Очевидно, тут не йдеться про острів Філи (Філай), що був "спільним житлом ефіопів і єгиптян", близький до Елефантіни.
29.3. Великого озера там уже нема, але Ніл на півдні від Філ значно розширює своє річище недалеко від сучасної греблі.
29.3. Ці надводні та підводні скелі вже за сучасним кордоном Єгипту, за другим водоспадом там, де сучасне місто в Судані Ваді Хальфа на краю Нубійської пустелі.
29.4. Мабуть, тут у Геродота йдеться не про, місто Мерое, а про місто Напата, бо Мерое було розташоване між п'ятим і шостим водоспадами, Напата між третім і четвертим водоспадами. Відстань між Сіеною та Мерое була майже така, як указана Геродотом.
29.5. Бога Амона греки ототожнювали з Зевсом, а Осіріса з Діонісом. В місті Напата було пророче святилище бога Амона.
30.1. Про перебіжчиків або дезертирів згадують також інші письменники. Ератосфен (прибл. 275-194 до н. є.) називає їх сембрітами, тобто прибульцями. Важко встановити єгипетський відповідник цього "асхам". Можливо, що слова із значенням "ліворуч" та "перебіжчик" були схожі за звучанням.
30.2. Число цих дезертирів із стану воїнів неймовірно перебільшено.
30.3. Ідеться про родючу країну Ефіопії (тобто Судану), яка називається Сеннаар.
31,1. Геродот гадав, що Ніл до Елефантіни тече з заходу. Ця його помилка пояснюється тим, що Ніл згинається між Фівами і Абідосом, ухиляючись від напрямку просто на північ, на захід до Абідосу (і також між третім та четвертим водоспадами на південний захід, але про це Геродот, звичайно, не знав).
32,1. Ця згадка може свідчити про те, що Геродот відвідав Кірену, але, звичайно, якогось мешканця Кірени він міг зустріти і в Єгипті. [444]
32.2. Етеарх — грецька передача власного імені ефіопського фараона XXV династії (715-664 до н. є.) Тахарка, якого Геродот називає "царем аммонійців", тобто мешканців Аммонія, міста в Лівії (там, де оазис Сіва) з пророчим святилищем бога Аммона (Амуна), ототожнюваного греками з Зевсом. У святилищі була статуя бога Аммона з баранячею головою, як і бог Хнум.
32.3. Насамони торгували з племенами центральної Африки, але відомі були також як розбійники.
32.4. В Геродота йдеться про Великий Сірт (Сюртіс). Малий Сірт був йому невідомий.
32.5. Тобто на півночі їх обмежує Середземне море.
32.6. Мис Солоент — це, очевидно, мис Спартел у сучасному Марокко, поблизу Танжера.
32.7. Щодо трьох частин північної Африки сказано в кн. IV, розд. 181.
32.8. Це означає, що вони йшли на захід, але там вони побачили б лише пустелю, а потім дійшли б до Атлантичного океану.
32.9. Тепер справжніх пігмеїв можна зустріти лише в Ітурійських лісах у Конго. Карлики були при дворах фараонів ще за часів Давнього царства. Про карликів-пігмеїв є згадки ще в давньогрецькому епосі. ,
32.10. Болота, звичайно, існують біля всіх рік тропічної Африки, зокрема на берегах ріки Нігер. Про яке місто там ішлося, залишається невідомим
32.11. Давні греки вважали, що крокодили живуть лише в Нілі. Коли Александр Македонський побачив їх у ріці Інд, він подумав, що відкрив джерела Нілу.
33.1. Думка Геродота про те, що джерела Нілу мали бути десь у західній Африці, базується на порівнянні Нілу з Дунаєм (Істром), тобто як Дунай перетинає Європу, беручи початок на заході, а на сході вливаючись у море, так повинно бути і з Нілом. Підтвердження цього він знаходив і в розповіді Етеарха про насамонських мандрівників.
33.2. Про Істр сказано в кн. IV, розд. 48-50. На думку Геродота, Істр витікав із крайнього заходу Європи. Такої самої думки був і Арістотель.
33.3. Чи існувало місто Пірена, нема певних відомостей. Залишається під знаком запитання, чи від цієї назви одержало свою назву Піренейське пасмо.
33.4. Гераклові стовпи за часів Геродота вважалися за крайню західну межу Європи. Це Гібралтарська скеля і скеля на протилежному березі протоки в Африці. Який народ називався кінесіями, не можна встановити. Піренейський півострів до його остаточного завоювання римлянами залюднювали різні племена іберів та кельтів.
34.1. Гірська Кілікія в Малій Азії не розташована на тому ж меридіані, що й гирла Нілу. Лише гирла Істру (Дунаю) та гирла Нілу розташовані приблизно на одному меридіані.
34.2. Зіставлення рік у Геродота базується на принципі симетрії, якого він додержується в своїх географічних теоріях, але при цьому він намагається не відходити далеко від дійсності.
35.1. Ці розділи, 35-98, зберігають своє значення для сучасної єгиптології, бо вони містять у собі відомості про Єгипет часів перського панування, про який мало відомо
з інших джерел.
35.2. Для Геродота характерне переконання в тому, що в Єгипті все має бути протилежним до всього, що є звичайним у всіх інших людей. Це переконання змушує його робити хибні узагальнення і вважати винятки за правила. ,
35.3. Це зауваження пояснюється, очевидно, тим, що Геродот міг бачити єгиптян, належних до нижчих станів суспільства, як вони їли на вулицях міст, а не вдома.
35.4. Геродотові просто не довелось чути про жриць у єгипетських храмах і він поквапився з узагальненням. У давній Греції, звичайно, існували жриці богинь та прислужниці в святилищах (гієродули). На Геродота справила враження відносна незалежність єгипетських жінок на відміну від грецьких жінок
36.1. Щодо жерців, то такий звичай справді існував у давньому Єгипті, але навряд чи він був обов'язковим для широких кіл населення.
36.2. Тут, звичайно, йдеться про нижчі стани єгипетського суспільства, а не про всіх єгиптян.
36.3. У цьому Геродот знову вдається до поквапливих узагальнень. Очевидно, йдеться про нижчі стани суспільства, які годувалися полбою (двозерною пшеницею, або пшеницею спельта), а вищі стани вживали як пшеницю, так і ячмінь.
36.4. Обрізання спочатку було обов'язковим для жерців, а згодом поширилося на всі стани населення Єгипту. Ймовірно, що цей ритуал було запозичено іудеями від єгиптян. Можливо, що незалежно від єгиптян він існував і тепер існує в різних народів світу. [445] Дуже сумнівно, що колхи (коли справді в них був такий ритуал) могли запозичити його від єгиптян (р. 104).
36.5. Щодо вбрання жінок, то це, очевидно, виправдане для нижчих станів.
36.6. Геродот називає літерами (граммата) єгипетські ієрогліфи. Щодо напряму їхнього написання від правої руки до лівої (лівобіжне письмо), то він не зовсім точний. Справді, такий спосіб написання був найбільш поширений, але існували також інші: від лівої руки до правої (правобіжне письмо), від лівої руки до правої з рядками, що йшли зверху на низ (як і в Китаї минулих часів).
36.7. Сучасні єгиптологи розрізнюють три види давньоєгипетського письма: 1) ієрогліфічне з образними знаками (як його назвали давні греки: жрецьке письмо, "та гієроглю-фіка граммата"), 2) ієратичне ("священне") на папірусі з спрощеним накресленням ієрогліфів, 3) демотичне ("народне") — найпізніша форма (скорописна) з значно видозміненим накресленням знаків, зв'язок яких із первісними знаками непізнавальний (зразок такого письма є на знаменитому Розетському камені).
37.1. Звичайно, давні єгиптяни вживали також посудини з золота, срібла, скла.
37.2. Третина всієї єгипетської землі належала духівництву — жерцям і храмам — і з прибутків цієї землі вони утримували себе і свої храмові господарства.
37.3. У зв'язку з вином Геродот згадує, нібито в Єгипті не культивувався виноград і вино було імпортним продуктом. Проте зображення на єгипетських рельєфах та фресках свідчать про наявність виноградної лози в давньому Єгипті, а в ієрогліфічному письмі існував знак для означення вина. Є гіпотеза, що під час відвідання Єгипту Геродотом імпорт грецького вина настільки розвинувся, що спричинився до занепаду місцевої продукції. Можна згадати, що першим загальним словом, яке Ф. Шампольйон прочитав у ієрогліфічному тексті було "ереп" (вино). Найпоширенішим напоєм у Єгипті було пиво.
37.4. Заборона на рибу обходила лише жерців, а широкі маси населення споживали рибу.
37.5. Негативне ставлення до бобових рослин було також характерним для послідовників Піфагора, які дотримувалися вегетаріанства.
37.6. Як і в давніх греків, так і в єгиптян у стані жерців існувала своя ієрархія.
37.7. Очевидно, це не було загальним правилом і в даному разі Геродот поквапився з узагальненням.
38.1. Єгипетське ім'я "Апіс" давні греки сприйняли, як Епафос, який у грецькій міфології вважався сином Іо і Зевса. В єгипетській міфології Апіс був божеством плодючості в образі молодого бика. Центром його культу був Мемфіс. Апіс пов'язувався з культом мертвих і богом підземного царства Осірісом. На цій основі виник культ синкретичного божества Серапіса. Мертвих биків — Апісів бальзамували.
38.2. Язик бика — Апіса повинен був мати пляму в формі священного жука-скарабея.
38.3. Розд. 28 третьої книги.
39,1. Цей обряд схожий на той, що існував у іудеїв (так званий козел відпущення). Імовірно, цей обряд не був поширений у всьому Єгипті.
40.1. Тут ідеться про культ богині Ісіди (Ісе), сестри і дружини Осіріса.
40.2. Спалення жертовних тварин не було обов'язковим у давньому Єгипті.
41.1. Корова була для єгиптян втіленням богині Ісіди (Ісе), а водночас і богині Хатхор через властивий для давніх релігій синкретизм. Хатхор зображували як жінку з головою корови або просто як жінку з рогами. її вважали дружиною сина Осіріса та Ісіди бога Гора (Хора). Греки ототожнювали Ісіду (Ісе) з своєю Деметрою, Осіріса (як убитого, а потім оживленого бога) з Діонісом, а Гора з Аполлоном.
41.2. Голови жертовних биків кидали в ріку лише як поживу для крокодилів. Інакше їх закопували, як сказано в Геродота. Навряд чи кістки тварин відвозили до озера Просопітіди.
41.3. Острів, про який тут ідеться, був десь між Каносським та Себеннітським гирлами Нілу.
41.4. Хатхор греки ототожнювали з сво.єю богинею Афродітою, хоч це ототожнення важко пояснити.
42.1. Фіванський Зевс — це єгипетський Амун, якого згодом ототожнили з богом сонця Ре (Ра) і шанували як Амен-Ре (Амон — Ра). У Фівах було пророче святилище Аму-на, згодом переміщене в оазис Сіва. Коли Геродот згадує про "Аммона" (І, 46; II, 18, 32, 55), він має на увазі бога цього святилища. Від цього Аммона було виведено і назву племені Аммонії (II, 32, 42).
42.2. За часів Геродота в усьому Єгипті шанували божественну трійцю: Осіріс (Усіре), Ісіда (Ісе), Гор (Хор).