Геродот
Історії в дев'яти книгах
Книга VII
Полімнія
Переклад А. Білецького
1. Коли звістка про марафонську битву дійшла до царя Дарія, Гістаспового сина, хоч він перед тим і був дуже розгніваний на афінян через напад, який вчинили на область Сардів, тепер, як це було цілком природно, його обурення стало ще більшим і він ще наполегливіше поспішив виступити в похід на Елладу. І не марнуючи часу, він послав вісників до різних міст(1) із наказом готувати військо і кожному війську він призначив далеко більше того, що вони давали перед тим (2), і військових кораблів, і коней, і збіжжя, і запасів поживи, і транспортних кораблів. Коли накази було подано до різних країв держави, вони почали тримати Азію в постійному заворушенні протягом трьох років, поки забирали до війська найхоробріших воїнів для походу на Елладу і тривали підготування. На четвертий рік повстав Єгипет, який поневолив Камбіс. Ця подія ще більше розлютила Дарія і він прискорив підготування до походу проти обох країн.
2. Проте, коли він готувався до походу на Єгипет і проти Афін, виникли жваві розбіжності думок між його синами щодо питання про царську владу: вони казали, що згідно зі звичаєм персів(1) треба було спершу обрати царя, а потім вирушати в похід. Справді, в Дарія, ще перед тим, як він став царем, народилося троє синів від першої його жінки, дочки Гобрія (2), а після того, як став царем, від Атосси, дочки Кіра, народилося ще четверо синів. Серед перших старшим був Артобазан, а серед других — Ксеркс. Проте через те, що вони були не від однієї матері, то сварилися між собою. Артобазан наполягав, що він старший за всіх синів і що в усьому світі визнається правило, що владу одержує старший син. Із свого боку Ксеркс казав, що він син Атосси, дочки Кіра, і що саме Кір дав персам свободу.
3. Дарій ще не висловив своєї думки, коли саме тоді, під час цих подій(1) прибув до Сусів Демарат, якого було позбавлено царської влади в Спарті і він віддалився в добровільне вигнання з Лакедемону. Ця людина, коли почула про незгоду між синами Дарія, пішла, як кажуть, до Ксеркса і порадила йому додати до його доводів і те, що він народився тоді, коли Дарій був уже царем і мав владу над усією перською державою, а Артобазан народився, коли Дарій ще був приватною особою. Отже, було б не логічно і не справедливо, щоб інший одержав царську посаду. Втім і в Спарті, запевняє Демарат, додаючи це до своєї поради, був звичай(2), коли народжувалися сини перед тим, як їхній батько став царем, а потім народжувався інший син, коли вже царював його батько, цей народжений після першого, успадковував царську владу. Ксеркс послухався Демарата і пішов за його порадою, а Дарій визнав, що те, що той казав, було справедливим, призначив Ксеркса своїм спадкоємцем. Я сам маю таку думку, що і без цієї поради Ксеркс став би царем, бо Атосса була всемогутньою.
4. Призначив Дарій царем персів Ксеркса і прискорив підготування до походу, але даремно, бо наступного року після цих подій і повстання Єгипту, під час його приготувань сталося так, що сам Дарій помер після царювання протягом тридцяти шести років і так не спромігся помститися ні на Єгипті, який повстав проти нього, ні на афінянах. Після смерті Дарія царство перейшло до його сина Ксеркса.
5. Спочатку Ксеркс не мав охоти вирушати, але збирав військо проти Єгипту. Проте Мардоній, син Гобрія, двоюрідний брат Ксеркса і син сестри Дарія, з близького оточення Ксеркса, і людина, що була найвпливовішою серед усіх персів, багато разів нагадував йому про похід і казав йому: "Великий владарю! Не гаразд, що афіняни, які завдали лиха, не були покарані за все те, що зробили. Але тепер доведи до кінця справу, яку ти взяв на себе, а коли ти напоумиш єгиптян за їхнє зухвальство, виступи проти Афін, по-перше, щоб твоє ім'я згадувалося з шанобою в світі і, по-друге, щоб той, хто хоче виступити проти твоєї країни, добре розміркував, що він робить". Такі доводи підштовхнули Ксеркса здійснити помсту, але до них часто додавалися ще й інші, а саме про те, що Європа — це чудова країна, там ростуть різноманітні плодові дерева(1), вона надзвичайно родюча, і єдиний серед смертних, хто є гідний володіти нею, це великий цар. Таке казав Мардоній, бажаючи для себе нових пригод і ще тому, що хотів сам стати правителем Еллади.
6. Поступово він досяг того, що хотів, і вмовив Ксеркса зробити те, про що той казав. До того ще й інші обставини допомогли йому і посприяли вмовити Ксеркса. По-перше, з Фессалії прийшли вісники від Алевадів(1) і доклали всіх зусиль, щоб умовити Царя виступити проти Еллами (ці Алевади були царями в Фессалії); по-друге, Пейсістратіди, які були в Сусах, казали Ксерксові те саме, що й Алевади, і навіть обіцяли йому ще й багато іншого. Вони прибули в Суси в супроводі афінянина Ономакріта, складача оракулів (2) і видавця оракулів Мусайя, з яким він заприятелював. Цей Ономакріт був вигнаний Гіппархом, сином Иеи-сістрата, бувши спійманим на місці злочину Ласом (3), сином Гермонея, коли Ономакріт укинув до збірки оракулів Мусайя оракул про те, той близькі до Лемносу острови зникнуть у морі. З цього приводу 1 шпаРх вигнав Ономакріта, хоч перед тим був зв'язаний із ним міцною приязню. Тоді Ономакріт прийшов разом із ними, і коли всі з'явилися перед Царем і почали всіляко облещувати його, він виголошував оракули, а якщо серед них було щось таке, що віщувало якесь нещастя ваРваР^*' він не казав про це, але наводив і виголошував найсприятливіше для нил, ніби там було сказане, що якийсь перс перекине міст через Геллеспонт, і розповідав про те, як відбудеться похід. І так викладаючи оракули, він подіяв на Ксеркса, а разом із ним ще й Пейсістратіди та Алевади, що висловлювали свої думки.
7. Скоро Ксеркс переконався, що треба вирушати в похід на Елладу наступного року після смерті Дарія(1), і розпочав перший похід проти єгипетських повстанців. Отже, коли він їх поневолив, то установив у Єгипті рабство, далеко жорстокіше, ніж було за Дарія (2). Ксеркс передав правління країною Ахеменові(3), свому братові і сину Дарія. Згодом, коли той був правителем Єгипту, через багато років Ахемена вбив лівієць Інарос, син Псамметіха.
8. Після підкорення Єгипту Ксеркс, виряджаючись у похід на Афіни, скликав надзвичайну нараду найзнатніших персів(1), щоб вислухати їхні думки і висловити свої. Коли вони зібралися, він звернувся до них із такою промовою(2): "Шановні перси! Я не перший, хто встановлює цей звичай, я успадкував його від предків і додержуватимусь його, як мені це кажуть найстаріші серед вас, що його було встановлено, коли ми забрали владу від мідійців і Кір відсторонив Астіага. Ніколи ще дотепер ми не були бездіяльними, але якесь божество так скеровує нас і ми самі в багатьох випадках уважаємо корисним іти за ним. Які країни підкорили і приєднали до своєї Кір і Камбіс, і мій батько Дарій, ви це добре знаєте, не треба мені ще раз про це згадувати. І я, щойно сів на цей трон, єдиною моєю думкою стало, як би мені не відстати від них, які зійшли на цю високу посаду, і додати до Персії не меншу могутність. Розуміючи це, я вважаю, що, крім того, і славу ми можемо придбати і країну не меншу за цю, що ми маємо, і не менш плодючу, також багату на всілякі природні витвори. Водночас ми помстимося і змиємо з себе образу (2). Саме для цього я вас тепер покликав, щоб викласти вам мій намір. Я задумав перекинути міст через Геллеспонт і провести військо до Європи проти Еллади, щоб покарати афінян за все, те, що вони зробили, як ви знаєте, персам і моєму батькові. Звичайно, вам відомо, яке палке бажання мав Дарій піти в похід на цих людей. Але він помер і не зміг помститися. Проте я заради його і заради інших персів не заспокоюся, поки не оволодію і не спалю місто афінян, які перші, як ви знаєте, поклали початок ворожнечі і образили і мене, і мого батька. Спершу вони виступили проти Сардів разом із Арістагором (4) із Мілета, з моїм рабом, і, коли прийшли туди, підпалили священні ліси і храми. Згодом, що вони зробили, коли ми висадилися в їхній країні, а стратегами були Датій і Артафрен, це, я гадаю, ви всі знаєте. Отже, розуміючи, я вважаю, що ми маємо право це зробити з користю для нас. Коли ми поневолимо їх і сусідів, що мешкають у країні фрігійця Пелопа, ми розширимо кордони Персії аж до Зевсового неба (5), бо, ви знаєте, сонце з своєї висоти, напевне, не побачить якусь країну, що не межувала б із нашою, бо з вашою допомогою я всі країни зроблю єдиною державою після того, як пройду через усю Європу. Справді, як я розумію, не залишиться жодного міста, жодного народу, який міг би вступити з нами в бій, коли ми переможемо тих, що про них я сказав. Так і ті, які завинили перед нами, будуть під ярмом рабства, як і ті, що не винуваті перед нами. Отже, ви зможете догодити мені, якщо зробите те, що я вам скажу. Я призначу вам день, коли вам треба буде з'явитися до мене. Нехай кожен із вас поквапиться тоді негайно прийти до мене. І хто приведе з собою найкраще підготоване та споряджене військо, я дам цінні дари, що вважаються найціннішими в нашій країні. Отак воно має бути. Але, щоб ви прийняли мою волю, я ставлю це на спільне обговорення і прошу вас, хто бажає, висловити свою думку". Так він сказав і цим закінчив свою промову.
9. Після нього слово взяв Мардоній: "Великий владарю! Ти найкращий із персів і не лише з тих, що жили до цих пір, а й із тих, що мають народитися, бо все сказане тобою в промові, найпрекрасніше і найправ-дивіше і більш за все те, що ти не дозволиш іонійцям(1), які живуть у Європі, знущатися з нас, бо вони просто негідники. Було б ганебне, справді, якби ми поневолили, лише через наше бажання збільшити нашу державу, саків та індійців(2), і ефіопів, і ассірійців(3) та інші народи, численні та великі, які ніколи не ображали нас, персів, і тримали б їх під нашою владою як рабів і не помстилися б на еллінах, які перші на нас напали. Чого нам боятися: якого численного війська (4)? Якої господарської могутності? Ми знаємо, як вони воюють, знаємо і наскільки обмежені їхні прибутки. Ми поневолили і тримаємо як наших підданців їхніх дітей, що мешкають на нашій землі і називаються іонійцями, еолійцями та дорійцями.