Ріверс, Гастінгс,
Облиште зваду, в дружбі покляніться.
Ріверс Клянуся небом, вільний я від гніву,
І ось рука моя — печать любові!
Гастінгс У цьому й я своїм клянуся щастям!
Едвард Та не лукавте перед королем,
Розкриє-бо верховний цар царів
Таємну зваду й вас на смерть осудить,
Щоб один одного самі ви вбили.
Гастінгс Хай стільки щастя маю, як любові.
Ріверс І я всім серцем Гастінгса люблю.
Едвард Не виняток ні ви тут, королево,
Ні син ваш, Дорсет, ані Бекінгем,-
Ворогували всі ви. Полюбіть,
Дружино, Гастінгса; для поцілунку
Подайте руку, й хай це буде щиро.
Єлизавета Ось, Гастінгсе.
(Подає руку для поцілунку)
Ніколи не згадаю
Колишніх звад, своїм клянуся щастям!
Едвард Дорсет, цілуй його.