Геродот
Історії в дев'яти книгах
Книга ІІІ
Талія
Переклад А. Білецького
1. Отже, проти цього Амасія вирушив у похід Камбіс(1), Кирів син, ведучи з собою різних своїх підданців, а також із еллінів іонійців та еолійців. Ось яка була причина цієї війни (2). Камбіс послав у Єгипет вісника і зажадав від Амасія його дочку. Він зажадав її за порадою одного єгиптянина, а цей єгиптянин зробив це тому, що він сердився на Амасія, бо той відіслав його далеко від жінки та дітей, обравши його єдиного з усіх лікарів Єгипту(3) і передавши його персам, коли Кір послав до Амасія людину з проханням прислати йому найкращого в Єгипті очного лікаря. Отаке незадоволення мав єгиптянин і таку пораду він дав Камбісові, щоб Камбіс зажадав в Амасія його дочку, маючи на меті, що коли той віддасть її, то буде засмучений, а коли не віддасть, то стане ворогом Камбіса. Отже, Амасій був дуже занепокоєний і водночас дуже побоювався могутності персів і через це не міг не віддати її, і не відмовити, бо був певний того, що Кабміс хотів узяти його дочку не як дружину, а як наложницю. Оце він обмірковував і нарешті ось що вирішив. Була там у них дочка колишнього царя Ап-ріеса дуже висока на зріст і вродлива, на ім'я Нітетіда, єдина, що залишилася з його родини. Отже, оцю дівчину він оздобив убранням і золотими прикрасами і послав її в Персію, ніби вона була його дочкою. Згодом за деякий час, коли Камбіс привітав її, посилаючись на ім'я її батька, одного разу вона сказала йому: "Мабуть ти не розумієш, царю мій, що Амасій обдурив тебе. Він послав мене до тебе, добре причепуривши та оздобивши всіма цими прикрасами, видавши мене за свою дочку, а насправді я дочка Апріеса, і незважаючи на те, що Апріес був його владарем, Амасій улаштував із єгиптянами змову проти нього і вбив його". Отже, ці слова і омана страшенно розгнівали Камбіса, Кірового сина, і змусили його виступити проти Єгипту.
2. Так розповідають про це перси. Але єгиптяни вважають Камбіса єгиптянином, наполягаючи на тому, що він народився від цієї дочки Апріеса, про яку я сказав, бо вони кажуть, що то був Кір, який послав до Амасія по його дочку, а не Камбіс. Проте, коли вони таке кажуть, вони не кажуть правди. Ні! Вони це добре знають (бо краще за будь-кого єгиптяни знають перські звичаї). По-перше, коли є законна дитина, то закон не дозволяє(1), щоб царську владу успадкувала інша, незаконна. І, по-друге, Камбіс був сином Кассандани, дочки Фарнаспа з роду Ахеме-нідів, він не був сином єгиптянки. Вони перекручують справу, твердячи, нібито вони споріднені з родиною Кіра. Отака є правда щодо цієї справи.
3. Розповідають ще й іншу історію, якій я не вірю, а саме: ніби якась із перських жінок зайшла на жіночу половину Кірового палацу і щойно побачила біля Кассандани її дітей, таких гарних і рослих, почала їх вихваляти на всі способи, а Кассандана, Кірова жінка, сказала їй: "А проте на мене, яка народила йому таких дітей, він навіть не зважає, а ту іншу з Єгипту, чужинку, він її так кохає. Кажуть, що вона так сказала з ревнощів до Нітетіди і що один її син, старший Камбіс, сказав: "Через це я, моя матінко, коли стану дорослим, поставлю Єгипет до гори ногами". Таке він сказав, як кажуть, коли йому було щось десять років і жінки були приголомшені. І він не забув про це і перегодом, ставши дорослим і успадкувавши царську владу, він вирушив у похід проти Єгипту.
4. Ще одна обставина спричинилася до того, щоб відбувся цей похід, а саме серед найманців Амасія був один родом із Галікарнасса, на ім'я Фанес(1) і був він розумним радником і хоробрим воїном. Цей Фанес був якось ображений Амасієм, хто зна, як це сталося, і він вирішив порозумітися з Камбісом, сів потай на корабель і втік із Єгипту. І через те, що Фанес серед найманців був авторитетною людиною і добре знав усе, що стосується Єгипту, Амасій хотів за всяку ціну захопити його і послав за ним погоню. Він послав за ним на трієрі одного з своїх найвірніших євнухів, але хоч той його захопив у Лікії, однак не спромігся повернути його до Єгипту, бо Фанес, будучи дуже розумною людиною, перехитрив його. Він підпоїв своїх вартових і втік до Персії. Саме тоді, коли Камбіс готувався до походу проти Єгипту і ще не знав, який шлях йому обрати, щоб оминути безводну країну, прийшов Фанес, розповів йому про становище Амасія і вказав йому, яким шляхом треба йти. Він порадив Камбісові послати людей до царя аравійців (2) і попросити його, якщо той дозволить, забезпечити перехід через його країну.
5. Лише з цієї сторони доступний шлях до Єгипту. Бо з Фінікії до міста Кадітія(1) країна належить до так званих сірійців Палестини (2). А від міста Кадітія, яке на мою думку, не менше від Сардів, від цього узбережжя всі торговельні гавані до міста Іеніса належать до Аравії(3). А від Іеніса (4) до Сербонідського (5) озера, поблизу якого, як я сказав, гора Касій спускається до моря, ввесь цей край належить сірійцям. А від Сербонідського озера, в якому, згідно з переказом, сховався Тіфон (6), від нього і далі це вже Єгипет. Отже, країна, що розташована між містом Іенісом, горою Касій і Сербонідським озером, яка зовсім не мала, але простягається на три дні шляху, зовсім позбавлена води.
6. Тепер я розповім про одну річ, на яку мало хто з тих, що подорожують у Єгипті, звертає увагу. З усіх країв Греції, а також із Фінікії, щороку завозять до Єгипту глиняні глеки з вином і серед них жодного порожнього глека не можна побачити. Хтось міг би спитати, що буває потім із цими глеками? Я і це можу пояснити. Кожний градоначальник зобов'язаний збирати з свого міста всі глиняні глеки і пересилати їх до Мемфіса, а з Мемфіса наповнені водою їх перевозять до тих безводних країв (2) Сірії, про які я казав. Так оці глиняні посудини, що їх щороку привозять у Єгипет, виливши з них вино, постійно перевозять із водою до Сірії.
7. Отже, в такий спосіб перси, коли заволоділи Єгиптом, зробили доступним в'їзд до цієї країни, забезпечивши той край водою, як я сказав вище. Проте, на той час ще ніде там не існували запаси води, і Камбіс, який довідався про це від Галікарнасця, послав вісників до Аравії і попросив дати йому дозвіл пройти їхнею країною. Це йому пощастило, бо владар цієї країни, з яким він перед тим домовився, дав йому такий дозвіл.
8. Аравійці додержують договорів надійніше, ніж будь-хто інший. І складають вони договори в такий спосіб. Коли дві особи хочуть скласти договір про приязнь, то третя встає між ними і гострим каменем робить надріз на долонях біля великого пальця кожного з тих, що складають договір. Потім, відірвавши від їхніх плащів клаптики, змочує їх кров'ю і змазує нею сім камінчиків(1), які було покладено між тими, що домовляються, і коли він це робить, то закликає бути свідками Діоніса і Уранію. Коли третя особа закінчує цей обряд, той, хто заприсягався, знайомить із своїми друзями іноземця, чи свого земляка, якщо він складає договір із земляком, а друзі також уважають за свій обов'язок додержувати договору. Аравійці гадають, що існує лише двоє богів — Діоніс та Уранія і кажуть, що стрижуть своє волосся так, як його стриже сам Діоніс, стрижуть вони волосся кільцеподібно навколо голови і знизу підголюють скроні. Діоніса вони називають Оротальт, а Уранію — Алілат (2).
9. Отже, після того, як аравійський цар склав договір із вісниками, яких послав до нього Камбіс, він вигадав, ніби наповнив водою бурдюки з верблюжої шкіри, нав'ючив їх на живих верблюдів, які в нього були, і погнав їх до безводної країни і там став чекати на Камбісове військо. Таке оповідання мені здається найвірогіднішим, але треба мені переказати і менш вірогідне, бо і таке ще існує. Є в Аравії велика ріка(1), що називається Корій і виливається вона в так зване Червоне море. Саме від цієї ріки наказав аравійський цар зшивати одну з одною необроблені шкури биків та інших тварин і зробив такий довгий водогін (2), що досяг до пустелі і через нього пройшла вода, а в пустелі цар наказав викопати великі водоймища, щоб у них набралася і зберігалася вода (відстань від ріки до пустелі, про яку я сказав, дванадцять днів шляху). Воду він провів трьома водогонами до трьох різних місць.
10. У гирлі Нілу, що називається Пелусійським, отаборився Псамме-ніт , син Амасія, і там чекав на Камбіса. Вже не застав у живих Амасія Камбіс, коли виступив проти Єгипту, але Амасій царював сорок чотири роки * і помер, і за час його царювання не сталося з ним ніякого великого лиха. Помер він, був забальзамований і похований у святилищі, у гробниці, яку сам для себе призначив і наказав побудувати. На той час, коли царем Єгипту був Псамменіт, син Амасія, в Єгипті сталося чудо, одне з найбільших. Тобто випав дощ у Єгипетських Фівах, але там ще перед тим ніколи не було дощу, і після того його не було, як і за мого часу, як розповідають і самі фіванці. Бо, як відомо, в Єгипті зовсім не буває дощів, але і тоді це була мжичка.
11. Пройшовши всю пустелю, перси зупинилися перед єгиптянами, щоб стятися з ними. Тоді найманці єгиптян, які були еллінами та карій-цями, обурені Фанесом, що привів іноземне військо проти єгиптян, вигадали таке, що Фанес залишив своїх дітей у Єгипті. Найманці привели їх у свій табір і перед очима батька поставили кратер між обома ворожими таборами, а потім одного по одному підвели до кратера Фанесових дітей і зарізали їх над ним, налляли туди вина та води, і, випивши все це з кров'ю, вони розпочали битву. Ця битва була запеклою, з обох сторін загинуло дуже багато воїнів і нарешті єгиптяни кинулися навтіки.
12. Так мене повідомили тубільці, і я пішов і побачив дещо, що на мене справило велике враження. Отже, там було розкидано кістки тих, що загинули в битві, окремо обох супротивників (бо кістки персів лежали окремо на землі, як їх відокремили спочатку, а з іншого боку лежали кістки єгиптян), а черепи персів такі крихкі, що коли захочеш ударити їх хоча б одним камінцем, то проб'єш, але черепи єгиптян настільки тверді, що коли навіть великим каменем ударити, то важко розбити. Причина цього, як мені сказали, така, і мені не важко було цьому повірити, що єгиптяни вже малим дітям починають голити голови і черепи твердіють від сонця.