З них я передусім пошив велику шапку, хутром назовні, для захисту від дощу; шапка виявилась настільки вдала, що я з цих шкур пошив цілий костюм, тобто камізельку й бриджі вільного крою, аби було в них не тепло, а радше прохолодно. Маю визнати, що це було чистісіньке партацтво, бо тесля з мене кепський, а кравець – ще гірший. Однак таке вбрання ставало мені в пригоді у дощ, бо хутро на камізельці й шапці не давало йому промокати.
Відтак я дуже багато проморочився з парасолькою, що була мені дуже потрібна; я бачив виробництво парасольок у Бразилії, де вони захищають людей від спеки, а тут, біля екватора, сквар буває ще більший, а, крім того, я подовгу бував поза домом, і парасолька захищала мене у дощ і в спеку. Я на превелику силу за довший час змайстрував щось схоже: двічі чи тричі здавалось, що ось-ось уже все виходить, а тоді доводилось викидати, але нарешті таки одержавщось путяще, – найважче було зробити так, щоб парасолька складалась. Розкрити я міг, а якщо не можна закрити й скласти, мене це не влаштовувало, бо довелося б постійно тримати парасольку над головою, а це незручно. Нарешті, я змайстрував те, що треба, вкрив його шкурами, шерстю назовні, щоб дощ стікав, як з дашка над дверима, і від сонця щоб був захист – аби в найбільшу спеку мені було б комфортніше, ніж у найхолоднішу тут погоду, а коли не треба – я її складав і носив під пахвою.
Так погідливо жив я у покорі Божій волі та з ласки Його провидіння. Життя моє стало кращим, ніж у спільноті, бо коли я шкодував, що нема з ким поговорити, раз по раз запитував себе, чи мої власні розмисли або поклики (дозволю собі сказати) до самого Бога не кращі за радість людського спілкування?
Розділ X. Придомашнення кіз
У наступні п'ять років нічого особливого ніби й не сталося: життя точилося тим же робом і в тому ж місці; окрім щорічної сівби ячменю та рису та сушіння винограду на ридзинки, що з їхнього врожаю я щоразу робив річний запас, і щоденного полювання з рушницею, основні зусилля я скеровував на виготовлення каное, котре я нарешті закінчив, а тоді прокопав канаву шість футів завширшки й чотири фути завглибшки на відстань півмилі та доправив це суденце до потічка. А той перший величезний човен, який робив я, на жаль, без попереднього планування можливостей спуску на воду, через що довелось його покинувати як нагадування про те, що наступного разу треба краще думати; і хоча наступного разу й дерево було не таке годяще, і до води далеченько – півмилі, як я сказав, справа виглядала практичнішою, і я не відступився, – я не пошкодував двох років праці, аби спустити нарешті човен на воду.
Нова пірога була завершена, але розмір її не зовсім надавався до виконання моїх первісних планів, тобто замала для плавби на сорок миль до terra firma, а тому довелосяь мені від початкового задуму кінець кінцем відмовитись. На цьому човні я вирішив обпливти навколо острова, бо досі я ходив лише на протилежний берег суходолом, про що вже писав, і відкриття під час подорожі заохотили мене відвідати інші частини узбережжя, а що мав я нині власний човен, то й почав думати тільки про цю подорож.
Аби тепер усе зробити до пуття, я поставив на човні невеличку щоглу й змайстрував вітрило зі складованих удома потятих корабельних вітрил. Приладнавши щоглу й вітрило, я спробував, як човен тримається на воді, і виснував, що під вітрилом він іде чудово; потім на носі й на кормі я поробив ящики, щоб харчі, дрібні речі, амуніція тощо не мокли від дощу чи морської води, які я хотів взяти з собою, не підмокли від дощу або хвиль, а в самому човні видовбав довгий жолоб для рушниці, а щоб у ньому було сухо, приладнав відкидний покрівець.
На приступці біля стерна я закріпив парасольку, наче для опертя, і вона, ніби дашок над гооловою, захищала від сонця; відтак я рушав у морські виправи, але далеко від свого ручая не запливав. Аж нарешті перемогло бажання оглянути межі мого маленького королівства, і я зважився на оглядовий рейс, – поклав у човен достатньо для подорожі харчів, пару десятків, скажімо так, глечик підсмаженого рису (я кого я споживав чимало), пляшчину рому й півкози; ще пороху й шроту на кіз, два великих плащі вахтового, що я їх дістав з матроських скринь на кораблі, – одну, щоб лягти на неї, другу – щоб укриватися вночі.
Шостого листопада, на шостому році мого правлінняпідводною частиною, або, якщо хочете, неволі, я пустився у плавбу і плавав набагато довше, ніж сподівався, бо хоч острів був невеликий, але на сході в море випинався на дві ліґи скелястий риф з надводною і підводною частиною, а далі, ще на ліґу суха піщана банка; через це мені довелося зробити морем великий гак.
Коли я це побачив, то хотів спочатку кинути цю затію й вертати додому, тому що не відомо, наскільки доведеться запливати у відкрите море і, головне, як потім повертатись; тож я закинув кітву, котру я змайстрував із поламаного абордажного гака з корабля.
Тоді я закріпив човен, узяв рушницю, висів на берег, зійшов на пагорб, звідки побачив риф та банку й вирішив ризикнути.
Озираючи звідти море, я зауважив потужний буйноплин, що ринув на схід і наближався до коси, і я ще тоді подумав про загрозу, що ця течія могла б мене занести у відкрите море, звідки я не зможу повернутися на острів; так і було б, якби я спочатку не видерся на цей пагорб; таку саму течію видко було й з другого боку острова, тільки трохи далі, а попід берегом – водокруч, – щойно я вийду з першої течії – тут таки потраплю у водокруч.
Однак зо два дні я простояв на кітві через свіжий східний південно-східний вітер усупротив течії, і на косу наганяло хвилі, – тому було небезпечно триматись берега через хвильовий нагін, а віддалятись – через течію.
На третій день вітер з ночі ущух, море вляглося, і я ризикнув: та знов мені судилось стати осторогою для нетертих і невчених стерничих, бо щойно підійшов до коси, менше, ніж на довжину свого човна, я опинився на страшенній глибині течії, що ринула, як у лотоку млина; човен понесло з такою силою, що я заледве втримував його з краю бистроплину, але водночас мене відносило все далі від водокручі по ліву руку. Вітер на допомогу мені не знімався, а веслувати було марно: я вже гадав, що мені гаплик, бо зрозуміло, що як з одного й з другого боку острова течія, то за кілька ліґ вони зіллються, і тоді кінці в край; і уникнути ж цього ніяк, і тепер загину я не від моря, бо воно лагідне, але від голоду. На березі, щоправда, знайшов черепаху, насилу вкинув її в човен; ще був у мене глек прісної води, але що це дає людині на просторонях океану, де ні берега нема, ні суходолу, ні острова на тисячі миль довкруг.
Наразі я побачив, як легко провидіння Бога може далі погіршити жалюгідний стан людства. Я поглянув на свій пустельний і незаселений острів, як на найприємніше місце на світі, і серцем я знову туди линув. І руки простягав до нього в жаданні: "Щаслива пуще!"— приказував я. — Більш ніколи тебе не побачу. Бідолахо, що станеться з тобою?" Потім я докоряв собі за чорну невдячність, нарікання на самотність, а нині я б усе віддав, щоб повенутись на той берег! Так, ми не бачимо нашого дійсного стану, доки нема розуміння альтернативи,нічого не цінуємо, що маємо, доки його не втратимо. Важко уявити мій переляк, коли побачив, що мене винесло у чисте море на дві ліґи від мого любого (таким він мені тепер здавався) острова, який розпач мене посів, що ніколи я вже туди не повернуся. Однак я веслував до знесилення на північ, тобто поближче до краю течії, де водокруча, і коли опівдні сонце перейшло зеніт, здалося, що з південного південного сходу в обличчя подув бриз. Це мені піднесло дух, особливо коли за півгодини бриз почав розбиратися. До острова вже був далекий світ, і якби ще й хмари чи туман, то було б зовсім кепсько, – адже коли зазору й компасу немає – невідомо, куди плисти, проте й надалі була погода, я знову поставив щоглу, розвинув вітрило й покермував якомога на північ, аби видістатися з течії.
Щойно я впорався зі щоглою й вітрилом, як човен полинув і за прозорістю води помітними стали зміни в течії, бо на бистроплині потік брудний, а з уповільненням течії вода очистилася, і ось за півмилі на сході я побачив, як скелі розділяють морську просторінь і ще раз розривають течію, і основний плин повертав південніше, залишаючи скелі на північному сході, а інший плин, наштовхнувшись на скелі, закручувався й швидкою течією повертався на північний захід.
Ті, хто знає, що таке відкладення виконання вироку, коли у них петля на шиї, або хто рятується від злодіїв-убивць,або ще хтось в остаточній скруті, зрозуміють мій захват, коли я кермував човен у водокручу, ставив вітрило проти вітру, що розбирався ще дужче, і радо вітрилив за його допомогою, відчуваючи сильний приплив і водокруч, що несли мене.
Цей водокруч повернув мене на ліґу назад до берега – прямцем до острова, але на дві ліґи на північ від того місця, звідки течія мене понесла в море минулого разу, тож опинився я біля північного берега, тобто протилежного до того, від якого я відплив.
Сили зворотньої течії чи водокручі вистачило тільки на одну ліґу. Отож опинивсь я між двома потужними течіями, – південною, що несла мене в море, і північною, що пронесла мене цілу ліґу до берега; поміж ними, біля острова, вода спокійна, стоїть на місці, і тому бриз, тільки-но вже лагідніший, допоміг допливти.
Післяобід, близько четвертої, за ліґу від острова, я побачив на півдні грізний скелястий ріг, що змушував течію відхилятися далі на південь, утворюючи в північному напрямі потужну водокручу, котра, проте, скеровувалася на північ і не впливала на мій курс на захід. І з навальним вітром я подолав водокручу в північно-західному напрямі і за годину опинився за милю від берега, де панував штиль, і я незабаром причалив.
Боже, на березі я вклякнув і подякував Богові за порятунок, відмовившись назавжди від ідеї рятуватися на човні; відтак я підживився тим, що лишилось, перевів човен у бухточку, яку завважив межи дерев, і, в знесилі від пригод, поклався спати.
Тепер належало придумати, як доплисти човном додому! Увесь мій досвід із тими небезпеками свідчив, що треба шукати новий спосіб; я не знав, що там з іншого боку (себто з західного), і пригоди нові мені не потрібні, – тож вирішив наступного ранку пройти попід берегом на захід і подивитись, чи не впадає там до моря якийсь ручай, аби в його гирлі сховати фреґат[27], котрий може мені ще знагодитися.