Навіть коли він вперше приїхав сюди з Угорщини зі своїми старшими сестрами Хані та Хільдою на ньому був плащ самотності, а точніше на всіх трьох.
"Хані і Хільда були атлетичними жінками на свіжому повітрі, але все ще нестямно пишалися. Я думаю, що вони ніколи не говорили ні з ким в Америці, крім як зі слугою, — і з киплячою відразою ставилися до всіх чоловіків, окрім Мартіна. Вони виплеснули всю свою відданість на нього. Звичайно, хоч Мартін цього не усвідомлював, вони були охоплені ревністю, коли він закохався в Мері Еліс Поуп. Вони думали, що, оскільки він вискочив за сорок, не одружившись, то він був у безпеці.
"Мері Еліс походила з чистокровної, або, як би сказав біолог, інбредної британської худоби. Вона була дуже молода, але дуже мила і до певної міри дуже мудра. Вона відчула почуття Хані та Хільди одразу і зробила все, що могла. Наприклад, хоч вона боялася коней, взялася за верхову їзду, тому що це була улюблена забава Хані та Хільди. Природно, Мартін нічого не знав про її страх, і, розуміється, його сестри відали про це з першого дня. Але, — і ось де мудрість Мері не спрацювала — її хоробрий жест не заспокоїв їх: це лише посилило їхню ненависть.
"За винятком своїх досліджень, Мартін був сліпим до всього, окрім своєї любові. Це була прекрасна, але все-таки лякаюча пристрасть, божевільна, яка плекалася так вузько і напружено, як ненависть його сестер".
Джек згадав, що десь спочатку саме це розказувала йому пані Кесеріх.
Вона продовжувала: "Любов Мартіна спрямовувала його кожен крок. Він будував дім для себе і Марії, а в його думці він також будував для них чудове майбутнє — не смутно, якщо ви знаєте Мартіна, але рік за роком, місяць за місяцем. Цією зимою він планував відвідати Буенос-Айрес, наступного літа вони пливуть по Внутрішньому проходу1., а потім він би навчив Марію угорської для їхньої поїздки в Будапешт наступного року, де він на кілька місяців займе кафедру в університеті ... і так далі. Нарешті настав час їх шлюбу. Мартін був у відсутності. Його дослідження тримали його дуже зайнятим "
Джек увірвався у розповідь, "Хіба це не був час, коли він проводив остаточну роботу з росту та запліднення?"
Пані Кесеріх з урочистою вдячністю кивнула у темряві, що густішала. "Але тепер він повертався додому, його робота була зроблена. Надвечір було дуже холодно, але Хані та Хільда розуміли, що їм доведеться їхати на станцію, щоб зустріти свого брата. І хоча вона боялася цього, Мері їхала з ними, бо вона знала, як він був у захваті від того, щоб вона була на коні, наїжджаючи на потяг, а він підбігав зняти її з сідла, щоб вона вітала його з прибуттям додому.
"Звичайно, поклажу Мартіна треба було вивезти, тому для цього довелося взяти авто-фургон". Вона виклично подивилась на Джека. "Я керувала універсалом. Я була лаборанткою Мартіна".
Вона зробила паузу. "Було майже темно, але на заході все ще була біла холодна смуга неба. Хані та Хільда з Марією між ними чекали на своїх конях на вершині пагорба, що вів вниз до станції. Потяг засвистів, і його прожектор осідлав гравій залізничного переїзду.
"Раптом кінь Мері заіржав і помчав вниз по схилу. Хані та Хільда поскакали вслід — намагатися перейняти його, як вони сказали, але вони не впоралися з цим, лише втримали її коня від повороту". Мері взагалі не кричала, але, коли її кінь встав на дибки на рельсах я побачила її обличчя у відблисках прожектора.
"Мартін, мабуть, здогадався або хоча б побоювався того, що сталося, бо він вискочив з поїзда і біг по колії, перш ніж той зупинився. Насправді він першим став на коліна біля Марії — я маю на увазі те, що було раніше Мері —І тримав її всю скривавлену і розбиту на руках ".Двері ляснули. У залі були кроки. Пані Кесеріх напружилася і замовчала. Джек обернувся.
Розмиття обличчя висіло у дверях до залу — здавалося, молоде, чутливе, безумовно красиве обличчя з аристократичною щелепою. Потім почулося клацання, спалахнули вогні, і Джек побачив стрижене сиве волосся та тіні навколо очей та ніздрів, в той час як чутливий рот став сардонічним. І все-таки красень залишився, і якось молодість теж, або хоча б приголомшлива внутрішня яскравість.
— Привіт, Барре, — сказав Мартін Кесеріх, ігноруючи дружину.
Великий біолог повернувся додому.
ІІІ
"О, так, і у Джеймісона була слабка стаття про те, що він назвав індивідуалізацією морських хробаків. Барр, ти коли-небудь задумався про більш широкі аспекти проблеми індивідуальності?"
Джек злегка підскочив. Він дозволив думкам бродити дуже далеко.
— Не особливо, сер, — пробурмотів він.
У домі все ще було як і раніше. Через кілька хвилин після приїзду професора пані Кесеріх пішла, тривожно поглянувши на Джека. Він знав, чому і хотів би запевнити її, що він не скаже про їхню розмову професору.
Кесерих провів, можливо, півгодини, ознайомивши його з найважливішими документами, представленими на конференціях. Потім була майже вчительська хитрість, щоб виявити неуважність учня. Він раптом поставив питання про індивідуальність.
— Ви знаєте, що я маю на увазі, звичайно, — натиснув Кесеріх. "Фактори, які роблять тебе тобою, а мене мною."
"Спадковість та оточення", — запугукав Джек, наче першокурсник.
Кессеріх кивнув. "Припустимо – але це лише міркування — щоб ми могли контролювати спадковість та навколишнє середовище. Тоді ми могли б заново створити того самого індивіда за бажанням".
Джек відчув, як тремтіння пройшло крізь нього. "Щоб отримати точно такий же тип спадкових рис. Ні. Це було б за межами наших можливостей".
"А як щодо одно яйцевих близнюків?" –запитав Кесеріх. "І до того слід враховувати партеногенез. Можна створити дублікат матері без втручання чоловіка". Незважаючи на те, що його голос став більш удаваним, спекулятивним, Кесерич, здавалося Джеку, таємно посміхався. "У нижчих тваринних формах є багато прикладів, не кажучи вже про техніку, за якою Леб спричинив розмноження морського їжака не більшим стимулом, ніж розчин солі".
Джек відчув, як піднімається волосся на потилиці. "Навіть тоді ви не отримали б точно таку модель спадкових рис".
"Навіть якщо б у батьків не було дуже чистої спадковості? Навіть якщо існувала б якась спеціальна техніка відбору яйцеклітин для відтворення всі рис матері?"
"Але оточення змінило б ситуацію", — заперечив Джек. "Дублікат повинен був би розвиватися по-іншому."
"Настільки важливе довкілля? Ньюмен розповідає про пару однакових близнюків, розлучених від народження, не знаючи про існування один одного. Вони зустрілися випадково, коли їм було двадцять один рік. Кожен був майстром по ремонту телефонів. У кожного була дружина однакового віку. Кожен мав сина-немовля. І в кожного був фокстер'єр, який звивався "Триксі". Це без намагання зробити оточення подібним. Але припустимо, ви дійсно намагалися. Допустимо, ви потурбувалися, щоб кожен з них мав абсолютно однаковий досвід в той же час .... "
На якусь мить Джеку здалося, що кімната затьмарюється і коливається, стає безпросвітною чвакотючою калюжею, в якій єдине нерухоме — це сфінксоподібне обличчя Кессеріха.
"Ну, ми забрались досить далеко від морських хробаків Джеймісона", — сказав біолог, знову жваво. Він сказав це так, ніби Джек був тим, хто вів розмову по диких і збиткових каналах. "Давайте перейдемо до вашого проекту. Я хочу поговорити про це зараз, тому що завтра у мене не буде часу".
Джек тупо подивився на нього.
"Завтра я повинен взяти участь у дуже важливій справі", — пояснив біолог.
IV
Ранкове сонячне світло освітлювало кольори воскових квітів під склом на високому бюро, яке завжди здавалося, що випромінювало слабкий запах старих гребінців для волосся. Джек відкинув стьобану ковдру з ромбовидним малюнком і прогнав сон з очей. Він очікував, що його розум буде зайнятий роздумом про Кесеріха та його дружину — про що казали і наполовину сказали минулого вечора, — але натомість виявив, що його думки миттєво перекинулися на Мері Еліс Поуп, ніби на найдальший острів у світі людей.
Внизу будинок був порожнім. Після довгого погляду на шафу він відчув її позаду, адже ключа не було, і поспішив до набережної. Він призупинився спочатку лише для тарілки з супом і, в якості думки, що явно запізнилася, потім купити півдесятка газет.
Море було яскраве, бадьорий вітер як раз для Енні О. Була жадібність у тому, як він стукав вітрилом і в скрипі щогли. І коли він дістався до бухти, вона вже не була нерухомою, а нервувала слабкими брижами, наче час нарешті почала ворушитися.
Після тієї ж боротьби з підліском він вийшов на скелястий хребет і пройшов затоку морських їжаків. Колючі істоти збудили неприємний відгук у його пам'яті.
Цього разу він обережно піднявся на другий острів, уважно перевіряючи перед собою здавалося невинну землю за допомогою багра, якого не забув знов покласти у човен. Він був лише в декількох метрах від огорожі, коли побачив Мері Еліс Поуп, що стояла за нею.
Він не розумів, що його серце почне битись або що, в той же час, через нього пройде тремтіння майже надприродного страху.
Дівчина подивилась на нього з неспокійною ворожістю і негайно почала говорити приглушеним, квапливим голосом. "Ви повинні негайно піти геть і ніколи не повертатися. Ти злий чоловік, але я не хочу, щоб ти постраждав. Я весь ранок очікувала тебе".
Він кинув газети через паркан. "Не треба їх зараз читати", — сказав він їй. "Просто подивіться на дати та декілька заголовків".
Коли вона нарешті знову підняла очі до його, вона тремтіла. Вона безуспішно намагалася говорити.
— Послухай мене, — сказав він. "Ти стала жертвою схеми, щоб змусити тебе повірити, що ти народилася близько 1916 року замість 1933 року, і що зараз 1933 рік замість 1951 року. Я не впевнений, чому це було зроблено, хоча я думаю, я знаю, хто ти є насправді".
"Але", — промовила дівчина, — тітки говорять мені, що це 1933 рік. "
"Вони брешуть."
"А там папери ... журнали ... радіо".
"Папери старі. Радіо підроблене – якийсь запис. Я можу показати вам, що й я зможу це зробити".
"Ці папери можуть бути підробленими", — сказала вона, вказуючи на те, куди вона дозволила їм впасти на землю.
"Вони нові", — сказав він. "Жовті лише старі папери."
"Але навіщо вони мені це роблять? Чому?"
"Поїдьте зі мною на материк, Мері.