Безстрашний сказав, що нам найкраще повернутися назад і піти вздовж гори з червоного каменю, але Пітамакан наголосив, що ми повинні залишатися там, куди прийшли. Тварини зараз у тіні високої гори, що на сході від них, і почуваються добре, але Сонце незабаром освітить і припече їх, і рано чи пізно вони мають кудись перейти. Цілком можливо, що вони захочуть пити, підуть до води і в нас з'явиться можливість підібратися до них. План Пітамакана був хороший, і ми стали влаштовуватися зручніше, вирішивши чекати, якщо буде потрібно, хоч цілий день.
Тепер ми мали час як слід оглянути околиці, і одразу почали розглядати крижаний вал, з якого стався величезний обвал – його то гуркіт ми й чули в ніч після прибуття в табір кутенаїв. Гора на краю улоговини, скеля за скелею, здіймалася на запаморочливу висоту, а на вершині її лежала крига. На зверненому до нас боці льодовий покрив мав товщину від тридцяти-сорока футів до сотні. У променях ранкового сонця крига відсвічувала зеленим кольором, місцями з нього виступали краї скелі. З-під льодовика випливав досить солідний водний потік, що утворював водоспад, але висота його була не така велика (щось близько п'ятисот футів). Цей потік поділявся на окремі струмені і падав униз, подібно дощу. На нижніх уступах цієї гори було видно кілька снігових кіз. На більш пологих схилах улоговини ми помітили ще більше цих тварин, а також кілька стад снігових баранів (головним чином самок і молодняку). Як Пітамакан пророкував, так і сталося. Коли Сонце висвітлило і почало припікати схил, де лежали снігові барани, вони встали і почали спускатися вниз. Порослі чагарником виступи ховали їх від нас. Ми обережно просунулися далі і через деякий час знову побачили їх, що зібралися на водопій навколо невеликого ставка не далі, ніж за п'ятдесят ярдів від себе. Ми тут же відкрили по них вогонь: четверо впали відразу, решта кинулися бігти до схилу, яким прийшли. Ми з Пітамаканом продовжували стрілянину. А в цей час Безстрашний, чортихаючись, сипав порох і заганяв кулю в ствол своєї рушниці. Нам вдалося звалити ще п'ятьох тварин, перш ніж вони досягли початку сланцевого схилу, а ми спустошили магазини своїх рушниць. За цей час Безстрашний зумів вистрілити ще один раз, але промазав. Декілька тварин ще подавали ознаки життя і ми поспішили позбавити їх від зайвих мук.
Ми довго стояли і дивувалися дії своїх багатострільних рушниць. Нарешті, Пітамакан сказав:
– Якщо ми з тобою змогли так швидко перебити їх, – подумати тільки, що зроблять пікуні зі стадом бізонів під час полювання, отримавши нову зброю, що багато разів викидає смерть!
А Безстрашний сердито потрусив своєю рушницею і сказав, звертаючись до предмета свого колишнього захоплення:
– Марний старий шматок заліза, куплений у червоних курток! Як тільки ми прибудемо в форт довгих ножів, я кину тебе в річку і куплю собі багатострільну рушницю!
Ми розсміялися, відправили його за кіньми, а самі почали обробляти здобич. Незабаром наш супутник повернувся і теж приєднався до цієї роботи. Коли шкури були зняті, ми вирізали найкращі частини туш для тих кутенаїв, які забажають за ними прийти. Незабаром після полудня ми повернулися до табору зі шкурами та кількома добірними шматками м'яса. Відкрита Спина та інші кутенаї буквально втратили дар мови, побачивши трофеї нашого полювання складеними біля входу в вігвам. Вони були ще більше вражені, коли я пояснив, що зі стада в дев'ятнадцять голів втекли лише три барани. Деякі з наших слухачів негайно вирушили за своїми кіньми, щоб забрати залишене м'ясо. Коли ми сиділи в наметі і їли поставлену перед нами їжу, Відкрита Спина попросив мене дозволити йому ще раз подивитися на мою рушницю. Я розрядив її та подав вождеві. Той цілу годину вивчав гвинтівку, ретельно розглядаючи дію її механізму. При цьому він казав, що чекає не дочекається тієї години, коли Далекий Грім вручить йому таку ж багатострільну рушницю. Повертаючи мою зброю, він вигукнув:
– Сину мій, поза всяким сумнівом, така "багатострільна" рушниця – заповітна мрія будь-якого чоловіка!
Увечері ми сказали вождеві, що наступного дня рано-вранці маємо залишити його і стати на стежку, що веде до нашого дому. Він почав просити нас погостювати ще одну ніч, аргументуючи це тим, що коли табір зніметься, йому дуже хотілося б поїхати з нами попереду і самому випробувати дію наших "багатострільних" рушниць на якійсь зустрінутій дичині. Ми погодились виконати його прохання.
Наступного дня години до десятої ми вчотирьох під'їхали до невеликої прерії біля підніжжя гори з білого каменю (на півдорозі від озера) і помітили молодого ведмедя-грізлі, що перевертав каміння у пошуках здобичі. Я передав свою "багатострільну" рушницю вождеві. Він спішився, підкрався ближче до ведмедя, вистрілив і поранив звіра. Хоча грізлі був молодий, серце його було відважним і він був лютим звіром. Заревівши від болю та люті, він стрибками кинувся до вождя. Той тримався стійко, посилаючи кулю за кулею в ведмедя, і вбив його останнім пострілом, коли відстань між ними становила всього п'ятнадцять-двадцять футів. Заспівавши Пісню Перемоги кутенаїв, вождь почав танцювати навколо поваленого звіра. Коли ми наблизилися, він вигукнув:
– Друзі мої, я зробив подвиг! І просто щасливий! Кожному з вас я дарую коня!
Ми допомогли йому зняти з ведмедя шкуру, а після того, як весь караван підійшов до цього місця, поїхали далі. Табір був розбитий пізніше у великій прерії біля самого озера.
Увечері (ще до настання повної темряви), коли ми вечеряли, якийсь юнак просунув голову в намет і швидко сказав вождеві кілька слів. Той повернувся до нас і промовив мовою чорноногих:
– Рудоголовий та ще п'ятеро в'їжджають у наш табір.
– Він дістався таки сюди, цей Рудоголовий! З'явився заарештувати нас із тобою! Я цього чекав увесь час. Друже мій, що ж нам робити? – у паніці звернувся до мене Безстрашний.
– Сиди спокійно. Тільки давайте приготуємо свою зброю, – відповів я, витягнувши гвинтівку з чохла і поклавши поряд із собою.
Вони з Пітамаканом наслідували мій приклад. Відкрита Спина швидко щось сказав своїй дружині, і та поспішно вийшла з намету.
– Вона передасть моїм дітям, щоб вони озброїлися, зібралися навколо мого вігваму і чекали на наказ. Вона скаже також, що всі вігвами мають бути закриті для людей, які прибули, – пояснив він нам.
Безстрашний нервово смикався на своєму місці. Він важко дихав, і його руки помітно тремтіли, коли він нерішуче діставав свою рушницю і клав її поруч із собою. Пітамакан глянув на нього і сухо сказав:
– Ми прозвали тебе Безстрашним. Не змушуй нас урізати це ім'я!
– Я не хочу зараз битися! Сама ця думка мені гидка! Але повірте, друзі мої, коли це буде необхідно, ви побачите, яким я можу бути хоробрим! – відповів він, потім стиснув зуби і, як і ми, скам'янів на своєму місці.
Ми почули, як до намету під'їхали вершники. А за мить завіса входу була відсмикнута вбік. Рудоголовий, що рішуче увійшов, обпік нас лютим поглядом, мигцем глянув на Відкриту Спину і кинув йому у вигляді привітання недбало недомовлене:
– Як (справи)…
Не чекаючи відповіді, він пройшов до вогню і без запрошення вмостився на ложі, з іншого боку якого сидів сам вождь. Слідом за ним увійшли ще п'ятеро; один із них був білим, решта, як я визначив з першого погляду, були англійськими напівкровками. Рудоголовий потурбувався, щоб не брати з собою тих, у кому текла французька кров. Між працівниками хутрових факторій – мисливцями та іншими співробітниками – вихідці з різних націй завжди недолюблювали один одного та змагалися між собою.
– Ну, юний містере з Американської Хутряної Компанії і ви, Ентоні, – ось ми і знову разом. Я заарештую вас обох! Завтра ви вирушаєте зі мною до Гірського Фрту, – без сумніву заявив Рудоголовий.
При цьому кожна його інтонація і кожен жест були сповнені найбільшого задоволення. З цими словами він витяг із величезної кишені свого капота дві пари кайданків. Він кинув браслети на землю перед своїми людьми і наказав їм схопити нас. Щойно він встиг закінчити, як побачив дуло моєї гвинтівки, спрямоване йому прямо в груди, разом із рушницями Пітамакана та Безстрашного.
– Нехай тільки хтось із вас спробує зробити це, і ми відкриваємо вогонь! Нікому не рухатись! – крикнув я.
– Але ж ви не можете дозволяти собі такого! Це ж проти всіх прийнятих правил та установлень! Я заарештую вас двох, і ви повинні підкоритись без опору, – звернувся до мене Рудоголовий, щиро здивований таким поворотом справи.
– Ми все зрозуміли! Але якщо ви спробуєте схопити нас, то помрете! Ми не є рабами вашої Компанії! Ким ви нас вважаєте? Ідіотами? – вигукнув я.
Він нічого не відповів, а лише впритул уп'явся в мої жорстокі очі. Я почув як Безстрашний сказав одному із супутників Рудоголового:
– Томасе! Краще покиньте цю затію! Ці дві рушниці стріляють багато разів поспіль. Перш ніж ви зможете вистрілити по одному разу, самі будете перебиті!
Поки він це казав, Відкрита Спина щось крикнув присутнім довкола вігваму, і тут же до нього увірвалися чоловіки, повалили на землю Рудоголового та його супутників, грубо відібрали у них рушниці та зірвали пояси з ножами. Прибульці не чинили жодного опору. У тиші, що настала, ясно пролунав голос вождя кутенаїв, що звертався до Рудоголового мовою чорноногих (Безстрашний при цьому перекладав):
– Я, здається, досить ясно показав тобі, чи ми вважаємо себе вашими рабами. А тепер забирайтеся всі з мого вігваму та з мого табору. Завтра, коли ви будете готові ступити на зворотну стежку, отримаєте назад свої рушниці!
– У мене для цього Рудоголового є ще дещо! Щось таке, що він не скоро забуде! – вигукнув я.
– Роби, як знаєш! Я віддаю його тобі. Вбий його, якщо хочеш, – відповів вождь.
Тоді я скомандував своїм супутникам:
– Пітамакане! Кутайкопуме (Безстрашний)! Надягніть ці "хапаючі браслети" на Рудоголового і того, хто поруч із ним!
Я знову наставив свою рушницю на Рудоголового і попередив, що якщо він тільки ворухнеться, то це буде його останній рух.
Пітамакан нетерпляче, а Безстрашний нерішуче перетнули вігвам для виконання мого розпорядження. Мій "майже-брат" підняв кайданки, схопив Рудоголового за зап'ястя і спробував зімкнути на них масивні браслети, але не зміг впоратися з механізмом.