Тоді, коли він почав рухатися в раптовому, безпорадному оргазмі, в ній прокинулися нові дивні хвилі трепету. Ці хвилі накочувалися, накочувалися, накочувалися, немовби виринали язички теплого вогню, теплі, як пір'їни, яскраво розгоралися, витончені, витончені, і все в ній розтоплювалося й тануло. Немовби дзвіночки дзвонили й дзвонили, сягаючи найвищої ноти. Вона лежала, не підозрюючи, що в кінці з неї почали вириватися короткі нестямні скрики. Та все закінчилося надто швидко, надто швидко, і вона більше не могла досягти власного закінчення. Все було по-іншому. Вона нічого не могла вдіяти. Вона більше не могла напружуватися й використовувати його для власної насолоди. Вона тільки й могла, що чекати, чекати й стогнати в душі, відчуваючи, як він зменшується, зменшується, стискається, наближаючись до жахливого моменту, коли має зовсім вислизнути з неї і зникнути. А в цей час вся її утроба була м'яка й відкрита, вона тихо шуміла, як морський анемон у хвилях припливу, благаючи його вернутися ще раз і принести їй завершення. В пристрасті вона несвідомо пригорнулася до нього, і тому він так і не вислизнув з неї, й вона відчувала, як у ній тремтів ніжний пуп'янок, і дивні ритми линули до неї, накочувалися, дивовижно ширилися, наростаючи й наростаючи, доки не наповнили всю її розтяту свідомість, і тоді знову почався незбагненний рух, не рух, а вир чистого відчуття, який поглиблювався, закручувався глибше й глибше, прорізаючи її плоть і свідомість, аж доки вона стала всього лиш довершеною круговертю почуття, і так вона лежала, несвідомо й беззвучно скрикуючи. Це був голос найтемнішої ночі, життя! Чоловік почув його під собою із страхом, коли його життя переливалося в неї. А коли все вщухло, він так само затих і лежав цілком непорушно, несвідомо; її обійми потихеньку слабшали, й вона лежала без поруху. Так вони лежали, не знаючи нічого, навіть одне про одного, обоє розгублені. Тоді нарешті він почав підводитися, помітив свою беззахисну голизну, й вона відчула, що її тіло звільняється від його обіймів. Він відокремлювався від неї, та в душі вона відчувала, що вона не витримає, якщо він залишить її неприкриту. Тепер він повинен прикрити її раз і назавжди.
Та нарешті він відокремився й поцілував її, тоді прикрив її й сам почав прикриватися. Вона лежала, задивившись угору на гілки дерев, нездатна поворухнутися. Він підвівся і, опираючись, застібнув штани. Навкруг була лиш гущавина й тиша, і більше нічого, крім збентеженого пса, що лежав, поклавши лапи на носи. Він знову сів на хмиз і мовчки взяв руки Коні.
Вона повернулася й поглянула на нього.
— Цього разу у нас вийшло одночасно, — сказав він.
Вона не відповіла.
— Добре, коли так виходить. Більшість людей проживають життя, так і не знаючи про це, — сказав він мрійливо.
Вона поглянула на його замислене обличчя.
— Правда? — запитала вона. — Ти радий?
Він глянув їй в очі.
— Радий. Але не треба про це. — Він не хотів, щоб вона говорила. І нахилився над нею й поцілував її, і вона відчула, що хоче, щоб цей поцілунок тягнувся вічно.
Нарешті вона сіла.
— Хіба в людей не часто виходить одночасно? — запитала вона з наївною цікавістю.
— У переважної більшості — ніколи. Це видно по їхніх холодних обличчях. — Він говорив неохоче, жалкуючи, що розпочав цю розмову.
— У тебе виходило так з іншими жінками?
Він подивився на неї здивовано.
— Не знаю, — сказав він, — не знаю.
І вона зрозуміла, що він ніколи не скаже їй того, чого говорити не хоче. Вона дивилася на його обличчя, і в її надрах нуртувала пристрасть до нього. Як могла, вона опиралася їй, адже для неї це означало втрату себе.
Він одягнув жилет і плащ і почав прокладати собі дорогу назад до стежки.
Останні косі промені сонця торкалися лісу.
— Я з тобою не піду, — сказав він, — так буде краще.
Перед тим, як повернутися, вона поглянула на нього в задумі. Пес так нетерпляче чекав на нього, і йому, здавалося, нічого було сказати. Не залишалося нічого.
Коні повільно пішла додому, усвідомлюючи глибину того іншого, що з'явилося в ній. В ній ожило інше єство, яке палало й м'яко розливалося по утробі й тілу, і цим єством вона обожнювала його. Вона обожнювала його так, що в неї підгиналися коліна. В утробі й тілі вона стала тепер м'якою й живою і вразливою й безпомічною в своєму поклонінні перед ним, як найзвичайнісінька жінка. "Так, наче дитина, — сказала вона собі, — в мені наче з'явилася дитина". Вона відчувала, ніби її утроба, раніше завжди закрита, відкрилася й наповнилася новим життям, майже тягарем, приємним тягарем.
"Якби я мала дитину!" — подумала вона про себе. — Якби мати його в собі у вигляді дитини!" — І при цій думці в неї підігнулися ноги, і вона збагнула, яка величезна різниця між тим, щоб мати дитину для себе, і народити дитину від мужчини, якого так жадає твоє тіло. Перше по-своєму видавалося звичайним, а от народити дитину від мужчини, якого обожнює твоє тіло й твоя утроба — ця думка примусила її відчути, як відрізняється вона від свого старого єства, так ніби глибоко-глибоко поринає в серце самої жіночості та сну сотворіння.
Новою для неї була не пристрасть, а жадання й обожнювання. Вона знала, що завжди цього боялася, адже ставала від цього безпорадною; вона й досі боялася, що коли надто обожнюватиме його, то втратить себе, згладиться, а вона не хоче згладжуватися, ставати рабою, наче якась дикунка. Вона не повинна ставати рабою. Вона боялася свого захоплення, однак не збиралася так одразу боротися з ним. Вона знала, що може побороти його. В її грудях сидів диявол самовладання, який міг убити повне м'яке хвилююче обожнювання її утроби і знищити його. Вона могла зробити це навіть зараз, принаймні думала, що могла, а потім вона змогла б приборкати свою пристрасть власною волею.
О, так! Бути пристрасною, немов вакханка, у вакхічному польоті пронестися лісом, погукати Вакха, яскравий фалос, який, окрім себе, не містив незалежної особистості, просто чистий бог — прислужник жінки! Чоловік, індивідуальність — йому до цього нема діла. Він просто служка в храмі, носій і хранитель яскравого фалоса, її власного.
І от, у спалаху нового пробудження в ній знову на якийсь час зайнялося старе пекуче полум'я, і чоловік зменшився до жалюгідного предмета, став звичайним носієм фалоса, якого мали роздерти на шматки по тому, як скінчиться його служба. Вона відчувала міць Вакха в своїх членах і тілі палкої, кипучої жінки, що перемагає мужчину, та на серці було важко. Вона не хотіла цього, все це було відомим, бідним, безплідним; обожнювання було її скарбом. Воно було таким бездонним, таким ніжним, таким глибоким і таким незнаним. Так, так, вона віддасть свою яскраву жіночу силу; вона втомилася від неї, задубіла від неї; вона занурилась у нові води життя, що в глибинах її утроби та тіла співали беззвучну пісню захоплення. Надто рано боятися цього мужчини.
— Я дішла до Мергея і потрапила на чай до місіс Флінт, — сказала вона Кліфорду. — Я хотіла побачити дитину. Вона така чарівна, з волоссячком, як червона павутина. Таке чудо! Містер Флінт поїхав на ярмарок, отож вона, я і дитина пили чай разом. Ти турбувався, де я?
— Так, турбувався, але я вирішив, що ти зайшла до когось на чай, — сказав Кліфорд ревниво. Якимось другим чуттям він відчував у ній щось нове, щось для нього цілком незрозуміле, але відніс це на рахунок дитини. Він думав, що Коні найбільше болить те, що вона не має дитини; це, так би мовити, автоматичний наслідок.
— Я бачила, як ви йшли через парк до залізної хвіртки, моя пані? — сказала місіс Болтон. — Тому я вирішила, що ви, мабуть, зайшли до парафії.
— Я майже дійшла туди, але натомість повернула в Мергей.
Очі двох жінок зустрілися: сірі, яскраві й пронизливі очі місіс Болтон і голубі, затуманені й дивовижно красиві очі Коні. Місіс Болтон майже не сумнівалася, що вона має коханця, однак як це може бути і хто він? Де той чоловік?
— О, як добре, коли ви часом виходите й маєте якусь компанію, — промовила місіс Молтон. — Я говорила серу Кліфорду, ваша світлість отримає море користі, якщо частіше виходитиме на люди.
— Так, я рада, що вийшла, але, Кліфорде, яка надзвичайно мила, смілива істота ця дитина — сказала Коні. — У неї волосся, мов павутина, яскраво-оранжеве, і такі дивовижні, зухвалі світло-блакитні порцелянові очі. Звичайно, це дівчинка, інакше вона б не вдалася такою сміливою, сміливішою за будь-якого малого сера Френсіса Дрейка.
— Ваша правда, моя пані — справжній маленький Флінт. Усі вони завжди були прямі й рудоволосі, — сказала місіс Болтон.
— Ти б не хотів її побачити, Кліфорде? Я запросила їх на чай, щоб ти побачив її.
— Кого? — запитав Кліфорд і подивився на Коні збентежено.
— Місіс Флінт і її немовля на наступний понеділок.
— Ти можеш пригостити їх у своїй кімнаті.
— Як, ти не хочеш побачити маля? — вигукнула вона.
— О, я побачу його, та я не хочу просидіти з ними весь час за чаєм.
— О, — сказала Коні, подивившись на нього своїми великими затуманеними очима.
Вона й не бачила його по-справжньому, він був кимось іншим.
— Ви можете чудово, мило попити чай у вашій кімнаті, моя пані, і місіс Флінт почуватиметься значно зручніше, коли сера Кліфорда не буде з вами, — сказала місіс Болтон.
Вона була певна, що Коні має коханця, і щось у її душі торжествувало. Але хто він? Хто він? Можливо, розгадку дасть місіс Флінт.
Того вечора Коні прийняла ванну, їй було дороге відчуття дотику його плоті, його липкі сліди на її тілі — дороге і навіть, у певному розумінні, святе.
Кліфорд почувався дуже неспокійно. Він не відпускав її після обіду, а їй так хотілося побути на самоті. Вона глянула на нього, та була навдивовиж покірна.
— Зіграємо партію, чи тобі почитати, або що будемо робити? — запитав він у неспокої.
— Почитай мені, — сказала Коні.
— Що почитати — вірші чи прозу? Чи драму?
— Почитай Расіна, — сказала вона.
У минулому це був один з його трюків — читати Расіна у справжній французькій величній манері, та тепер він розучився і став трохи соромливим, і в дійсності йому більше подобався гучномовець. Але Коні шила, шила маленьку шовкову сукенку з блідо-рожевого шовку, який вирізала з одної з своїх суконь, для дитини місіс Флінт. Вона вирізала його, повернувшись додому, перед обідом, і тепер сиділа мовчки; спокійно заглиблена в себе, в той час як голос читав і читав.
Вона могла відчувати, як у ній, немов відлуння глибоких дзвонів, дзвеніла пристрасть.
Кліфорд сказав їй щось про Расіна.