У чім річ? Уся галайстра на роботі. Але перше ніж розповісти вам, яку роботу має кожен з них, мені треба раніше описати вам, у яких розкошах дозволяє собі жити палітурник в Америці. По-перше, квартира. У нашому містечку товста Песя навіть боялася б залізти так високо. А тут ідеш та йдеш сходами — мало не сто сходинок налічиш, поки дочалапаєш до цієї розкішної квартири. Кімнат і альтанок безліч. Тут вони звуться "румс". У кожній кімнаті — ліжка з ковдрами і фіраночки на вікнах. А одну з кімнат звуть "кічен", по-нашому це кухня. Але печі тут немає. Стоїть залізна плита з дірками для варки, а вода ллється прямо з стіни — холодна і гаряча — скільки хочете. Треба тільки крутнути кран, і все.
2
Згодом, коли мій брат Еля і його дружина Бруха прийшли нас провідати, спитати, що поробляємо, Пиня взяв Елю за руку, завів до кухні, показав йому обидва крани з водою і запитав:
— Що ти скажеш про Колумбуса? Хіба ж мій брат Еля промовчить?
— Тепер ти вже цілком за Колумбуса, а що ти говорив раніше, коли ми були на Еліс-Айленді? — сказав він.
Пиня почав виправдовуватися, що Еліс-Айленд не належить до Америки. Еліс-Айленд, каже він, лежить на кордоні між Америкою та іншими країнами. Проте мій брат Еля твердить, що нічого подібного. Вони засперечалися, як завжди, аж поки втрутилася Бруха і сказала, що вони обидва нічогісінько не тямлять, а тому їхня суперечка не варта щербатої копійки.
Але я почав розповідати про квартиру палітурника Мойше, а перескочив на зовсім інші речі. Прошу не гніватись — повертаюсь до нашої сусідки товстої Песі та до її діточок — до галайстри.
З
Нашому Мойше і нашій Песі ніколи навіть не снилося, що вони житимуть у такій розкішній квартирі, з такою безліччю кімнат. Геть на все у них окрема кімната. Кімната до спання зветься "бедрум", окрема кімната для їди, яка зветься "дайнінгрум". Чому "дайнінгрум"? — ламають собі голови Еля й Пиня і не можуть ніяк зрозуміти походження цього слова.
— Навіщо вам даремно морочити собі голови,— встряє палітурник Мойше.— Головне те, що я, хвалити бога, хазяїн у Нью-Йорку, а діти мої працюють, і ми, з божою поміччю, добре заробляємо в Америці...
Дивлюся на палітурника Мойше і думаю: "Владико небесний, як людина міняється! Удома ніхто ніколи не чув навіть слова від нього. Скрізь і завжди була Песя. Він знав тільки варити піспу і оправляти книжки, а тут став мовби на голову вищий". Та й чого тут дивуватися? Людина не має ніяких турбот. Усі діти працюють і приносять гроші. Я вам перелічу всіх поіменно, розповім яку
роботу кожен виконує і скільки заробляє. Мама заздрить нашій сусідці Песі, що господь обдарував її, нівроку, стількома дітьми.
4
Старший хлопець прозивався вдома Колодою. Тут він зветься Сем. Чому Сем? Не знаю. Знаю тільки, що він уже заробляє. Він улаштувався у "Пейпер-бакс-фекторі". Ви ж, певно, не знаєте, з чим це їдять? Тому мушу вам пояснити, що це фабрика, на якій виробляють картонні коробки. Не думайте, що це така вже важка робота.
Зрештою, Сем ще не робить коробок. Він їх тільки розносить. Бере в кожну руку десять дюжин коробок і мчить з ними вузькими вуличками між трамваями та автомобілями. Треба пильнувати, щоб коробки, крий боже, не пом'ялися. Він одержує за це два з половиною долари на тиждень і сподівається на підвищення платні. Дуже можливо, що з часом матиме три долари на тиждень. Це поки що. А згодом бос (хазяїн тут зветься "бос") обіцяє, що навчить його клеїти коробки. Бос каже йому: "Будь тільки гуд-бой, і все буде ол райт". Нашою мовою це означає: "Будь добрим хлопцем, матимеш на цукерки".
в
Другий хлопець, що колись прозивався Велвл-Кіт, а тепер уже зветься Віллі, теж "делівер-бой", тобто хлопець на побігеньках. Він працює в бакалійній крамниці. Тут уже трошки важча робота. Доводиться вставати вдосвіта, коли ще сам бог спить. Треба насамперед розсортувати і запакувати всі замовлення. Потім рознести пакунки покупцям. У пакунках є булочки, масло, сир, яйця, цукор, молоко, сметана. Мусиш здиратися на кількасот східців, аж під самий дах. І це треба виконати швидко, одним духом, бо Віллі повинен ще повернутися в крамницю, підмести, прибрати і виконати інші подібні роботи.
І так аж до півдня. Опівдні він вільний. Одержує Віллі небагато. Тільки п'ятнадцять центів на день. Щодня, крім п'ятниці. У п'ятницю він одержує цілу чверть долара і халу на суботу.
Те, що я вам розповів, стосується старших хлопців. Молодшим уранці не дозволяють працювати. Бо тут, в Америці, малі діти повинні вчитися, ходити до школи. А як ні, робиться щось страшне. Навчають тут безкоштовно, та ще й підручники дають. Коли наш товариш Пиня почув про це, він аж підстрибнув від захоплення. Пиня пригадав, як удома він не мав де вчитися і не міг ходити до гімназії. А тут, в Америці, тягнуть до школи силоміць, Інакше треба платити штраф...
Але оскільки в школі навчаються тільки півдня, можна У ДРУгу половину щось робити і заробити кілька доларів. Менпгі діти Песі так і роблять. Один, той якого прозивають Чорногуз, працює в аптеці. Він миє пляшки, ходить до пошти по марки і одержує за свою роботу, тільки за половину дня, долар з чвертю на тиждень.
— Придасться,— каже палітурник Мойше і забирає у нього гроші.
7
Файтл-Петелеле — тут він уже прозивається Філіпп — теж півдня відвідує школу, а в другу половину продає газети. Тут газети звуться "пейперс". Він бігає по Іст-Бродвею — така вулиця — і вигукує: "Пейперс! Пейперс!" Хлопчик заробляє на цьому від сорока до п'ятдесяти центів на день, а часом навіть більше. Певна річ, що це теж іде в гаман батькові. Всі заробляють, а палітурник їх утримує.
8
Усі заробляють. Навіть мій товариш Гершл, той що з ґулею на лобі, якого прозивають Вашті. Тут він уже зветься не Вашті і не Гершл, а Геррі, і вчиться в школі. Другу половину дня після школи він стоїть коло рундучка на Рівінгтон-стріт у однієї знайомої жінки з нашого містечка і допомагає їй торгувати рисом, крупами, пшоном, горохом, бобами, горіхами, ізюмом, мигдалем, фігами, ріжками, солоними огірками. Роботи у Геррі небагато. Він тільки повинен наглядати, щоб ніхто нічого не поцупив.
Бо коли єврейка приходить розпитати про крупу, вона тим часом кидає в рота ізюминку, чи мигдаль, чи фігу. Зате він сам частенько ласує солоденьким. Вашті, чи Геррі, мені не брехатиме. Він признався, що одного разу так нахапався того ізюму, що потім у нього три дні болів живіт. За цю свою роботу Вашті нічого не одержує. Хіба що йому перепадає часом, коли допомагає покупцям віднести куплене. Він одержує за це пенні чи два. А часом нікеля — п'ять центів. У нас це зветься "на чай". Тут кажуть "тіп". Це йому дає на тиждень щось із долар. Удома Вашті ніколи копійки не бачив навіть уві сні. Хіба що на свято пурім *. Але ж пурім буває один раз на рік, а тут у нього овято щодня. Щодня він добре заробляє.
— Колумбусе! Ти вартий того, щоб тебе озолотили! — сказав наш товариш Пиня, коли одного разу, йдучи повз Рівінгтон-стріт, побачив Вашті за рундучком. Пиня купив у нього на три центи ріжків і один цент подарував Вашті "на чайок".
9
А сам палітурник Мойше теж не сидить склавши руки. Тепер він не займається палітурництвом, як удома. Бо тут, в Америці, каже він, треба до цієї роботи мати грубий шмат грошей, щоб найняти приміщення, купити інструмент і завести знайомство. А бути попихачем в іншого, тобто піти служити, каже він,— то літа його вже не ті. Йому дали пораду — серед своїх не пропадеш! — щоб він взяв в оренду книжковий рундучок на Есекс-стріт, і тоді матиме добрий заробіток.
Нашому товаришеві Пині це дуже сподобалось. Він каже, що сам ладен був би мати таку роботу. А подобається вона йому через те, каже він, що коло чого пораєшся, тим і замазуєшся. Пиня любить книжки, як риба воду. Він як допадеться до книжки, як уткнеться в неї носом — його й не відірвеш.
10
Навіть наш сват пекар Йона теж не займається своєю колишньою роботою. Чому? З тієї ж самої причини. Щоб відкрити пекарню, треба, каже він, мати скарби Ротшільда.
Та ще до того треба належати до "юнії". Він же для цього, каже, вже занадто старий. А піти працювати до чужих, не будучи членом "юнії", Йона боїться, бо коли почнеться страйк,— а це трапляється в Америці щодня,— йому ще голову розіб'ють.
Що ж робити? Таки погано.
Йому порадили хліб і калачі таки не пекти. Але що ж? Книші! Домашні книші. З сиром чи з капустою. І що ви думаєте — нашому сватові добре ведеться. Зовсім непогано. Його книші зажили слави на Іст-сайді. Коли ви йтимете по Есекс-стріт і побачите у великій вітрині напис отакенними літерами по-єврейськи: "Тут продають домашні книші",— то знайте, що це наш сват, тесть мого брата Елі, пекар Йона. А коли побачите на цьому ж стріті, якраз навпроти, теж єврейський напис і теж отакенними літерами: "Тут продають домашні книші",— то знайте, що це вже не наш сват пекар Йона. То його конкурент. Туди не ходіть. Ходіть тільки до нашого свата, до тестя мого брата Елі. Маєте прикмету: коли зайдете, ви одразу пізнаєте нашого свата — він сердитий. А якщо не впізнаєте його, то впізнаєте нашу сваху — пекариху Риву. У неї велике підборіддя і корали на шиї. Мою братову Вруху ви теж напевне впізнаєте. У неї великі ноги. А ще крутиться там її маленька сестричка, ряба дівчинка з кісками. Вона зветься Алта і колись її ладили мені в наречені. Але про неї поговоримо іншим разом.
VIII. МИ ШУКАЄМО, ЧИМ ЗАЙНЯТИСЯ
1
Нам нема чого скаржитись. Нас дуже радо зустріли як шановних гостей у нашої сусідки товстої Песі та в її чоловіка палітурника Мойше. Нам тут зовсім непогано. І досить весело. А надто в неділю, коли вся гал айстра вільна. Тоді все йде ходором. Ми збираємося гуртом — уся Песина малеча, і мій товариш Мендл теж з нами,— і вирушаємо до театру. То я маю на увазі кінематограф. Квиток на кожного коштує один нікель, а чудес ви бачите стільки, що голова йде обертом! Якби я був царевим сином або внуком Джейкоба Шіфа *, я б цілі дні і цілі ночі проводив у кінематографі. Я б ніколи не вилазив звідти.
Мій товариш Мендл — так само. Та й Вашті, який тепер уже зветься Геррі,— також. Але підіть поговоріть з моїм братом Елею — він вам скаже, що це недоумство. То дурниці, каже він, то для дітей.
Постає питання: якщо це для дітей, чому ж так поривається туди наш товариш Пиня? І його жінка Тайбл? І моя братова Бруха?
Мій брат Еля має на все відповідь.