Отож, я пристав на його пропозицію, і подорож вийшла вдала: ми заходили на Борнео та ще кілька островів, що їхніх назв я не пригадую, й повернулися місяців за п'ять. Коріння – переважно гвоздики й мускатний горіх – ми спродали перським купцям, які везли їх далі до Перської затоки, а ми, з розрахунку п'ять до одного, заробили купу грошей.
Коли ми підбили рахунки, мій товариш усміхнувся: Ну, сказав він, аби тільки підшкильнути мене, хіба це не краще, ніж тинятися тут, як ловиґави, видивляючись на всі ті дурниці, які виробляють поганці? Авжеж, відповів я, друже, мені стають ближчими засади такого крамарювання. Але, додав я, ви мене не знаєте, бо щойно призвичаюсь до цього й візьмуся, попри свій вік, до справи впритул, я ганятиму вас по всьому світі до знесили, – я до всього ставлюсь із завзяттям і спочину вам не дам.
Розділ ХІ. Пересторога краянина
Трохи пізніше з Батавії прийшло голландське каботажне, а не європейське торгове судно тоннажністю приблизно 200 тонн; всі матроси удавали з себе хворих, і капітанові ні з ким було вийти в море, і він застряг у Бенгалії. Чи то вже заробив, скільки хотів, чи з якоїсь іншої причини поспішав повернутись до Європи, він подав оголошення, що продасть свій корабель. Я почув про це раніше за компаньйона і дуже захотілося купити судно, тож я пішов до нього і розповів про таку нагоду. Він обміркував мої слова, бо був чоловік обачний, і відповів: "Судно завелике, але ми його купимо". І ми зробили купчу та купили судно у власника, набувши права володіння. По цьому вирішили зберегти первісну команду та приєднати її до наших матросів, але раптом виявилося, що матросам не платили, і вони, отримавши якісь гроші після оборудки з продажем, просто щезли. Як згодом зсувалося, вони подалися суходолом до Агри, столиці Великих Моголів, і далі – до Сурату й морем до Перської затоки.
Довший час я переживав, що не приєднався до них, бо з ними я мав би і захист і якусь розвагу, себто й світ побачив би й додому повернувся б. Але за кілька днів я припинив шкодувати, коли довідався, що то за хлопці. У двох словах історія їхня така: людина, яку вони називали капітаном, був простим гармашем, на березі на них напали малайці та вбили капітана й трьох матросів, а решта одинадцятеро, побачивши, що капітана вбито, вирішили тікати на судні до Бенгалії, покинувши на березі помічника капітана і п'ятьох матросів, про яких ми більше не почуємо нічого.
Як би вони тим судном не заволоділи, нам воно нібито дісталося законно, щоправда, ми особливо в історію, на жаль, не заглиблювалися, ми також не розпитували моряків, які могли б плутатися в своїх версіях і суперечити один одному. Тоді були б підстави, щось підозрювати, а так чоловік показав нам купчу на судно на ім'я такого Емануеля Клостершовена, що, схоже, була підроблена, і сам саме так назвався, і ми проти нього не могли сперечатись, і підозр особливих не було, то ми й підписали оборудку.
Ми все-таки підібрали ще кілька англійських матросів і кілька голландців та приготувалися вдруге вирушити по корицю й інше коріння на Філіппінські та Молуккські острови. Аби не переобтяжувати оповідь поточними дрібницями, скажу лишень, що прожив у цій країні цілих шість років, займаючись торгівлею між різними портами з чималим успіхом. Оце й тепер, як і торік, ми поклали з компаньйоном пливти до Китаю, але спочатку зайти до Сіаму, аби купити рис. У цій подорожі супротивні вітри примусили нас тривалий час ходити то на північ, то на південь у Молуккській протоці та викеровуватися між островами, і не встигли ми вибратися з бурхливого моря, як помітили, що наш корабель почав текти, але саму тріщину знайти не могли. Довелося шукати якийсь порт, і мій партнер, який краще за мене знав цю місцину, звелів капітану увійти в гирло камбоджійської річки, – я кажу "капітанові", бо переконав штурмана, такого містера Томпсона, перебрати на себе обов'язки капітана, бо сам не хотів кермувати судном.
Річка впадає в море на півночі затоки, що простягається до Сіаму. Стоячи там, ми часто з'їжджали на берег для поповнення припасів, і ось якось підходить до мене на березі англієць, молодший гармаш на судні англійської ост-індської компанії, що стояло на якорі на тій же річці, і каже: "Сер, ми не знайомі, але я маю вам повідомити щось дуже важливе для вас". Я поглянув на нього пильно, й мені здалось, ніби десь ми зустрічались, але ж ні. "Якщо це стосується безпосередньо мене, а не вас, то чому ви вирішили попередити мене?" "Сер, – відповів він, – мене непокоїть небезпека, яка на вас чигає й про яку ви, схоже, не знаєте". "Вперше чую про небезпеку, – знаю тільки, що мій корабель почав текти, і ми не можемо знайти тріщину, але завтра я виведу його на мілину, і тоді, мабуть, знайду її". "Є теча чи ні, але, вислухавши мене, ви не захочете завтра таке робити. Ви, мабуть, знаєте, що місто Камбоджа лежить у п'ятнадцяти ліґах вгору за течією, а в п'яти ліґах стоять два великих англійських корабля й три голландських". "І який це має до мене стосунок?" "Адже ви досвідчений мандрівник, і оце приходите в порт і не цікавитесь, які ще там стоять судна і як можуть скластися ваші стосунки з ними? Гадаю, ви розумієте, що ви їм не рівня?"
Мене розважили його слова, але не викликали ніякого занепокоєння, бо я ніяк не міг зрозуміти, що він має на увазі. Я попросив його пояснити: "Пане, з якого дива боятися мені голландських кораблів або кораблів ост-індської компанії? Я не контрабандист, що їм до мене?" Він поглянув на мене трохи роздратовано, трохи вдоволено і сказав з посмішкою: "Що ж, сер, ви вважаєте себе в безпеці – щасти вам. Вам доки плужить, і через це ви не слухаєтеся доброї поради. Але запевняю вас, що, як ви зараз же не вийдете у відкрите море, вас за першого ж припливу атакують нападники на п'ятьох баркасах і, мабуть, тут же і повісять вас, як пірата, а вдаватимуться в деталі потім. Гадаю, сер, докинув він, – за таку важливу послугу ви могли б і краще до мене поставитись". "Я завжди віддячую, – відповів я, – за послугу чи просто люб'язність, але не можу втямити, чому вони на мене заповзялися. Але якщо ви кажете, що не можна гаяти часу, бо хтось на мене змовляється, я мерщій повернусь на борт і вийду в море, коли моя команда зашпарувала тріщину або коли ми можемо пливти із нею. Вже йду... але ви так і не скажете, у чім річ? Навіть не натякнете?"
"Я можу переповісти лише частину історії, – відказав він, – але тут у мене є голландський матрос, і, гадаю, можна його переконати доповнити решту… хіба вже часу бракує. Коротко йдеться про таке – і початок ви знаєте самі, – цей корабель стояв біля берегів Суматри, де капітана і трьох матросів убили малайці, і ви чи ті, що були на борту разом з вами, вирішили тікати на судні й стати піратами. Отаке. За це вас усіх хутенько арештують як піратів і без цереґелів стратять, бо ви знаєте самі, що торгові кораблі не валандаються з піратами, коли ті потрапляють їм до рук". "Тепер розумію, – сказав я, – красно вам дякую, і хоча ми насправді нічого такого не робили й одержали судно у власність на законних підставах, бачу, що ви попереджаєте нас цілком щиро, і надалі я буду обачним". "Не про обачність ідеться, сер, – сказав він, – вам узагалі краще триматися подалі від небезпеки. Якщо вам дороге власне життя і життя команди, негайно з припливом виходьте в море, бо вони навздогін рушать не раніше наступного приливу, а що їм сюди ще 20 миль пливти, у вас до інтервалу припливу додасться ще дві години переваги, адже вони відрядять баркаси, а не кораблі, і далеко в море, особливо як зніметься вітер, вони не підуть". "Спасибі, – відповів я, – ви зробили мені велику послугу – як я можу віддячити вам?" "Сер, може це було б неправильно, – адже у вас немає доказів, що я кажу правду. Ось що я запропоную: я служу на англійському кораблі, на якому мені заборгували платню за 19 місяців, а моєму товаришеві з Голландії заборгували за сім місяців. Якщо ви обіцяєте виплатити нам обом ці заборговані гроші, ми поїдемо з вами, якщо ви не знайдете підстав для компенсації, ми не наполягатимемо, коли ви переконаєтеся, що ми врятували ваш корабель і життя вам і всій команді, то вчините на свій розсуд".
Я охоче погодився на це і поспішив повернутися на корабель, захопивши з собою обох матросів. Не встиг я зійти на борт, як партнер вибіг мені назустріч на ют і радісно закричав: "Ми зупинили течу, ми зупинили течу!" "Невже?! , – вигукнув я. – Дяка Богу! Тоді негайно підіймайте якір!" "Ми відпливаємо?" – здивувався він. – Що сталося?" "Не питайте зараз, – відказав я. – Всі до роботи і хутко підіймайте якір!" Він здивувався, але капітана гукнув, і той наказав знятися з якоря, і ми, користуючись бризом, вийшли в море, хоча не було ще повного припливу. Тоді я запросив партнера до себе в каюту і все йому докладно розповів. Після цього я запросив своїх нових знайомців, і вони доповнили решту. На ці розмови ми витратили багато часу, аж тут до каюти прийшов матрос від капітана, який повідомляв, що нас переслідують п'ять шлюпів чи човнів з матросами. "Гаразд, – сказав я, – отож це все правда". Я скликав усю команду на облавок і пояснив, що є план захоплення судна, тому що нас вважають піратами, і запитав, чи всі матроси за нас. І всі вони один за одним сказали, що ладні покласти свої життя за нас. Тоді я спитав капітана, яка, на його думку, найкраща диспозиція, аби дати відсіч переслідникам, тому що я вирішив битися до кінця. Він одразу порадив спершу втримувати їх на дистанції гарматного пострілу, потім за допомогою малої вогнепальної зброї спробувати запобігти абордажу, ну а як це не спрацює – вдамося до рукопашного бою, бо схоже, що засобів для тарану в них нема.
Гармаш тим часом одержав наказ встановити дві гармати, щоб боронити носову частину й стернову, звільнити облавок і зарядити гармати мушкетними кулями та ще чим-небудь – на зразок картечі. Так ми готувалися до бою, але в той же час відходили з ходовим вітром далі в море, стежачи на відстані за п'ятьма баркасами, які переслідували нас на всіх вітрилах, що в них були. В прозорну трубу ми бачили, що попереду вирвалися на дві ліґи два перші англійські баркаси, котрі вже майже наздоганяли нас; тоді ми дали холостий постріл з гармати і підняли білий прапор на знак того, що ми бажаємо розпочати переговори, але вони не звернули на це жодної уваги і продовжували гнатися за нами, поки не підійшли на відстань пострілу.