Тут згадується скульптор та архітектор Теодор, син Теодора з Самосу, якому, а також Ройкові, приписувалися винахід відливання статуй із бронзи. Теодорові приписується також виготовлення знаменитої каблучки самоського тирана Полікрата (III, 41) і золотої чинари (VII, 27).
51.3. Ідеться про пожертвовані в дельфійське святилище предмети без присвятних написів або емблем присвятників.
51.4. Крезова мачуха хотіла його отруїти, але його врятувала його хлібопекарна. 52,1. Зевс хотів урятувати від смерті Амфіарая, і через це під Амфіараєм розверзлася земля і поглинула його разом із колесницею, колесничим та конями. Очевидно, в такий [430] спосіб він залишився безсмертним героєм, якого вшанували на тому місці, де він зник під землею.
52,2. Золотий спис та інші пожертви афіняни, очевидно, перенесли з міста Оропа до Фів, де в святилищі Ісменійського Аполлона їх міг побачити Геродот. Можливо, що Крез своїми пожертвами хотів через посредництво дельфійських жерців забезпечити собі союз із лакедемонцями.
53,1. Цей оракул було складено так: "Крез, перейшовши за Галіс, велику державу зруйнує". Крез зрозумів оракул так, що він зруйнує перську державу. Отже, оракул припускав і таке тлумачення.
54,1. Ідеться про привілеї, які дельфійські жерці надали Крезові та лідійцям: про-мантея — право першому перед усіма запитувати в святилищі оракул, ателея — право не виплачувати податків при відвіданні святилища, проедрія — право головувати на пі-фійських змаганнях та на всяких святах.
55.1. Значення цього оракула подається в розділі 91.
55.2. В оракулі Лідієць, тобто цар Крез, називається "ніжноногим", тобто в ньому натяк на схильність лідійців до розкошів і дозвільного життя.
55.3. Річка Герм (гр. Гермос) у сучасній Туреччині називається Гедізчай, дуже звивистою течією вливається в Смірнську затоку.
56.1. Першими з давньогрецьких племен на південь Балканського півострова прибули так звані уротоахейці, які застали там "догрецькі" племена фракійців, пеласгів, ле-легів, карійців, дріопів та інших, котрих поступово асимілювали або вигнали. За про-тоахейцями туди переселилися ахейці, іонійці, еолійці, а останніми туди прибули дорійці. Геродот ототожнював дорійців із еллінами, а мешканців Аттіки вважав за нащадків пеласгів. Спочатку країною еллінів (гелленів) — Елладою (Гелладою) називалася невеличка країна на півдні Фессалії — відома також під назвою Фтіотіда з містом Фтіоті-дськими Фівами в передгір'ях гори Тітан, поблизу Пагасайської затоки. Там у Фтії (марно шукати її на географічних картах) було царство героя Ахіллеса, сина царя Пелея і морської богині Фетіди. Згодом назву Еллада було поширено на всі області півдня Балканського півострова, коли різні грецькі племена усвідомили свої етнічні зв'язки і протиставили себе не грекам "варварам".
56.2. Країна Гістіеотіда була на північному заході Фессалії за рікою Пенеєм, але Геродот розташовує її на північному сході.
56.3. Навряд чи можна вимагати історичної точності від наведеного Геродотом родоводу дорійського племені та зміни його назви. Кадмейцями (від міфічного родоначальника Кадма) називалися мешканці Фів. Пінд (гр. Піндос) не лише гірське пасмо, що відокремлює Фессалію від Епіру (гр. Епейрос "материк"), але й однойменне місто. Македон — місцевість на Пінді, а македони — назва одного з дорійських племен, яка не зв'язана з назвою македонців, мешканців Македонії. Країну Дріопіду згодом назвали Дорідою. За родоначальника дорійців уважали міфічного Дора, сина Елліна.
57.1. Крестон— місто у Фракії на північ від півострова Халкідіки. Дехто з коментаторів Геродота замість Крестон пропонує читати Кротон, тобто місто на півдні Італії в Бруттії, колонія елейців і спартанців.
57.2. Тірсени, або тіррени — етруски, або туски (самоназва расенна) колишні мешканці Італії до завоювання їхньої країни римлянами.
57.3. Фессаліотіда — країна, розташована, на півдні Фессалії, яку ще називали Пе-ласгіотідою.
57.4. Плакія була колонією кізікенців. Про Скілаку нема відомостей у доступних нам джерелах.
57.5. Заслуговують на увагу міркування Геродота про мову пеласгів, оскільки за його часу ще існували на території континентальної Греції і на островах Егейського моря пеласги, які розмовляли своєю мовою. На жаль, текстів цієї мови не збереглося. Важливою є констатація Геродота, що мова відомих йому пеласгів не мала нічого спільного з давньогрецькими діалектами.
59.1. Хілон — один із так званих сімох мудреців, спартанський ефор, тобто один із п'яти урядових осіб, яким було доручено судові справи, а також обов'язок у разі потреби заступати царів.
59.2. Тут ідеться про ворожнечу великих землевласників та городян-ремісників і торговців. Під афінянами Геродот розуміє не лише мешканців міста Афін, але взагалі мешканців Аттіки. Через це він пише про афінян рівнини (педіас) та узбережжя (параліа). [431] 59.3. Слово "стратег" в Афінах означало певну військову посаду, але Геродот часто вживає його в розумінні "воєначальник, полководець".
59.4. Списоносцями (гр. доріфорой) називали воїнів із особистої охорони тиранів. 60,1— Грецьке слово "демос" означало територіальний поділ країни на певні ділянки, а також сукупність мешканців цих ділянок. У протиставленні до евпатридів чи аристократії демос означало народ, простолюд. Поділ Аттіки на деми існував і до реформи Клейсте-на (509 до н. є.), який поділив населення на 10 філ, а кожну філу на 10 демів. Стан рільників підтримував прибічників Пейсістрата.
61,1. Лігдам був тираном на о. Наксосі, але втратив свою владу, а Пейсістрат допоміг йому відновити її в 540 р. до н. є.
62.1. Скільки часу тривала тиранія Пейсістрата, точно не встановлено. Він помер 527 р. до н. є.
62.2. Акарнанець Амфіліт називається Геродотом "хресмологос", що можна розуміти, як призбирувач оракулів.
64.1. Арістотель у своєму "Державному устрої Афін" пише, що під час другого вигнання Пейсістрат одержав золото з копалень на горі Пенгайон у східній Македонії поблизу Стрімонської затоки.
64.2. Алкмеон був агентом Креза і це було однією з причин, чому Крез не хотів мати союзниками афінян.
65.1. Леонт і Гегесіклей були царями в Спарті від 600 до 560 до н. є.
65.2. Чи справді Лікург був історичною особою, тепер викликає сумнів істориків
65.3. Лікург нібито змусив спартанців заприсягатися, що вони дотримуватимуть його законів під час його відсутності.
65.4. Найменший військовий підрозділ — еномотія, який у п'ятому сторіччі до н. є. складався в греків із 32 осіб.
65.5. Тріакостія, тобто загін із 300 осіб.
65.6. Це означає, що Лікурга обожнили після смерті, бо героям будували священні округи (темени), або "героа" (однина — героон), а богам — святилища.
66.1. Аркадян уважали за нащадків автохтонів пеласгів, що стоять на найнижчому ступені культури. Це підкреслюється в оракулі їхнім епітетом "жолудеїди".
66.2. Очевидно, тут ідеться про храмову легенду жерців Афіни Алеї, яка мала пояснити наявність у святилищі кайданів.
67.1. Друга війна спартанців із аркадянами (в 550 р. до н. є.) це вже історична подія
67.2. Орест, син Агамемнона, був мікенським героєм, а тут, імовірно, ідеться про іншого Ореста, героя аркадян.
67.3. Агатоерги — "добродійники" вибиралися з'стану "вершників" (у Спарті називалася гвардія, яка власне не була кінною, але пішою). Кінноту було заведено в спартанському війську лише від 424 р. до н. є.
68.1. Це, очевидно, анахронізм, бо в шостому сторіччі опрацювання заліза в Греції було звичайною справою. Тут ідеться про якийсь давній міф.
68.2. Можливо Ліха вигнали лише умовно, щоб його прийняли в Тегеї.
68.3. Будучи чужинцем, Ліх не мав права на придбання землі.
69.1. Тут перша згадка про гегемонію Спарти в Елладі.
69.2. Торнак — містечко на північному сході від Спарти. Спартанцям було потрібне золото, щоб позолотити статую Піфійського Аполлона в Аміклах.
70,1. Імовірно, на кратері були зображені не лише тварини. Геродот міг бачити цей кратер у святилищі Гери на Самосі. Не можна сказати, чи справді його розміри були такими, як наводить Геродот.
71,1. Анакснридами давні греки називали характерний для варварів одяг: шаровари або широкі та довгі штани.
72,1. Відстань від міста Сінопи (тепер Сіноп) до Середземного моря дорівнює приблизно 600 км.
73.1. Тут грецьке слово "гамброс" означає "свояк", Астіаг, син Кіаксара, був братом Крезової дружини.
73.2. В цій розповіді, як і в розповіді про Гарпагового сина (в розд. 119) і в міфах про Тіеста і Тантала, можна вбачати прослідки ритуального людожерства.
74.1. Астрономами було обчислено, що передречене Фалесом затемнення сонця відбулося 28 травня 585 р. до н. є. Інше передречене затемнення сонця сталося 610 р. до н. є.
74.2. Сіеннесіс, очевидно, не власне ім'я, а титул кілікійських царів (басилеїв).
74.3. Лабінетом тут називається вавілонський цар Навуходоносор II (605-562 до н. є.). [432]
75.1. Тобто в розд. 107.
75.2. Отже, Крезове військо йшло долиною ріки Галіс із півдня на північ.
76,1. Тут можливі лише гіпотези. Каппадскія була розташована на півночі від гірського пасма Тавр. На півдні від нього були країаи Кілікія і Сірія. В епоху занепаду хеттійсь-кого царства в Малій Азії (ХНІ ст. до н. є.) в Сірії виникло кілька невеликих хеттійських царств, що могло дати привід називати тамтешніх хеттів сірійцями. Оскільки Каппадокія на півночі поширювалася на території колишнього хеттійського царства обабіч південної течії ріки Галіс, це могло спричинитися до того, щоб називати каппадокійців, можливих нащадків малоазійських хеттів, також сірійцями. Каппадокійську Птерію можна було б ототожнити з колишньою столицею хеттійського царства Хаттусасом, руїни якого було виявлено біля сучасного турецького села Богазкьой.
77.1. Нерішучість Кіра пояснювалася тим, що на той час у Єгипті та у Вавилоні почалися повстання проти персів. На це в своїх діях покладався і Крез.
77.2. На той час царем нововавілонськпї держави був уже не Лабінет, тобто Навуходоносор II (605-562), а останній із царів його династії Набонід (556-539 до н. є.). Можливо ім'я Лабінєт(ос) є в Геродота адаптацією саме імені Набонід, тобто останнього вавілонського царя, а не Навуходоносора II (власне Набукудуррі-уссур).
77.3.