Так я й зробив: сів за столиком ближче до тепла жаровні, закинув ногу за ногу, закурив і, попиваючи лікер, поглядав то на галасливий, строкатий плин життя, то вниз на свою ногу в красивому, з голочки, черевикові, якою недбало помахував у повітрі. Так я сидів якусь годину й, напевне, просидів би ще довше, якби під моїм столиком і навколо нього не стовпилося занадто багато "плазунів", які підбирають покидьки. Я потихеньку дав один франк обірваному старому та десять су хлопчиську в лахмітті, які підняли з підлоги мої недопалки. Вони не тямили себе від радости, проте це привернуло до мого столика увагу такої кількісти їхніх побратимів, що я, оскільки одній людині все одно неможливо наситити всіх спраглих, змушений був вдатися до втечі. Одначе маю зізнатися, що можливість надати людям посильну допомогу, про що я думав ще напередодні ввечері, відіграла певну роль у моєму потягу до такого проведення часу.
А взагалі, поки я там сидів, то переймався переважно фінансовими клопотами, які не йшли у мене з голови й пізніше, вже за іншими заняттями. Як бути зі Станком? Переді мною був нелегкий вибір, адже мені треба було або зізнатися йому, що я виявився занадто незґрабним і дитинним, щоб отримати за свій товар ціну, хоча б приблизно рівну тій, яку він так упевнено призначив, і, розписавшись у цій ганебній невдачі, вручити йому тисячу п'ятсот франків, або, відстоюючи свою честь і діючи на його користь, набрехати, що я виторгував суму, близьку до тієї, на яку він розраховував, і віддати йому вдвічі більше грошей, проте в цьому разі в мене на руках залишилася б зовсім жалюгідна сума, близька до тої, яку Жан-П'єр мав нахабство запропонувати мені з самого початку. Як тут бути? У глибині душі я вже відчував, що моя гордість, або точніше, марнославство, візьме гору над скупістю.
А щодо мого проведення часу після кафе, то за вельми помірну вхідну плату я отримав можливість помилуватися чудовою панорамою, де на тлі кругового ландшафту виднілися охоплені полум'ям села й поле битви під Аустерліцом, де кишіло російськими, австрійськими та французькими військами; панорама була виконана так добре, що неможливо було провести межу між намальованим у далекій перспективі й справжнім на передньому плані, де валялася кинута зброя, ранці й ляльки, що зображали полеглих воїнів. Імператор Наполеон з почтом, стоячи на пагорбі, спостерігав у підзорну трубу за ходом битви. Схвильований цим видовищем, я вирішив подивитися на ще одне — паноптикум, де на кожному кроці, охоплений радісним переляком, стикаєшся з монархами, відважними контрабандистами, уславленими митцями й знаменитими жінко вбивцями, такими реальними, що, здається, вони ось-ось з тобою заговорять. Абат Ліст з довгим сивим волоссям і натуральною бородавкою на обличчі сидів там за роялем, однією ногою натискаючи педаль, підвівши очі до неба й восковими руками торкаючись клавіш; а поруч з ним генерал Базен підносив до скроні револьвер, але курка так і не спускав. Захоплюючі враження для юного розуму, але моя здатність сприйняття, незважаючи на Ліста і Лессе, ще не зменшилась. Настав вечір, обіцяючи нові й нові враження. Париж, як і вчора, засвітився строкатими вогнями реклам, що то згасали, то знову спалахували; ще поблукавши вулицями, я зайшов години на півтори до вар'єте, де морські леви жонґлювали запаленими гасовими лампами; штукар товк у ступці чийсь золотий годинник, а потім цілісіньким витягав його із задньої кишені ні в чому не винного глядача в одному з останніх рядів партеру; бліда як полотно співачка в чорних рукавичках до ліктя замогильним голосом кидала в обличчя глядачам похмурі непристойності та якийсь пан майстерно займався черевомовленням. Та я не дочекався кінця цієї розкішної програми, оскільки хотів ще десь випити чашку шоколаду, а додому мав устигнути раніше, ніж наш дортуар наповниться народом.
З авеню Опери та вулиці Пірамід я повернувся до вулиці Сент-Оноре, яка вже стала мені рідною, й, не доходячи до готелю, зняв рукавички, оскільки подумав, що разом з оновленим туалетом вони додадуть мені надто викличного вигляду. Проте поки я піднімався в переповненому аж до четвертого поверху ліфті, ніхто не звернув на мене уваги. Зате Станко вирячив очі, коли я, піднявшись ще один про літ пішки, постав перед ним у тьмяному світлі дортуарної лампочки.
— Nom d'un chien![50] — вигукнув він. — Оце так вирядився! Певно, добряче провернув справу!
— Непогано, — відповів я, роздягаючись і підходячи до його ліжка. — Дуже непогано, Станку, хоча й не зовсім так, як ми сподівалися. Цей тип все-таки виявився не з найгірших, з ним можна порозумітися, якщо, звичайно, знайти підхід і добре пильнувати. Я доторгувався до дев'яти тисяч. А тепер дозвольте мені виконати своє зобов'язання. — І, ставши на край нижнього ліжка взутими в елеґантні черевики ногами, я вийняв зі свого новенького, напханого грішми гаманця три тисячі франків, перелічив їх і поклав йому на байкову ковдру.
— Ну й шахрай! — вигукнув він. — Ти від нього отримав дванадцять тисяч.
— Клянусь вам, Станку… Він розреготався.
— Не гарячкуй, голубе! Я знаю, що ти не заробив ні дванадцяти, ні навіть дев'яти тисяч франків, а від сили п'ять. Бачиш, хоч я і лежу ще в ліжку, але жар у мене минувся, а в такі хвилини людина від слабкости стає доброю. Тому зізнаюся тобі, що я й сам не вичавив би в нього більше чотирьох, у ліпшому разі п'яти тисяч. На ось, бери назад тисячу. Ми обоє порядні штемпи, еге ж? Я у захваті від нас з тобою. Embrassonsnous! Et bonne nuit![51]
Розділ дев'ятий
Справді, що може бути легше за працю ліфтера. Тут і вчитися майже не треба, а оскільки я дуже подобався собі в новій лівреї, і не тільки собі, а, судячи з деяких поглядів, і моїм великосвітським клієнтам, ще й, окрім усього, відчував приплив бадьорости від життя з новим ім'ям, то спочатку я щиро радів своїй роботі. Проте ця служба, сама по собі дріб'язкова, якщо виконувати її з короткими перервами від семи ранку майже до опівночі, неабияк виснажує, і після такого дня людина залазить на горішнє ліжко надломленою морально й фізично. Шістнадцять годин поспіль, за винятком тих скупо відміряних хвилин, коли персонал готелю снідає, обідає й вечеряє, до речі, досить кепсько, в тісному приміщенні між залою ресторану й кухнею; до слова, малюк Боб, на жаль, мав цілковиту рацію — їжа, яку нам давали, налаштовувала на буркотливий лад і складалася з усіляких неапетитно приготованих залишків — мені особисто ці сумнівні раґу й фрикасе, до яких подавалося трохи кислого petit vin du pays[52], видавалися небезпечними для здоров'я; і треба сказати, що більш безрадісно мені доводилося харчуватися лише у в'язниці. Отже, проводячи шістнадцять годин на ногах, у просякнутій парфумами тісній кабіні, крутячи ручку, раз по раз позираючи на дошку, на якій за дзвінком вискакували номери поверхів, запускаючи й випускаючи пасажирів, щохвилини зупиняючи машину при підйомі й при спуску, я лише дивувався безглуздому нетерпінню гостей, які безперервно стукотіли з вестибюля, не розуміючи, що я не можу за мить злетіти до них з четвертого поверху, якщо на кожному майданчику мені доводиться виходити, щоб з чемним поклоном і люб'язною усмішкою впустити пасажирів, що квапились униз.
Я часто усміхався, говорив: "M'sieur et dame" та "Watch your step",[53] що було вже зовсім безглуздо, оскільки до кінця першого ж дня я навчився зупиняти ліфт точно на рівні майданчика або, принаймні, миттєво його вирівнювати. Літніх дам я чемно підтримував під лікоть, немов вихід з ліфта був казна-якою важкою справою, й нерідко одержував як винагороду ледь збентежений, а іноді й меланхолійно-кокетливий погляд, яким відцвіле життя заохочує чемну молодість. Інші, навпаки, придушували в собі почуття мимовільного захоплення або навіть не придушували, оскільки їхні серця давно зачерствіли й, окрім класової зарозумілости, в них ні для чого не залишалося місця. Часом я надавав ті самі послуги молодим жінкам; вони злегка червоніли й бурмотіли подяку за увагу, що трохи урізноманітнювало мою монотонну роботу. Але думав я лише про одну, й побіжне загравання з іншими було тільки репетицією жаданої зустрічі з нею. Я чекав ту, яка жила зримо в моїх думках, а в своїх носила мій незримий образ; я кажу про власницю скриньки, дарувальницю черевиків, парасольки-ціпочка й вихідного костюма, ту, з якою мене пов'язувала солодка таємниця. І я знав, що недовго чекатиму на неї, якщо тільки вона раптово не виїхала з готелю.
І справді, наступного дня під вечір, годині о п'ятій, коли Есташ зі своєю підйомною машиною теж був унизу, вона з'явилася у вестибюлі, з вуаллю поверх капелюшка, така, якою я вже одного разу її бачив. Ми обидва, мій непоказний колега і я, стояли перед розкритими дверима своїх ліфтів; біля нас вона уповільнила крок і, побачивши мене, широко розплющила очі, навіть трохи похитнулася, не знаючи, який ліфт їй вибрати. Її, безперечно, потягло до мого, але оскільки Есташ уже відступив від дверей і зробив жест запрошення, то вона, напевне подумавши, що тепер його черга везти пасажирів, увійшла до кабіни, ще раз широко розплющивши очі, зиркнула на мене через плече й поїхала вгору. Того разу більше нічого не трапилося, окрім того, що при новій зустрічі внизу з Есташем я дізнався від нього її ім'я — мадам Уфле зі Страсбурґа.
"Impudemment riche, tu sais",[54] — додав Есташ. На що я холодно відповів: "Tant mieux pour elle".[55]
Наступного дня, в той самий час, коли двох інших ліфтів на місці не було й лише я ще стояв, чекаючи на пасажирів, вона знову з'явилася у вестибюлі, цього разу в короткому норковому манто й у береті з того самого прекрасного хутра; вона, напевне, їздила по крамницях, бо в руках мала кілька невеликих елеґантного виду пакетів, а якусь коробку притискала до себе ліктем. Побачивши мене, вона задоволено кивнула, усмішкою відповіла на мій вигук: "Мадам!", що супроводжувався чемним поклоном, який скорше скидався на запрошення до танцю, зробила крок і опинилася разом зі мною в яскраво освітленій кабіні, яка відразу рушила вгору. У цю мить почувся дзвінок з четвертого поверху.
— Deuxieme, n'estce pas, Madame?[56] — Спитав я, оскільки вона не дала мені жодних вказівок.
— Mais oui, deuxieme, — підтвердила вона. — Comment savezvous?[57]
— Je le sais, tout simplement.[58]
— Ага! Новий Арман, якщо не помиляюся?
— До ваших послуг, мадам.
— Ну що ж, це приємна заміна.
— Trop aimable, Madame![59]
У неї був м'який, нервово вібруючий альт.