Як і я, він дивився на майданчик, розгублена Емма приховували своє приниження, доїдаючи смажену картоплю. Тепер Аніта співала в складнішому ритмі, пари танцювали, тупцюючись на одному місці, і слухали слова з жагою і болем, з самозабутньою насолодою. Обличчя оберталися до естради, танцівники, навіть кружляючи, не спускали з ока Аніти, що нахилилася над мікрофоном і довірливо шепотіла слова пісні. Хто ворушив губами, повторюючи слова, хто очманіло всміхався, і коли співачка закінчили: "Так довго ти зі мною був повсюди, і лише тепер нема тебе ніде", — слідом за вступом у тутті бандонеонів танець поновився з несамовитим завзяттям — край майданчики виконувалися фігури "кориди", а в центрі — "вісімки". Багато хто упрів, одна метисочки, такого зросту, що ледве б дістала мені до другого ґудзика піджака, пройшла повз столик, і я побачив, як піт виступив біля самого її волосся і спливає потилицею, де шкіра на жировому шарі були біліша. З сусідньої зали — там їли смажене на решітці м'яco і танцювали ранчеру — напливав від печені і сигарет у повітрі зависла низька хмара, що спотворювала обличчя і дешевий розпис на стіні навпроти. Гадаю, я допомагав танцю зсередини, вихиливши чотири чарки каньї, а Мауро сперся підборіддям на тильний бік руки і нерухомо втупився кудись у простір. Ми не звертали уваги на те, що танго все триває і триває, раз чи два Мауро озирнув естраду, де Аніта наслідувала рухи диригента, але потім знову прикипів поглядом до танцюристів. Не знаю, як сказати, мені здається, я стежив за його поглядом і водночас вказував йому шлях. Не бачачи одне одного, ми пізнали (як на мене, Мауро знав), що ми з ним сходимося на всьому, зупиняємося на тих самих парах, на тому самому волоссі і штанах. Я почув, як Емма щось говорить, перепрошує, і простір за столиком між Мауро і мною спорожнів, дарма що ми не дивилися одне на одного. На майданчик ніби зійшла мить величезного блаженства, я глибоко зітхнув, вбираючи його в себе, і Мауро ніби зробив так само. Дим був такий густий, що ми бачили обличчя танцюристів лише на нашій половині майданчика, а стільців напроти (для тих дівчат, що "підпирають стінку") зовсім не було видно за тілами і туманом. "Так довго ти зі мною був повсюди" — репродуктор передавав голос Аніти з кумедним потріскуванням, знову пари завмерли на місці (рухаючись і далі), і праворуч від нас із диму виникла Селіна, вона кружляла, слухаючись свого кавалера, ось вона в профіль, повернулася спиною, другий профіль, і підвела обличчя, щоб слухати музику: "Я кажу "Селіна", але тоді я радше знав, ніж розумів це: Селіна тут і не тут, звісно, цього не збагнеш в одну мить. Стіл нараз затремтів, я знав, що тремтить рука Мауро або моя, але не від страху, скоріше з подиву й радості. Щиро кажучи, то було дурне відчуття, щось тримало нас, не даючи оговтатися, вибратися звідси. Селіна все ще була тут, не бачачи нас, вона впивала танго всім своїм обличчям, що його псувало і змінювало жовте від диму світло. Будь-яка негритянка цієї хвилини більше скидалася б на Селіну, ніж вона сама, блаженство змінювало її жорстоко, я не стерпів би Селіну такою, як цієї хвилини, в цьому танго. Я ще був досить тверезий, щоб збагнути, як спустошило її відчуття щастя, сповнене втіхи, дурнувате обличчя у віднайденому нарешті раю. Такою вона могла з'являтися в мілоизі Касідіса, якби не було роботи і клієнтів. Ніщо не зв'язувало її тепер, вона одна володіла своїм небом, усім єством віддавалася і знову вступала в світ, недосяжний для Мауро. То було завойоване нею небо, її танго, яке знову грали для неї і їй подібних, аж поки затремтіли шибки від оплесків у відповідь на приспів Аніти. Селіна зі спини, Селіна в профіль, інші пари в димі поряд з нею.
Я уникав дивитися на Мауро, я притьмом вертався до свого звичного цинізму, до звичної манери триматися. Все залежало від того, як сприймав це Мауро, отож я не зрушив з місця, розглядаючи майданчик, що потроху порожнів.
— Ти помітив? — запитав Мауро.
— Атож.
— Помітив, як вона схожа?
Я не відповів — на його радість дивитися було ще важче, ніж на горе. Він був поцейбіч, неборака був поцейбіч, і в нього вже не вистачало віри в те, що ми спізнали разом. Я побачив, як він підвівся і рушив на майданчик нетвердою ходою п'яного, шукаючи жінку, подібну до Селіни. Я сидів спокійно, палив неквапом міцну сигару і стежив, як він снує туди-сюди. Я знав, що він тільки марнує час, що він повернеться пригнічений і спраглий, не знайшовши брам неба в цьому диму і в цій юрмі.
[1] Мілонга — нічний клуб, кабаре з народними піснями й танцями.
Джерело: Кортасар Х. Вибрані новели,— К., "Дніпро", 1983.
Переклад: Юрій Покальчук