У всьому, що стосується одягу – в тому, як вона трактує, як вибирає свої тканини, кольори, крої – полька всіх станів показує гарний мистецький смак. Якщо, як твердять, одяг француженки – це душа, то одяг польки – це поезія.
Селянка ще всюди залишилась вірною домашньому одягові і, мабуть, ніколи не буде наслідувати незвичне вбрання німецької колоністки; навпаки, на галицьку швабку слов'янський елемент впливає, як і мадярський – на саксонців Семигороддя. Краків'янка носить косу, як знатна польська дівчина, а жінка – трикутну хустку в неаполітанському стилі. Стрункий світлий корсет вона з кокетливою сором'язливістю загортає у білу шаль. Красивий фартух завершує витончений образ.
Якщо жінка мазура вдягається подібно, хоч і з меншим смаком, то ґуралька закутується в сіре полотно, як черниця. На Сході одяг стає більш орієнтальним, він виграє у пишноті те, що втрачає на красі. Малоросійська селянка обв'язує голову яскравою хусткою, як тюрбаном, а дівчата заплітають на голові коси, як корону. Шию прикрашає коралове намисто; сукман, довгий верхній одяг із темною, а нерідко й блакитною хустиною, взимку обшитий хутром, щільно і, завжди до лиця, облягає тіло, а на ногах – яскраві (жовті або червоні) сап'янові чобітки.
Гуцулка не має ніяких прикрас на голові, крім свого розкішного волосся, вона заплітає його у коси чи просто розпускає із вплетеними стрічками, і, як і личить вершникові, вдягає коротку куртку.
Діадема з перлами, яку носять великоросіянка та козачка, а також дукати на шиї додають ліпованці величности, що повністю відповідає Ті стриманій, розважливій природі.
У Галичині своєрідним є як тілесний, так і духовний тип польки та малоросіянки, і передусім – їхній характер. Для чужинців він є однією з тих загадок, які що повніше беруть у полон почуття і серце, то важче їх розгадати. Воля сильна в обидвох, це не якийсь один миттєвий порив, а ота незмінна свідома воля, що сама із себе творить великі та благородні характери.
Маколі в есе про Мак'явеллі одухотворено і переконливо пояснив, що в оцінюванні людських характерів не можна керуватися загальноприйнятими принципами моралі, усе залежить від того, як конкретний народ у конкретний час витлумачить кожен із цих принципів. Заслуговує на увагу і та обставина, що кожний народ створював за своєю подобою те, що називають моральним характером. Німець вважає непристойним те, що здається добрим французові, а британець глузує з того, що поважає німець.
Слов'янський характер та його ідеали докорінно відрізняються від романських та германських. Через християнство народи Європи отримали спільне моральне обличчя, проте на Сході ще й досі повсюдно виявляється первісна людська природа.
Слов'янська натура – надзвичайно добра, людяна. Військові здобутки створили полякам та росіянам репутацію людей войовничих, таких, що шукають сутичок. Ця слава тут, як завжди, – наполовину брехня. Поляки та росіяни, як і всі слов'яни, мирні за своєю природою. На противагу войовничим германцям, вони входять до світової історії як орачі та купці. Перші князі германських племен були вдалими військовими провідниками, слов'янські ж – вдалими господарями і мудрими суддями у спірних справах; Крок, Перемишль, П'яст на трон були посаджені від плуга.
Хоч поляк і росіянин зневажають смерть, вміють відповідати насильством на насильство, проте мають схильність запобігати ворожим намірам мирними засобами. Це впадає в очі як в орача, так і у найбільшого державного мужа.
На жодній посаді вони не будуть крикливими, сварливими, продажними людьми. Якщо вони завинять перед кимось зі своїх ближніх, то сотню разів це станеться через хитрий обман чи шахрайство і лише раз – через якийсь з тих насильницьких злочинів, які відзначають кожну іншу націю. Пригноблений чи підкорений, слов'янин користується своєю душевною гнучкістю і протиставляє насильству хитрість. Так змінювалась сутність західних слов'ян у боротьбі проти німців, італійців, османів, а східних – під гнітом сваволі шляхти та царя. Велике вміння володіти собою, дотепність, тямущість, далекоглядна обачливість – ось зброя, якою слов'янин володіє найкраще, і яка разом з люб'язною і дружньою поведінкою об'єднує слов'ян, а для громадян чужих націй стає такою небезпечною, що вони навіть зробили слов'янам закид у нещирості та лицемірстві.
Іван Тургенєв класично зобразив чесного, щиросердного староросійського шахрая і менджуна у відомому нарисі "Jle-бедянь". Боденштедт справедливо зазначив, що росіянин лише на кордоні, де він перебуває у безперервних стосунках з користолюбними чужинцями, виправдовує цей докір, однак у глибині країни – він найкращий у світі хлопець.
Те саме спостерігаємо у нас у Галичині, в Богемії і Каринтії. Вроджена розсудливість слов'янина тільки тоді перетворюється у хитрість і навіть підступність, коли він стає до бою з німецькою натурою і знаходить у хитрості сильнішу зброю проти обачности та вміння презирливого сусіда панувати над собою.
Романцеві німець видається розсудливим, обережному слов'янинові – гнівним і квапливим. Ту енергію, за яку вихваляють поляка і росіянина, слов'янин вперше показує тоді, коли підходить до виконання рішень. "Сім разів відміряй, а раз відріж", – каже русинська приказка. Так само виявляється його упертість та завзятість, що ввійшли у приказку, – не у манері, а в самому опорі. Він непоступливий, але будь-що намагається уникнути проблеми. Тому він так високо цінує слово. "Слово зраджує, слово перемагає". "Слухай багато, говори мало", але: "3 гарних слів ти можеш приготувати цілий обід". Ще одна типово слов'янська риса – мовчки, приховуючи своє внутрішнє "я", бути красномовним і балакучим, погоджуючись з іншими. Він гордо називає себе людиною слова (слов'янин від слово), а німця – німим (німець від німий).
Ці особливості східнослов'янського характеру в жінок виявляються сильніше, оголеніше, щиріше. Оскільки жінка взагалі через виховання, освіту, спосіб мислення, рід занять менше спотворена, ніж чоловік, то й природа її народу виявляється у ній більш неприховано і недоторкано.
Один дотепний спостерігач зауважив, що полька, коли добра, то найкраща, а коли погана, то – найгірша дружина в світі. А втім, що добре, а що погане? Звичайно, полька, коли не захоплена ніякою ідеєю, ніяким почуттям, ніякою турботою, коли вона корисливо шукає насолод, то так блискуче використає особливості свого характеру, свою залізну волю, талант панувати над собою, вміння прикидатися, що для інших вони стануть ще більше руйнівними, ніж багаті духовні переваги жінок з-над берегів Сени. Це можна спостерігати і в її сестри малоросіянки, але полька і малоросіянка від природи повні поезії і здатні захоплюватися. Такі жінки рідко будуть сильними морально, та вони ще рідше будуть неблагородними.
Який занепад культури, освіти, науки із Заходу на Схід, яке зростання фантазії, відчуття природи, поезії та сердечности! Німець настільки ж переважає британця і француза, як східний слов'янин – німця. Проте це ще загадковіше: у германських племен ці риси людської натури репрезентує жінка, а у слов'ян – чоловік. Поляк, росіянин, малоросіянин – що за чудові чоловіки, мудрі голови, сильні характери, безстрашні солдати, та їхні жінки краще від них вміють панувати над своїми почуттями та стражданнями. Полька відчуває тонко, але лише тоді, коли хоче – вона з великою самопожертвою віддається вітчизні, коханому чоловікові, дитині, але тільки тоді, коли її почуття збігаються з її думками і характером. Її природа, по суті, є твердою і завжди залишається свідомою та обачною. Вона ніколи не буває такою ніжною, як малоросіянка. А ця віддається меланхолійній схильності свого племені: вона мріє, захоплюється, її почуття зростають і хвилюються, а потім ще довго бринять, як малоросійські мелодії, звучання яких має щось трагічне до самозабуття, і цей симпатичний настрій зберігається в первісних танках радости.
Живе відчуття ворожого протиставлення людини і природи, почуття смерти й пульсуючого життя – найхарактерніша риса східних слов'ян – властиве й малоросіянці. Її почуття можуть повністю опанувати нею, і будь-яка боротьба з ними даремна. Шопенгауер тут мав би вести свої дослідження про зречення життя.
Полька в розпачі кинеться на труп коханого чоловіка і за короткий час вона або знову зможе сміятися, або у холодній величі відвернеться від життя. Малоросіянка або помре від свого болю, або й коли її волосся вже давно посивіє, все ще оплакуватиме темні кучері свого милого. Польська пані, що бачила, як її син загинув у боротьбі за польську справу, повернулася ще у повному блиску своєї вроди у самотнє помістя і прожила довге спокійне життя бідної хворої страдниці. Відома малоросійська письменниця незадовго після смерти своїх дітей пішла за ними в могилу.
Якщо темперамент якось показує приблизну температуру людської природи, то у польки він жвавий, але без пристрасти. Полька холодна, її афекти – це афекти акторки – не сильні і не тривалі. Вона здається безтурботною, легковажною істотою. І як вона володіє собою! Полька не має жодного співчуття до власних поривань – вона знає, як їх впорядкувати, як зберігати чоловічу дисципліну, ніби Валленштайн, командувати, як Наполеон. Малоросіянка ж має спокійну гідність іспанки. Її хода, рухи, мова та дії спокійні, завжди видаються розважливими, вона спостерігає, однак залишається пристрасною, як іспанка, вона любить і ненавидить усією душею, але без фраз і роздумів, її афекти виникають з її вдачі, вони різкі і стихійні, бо фантазія безперервно дає їм поживу.
Коли б хтось хотів назвати фантазію польки суб'єктивною, то фантазія малоросіянки винятково об'єктивна і поетична. Обидві вони відтворюють швидко і пристрасно; але коли перша концентрує всі предмети, образи, що западають їй у душу, як у фокусі лінзи, то друга відбиває їх подібно до гарного дзеркала – чисто і чітко.
Полька веде розмову, як у французькому салоні, малоросіянка ж розповідає з природною правдивістю Тургенєва, з гумором Гоголя. Полька іскриться душею, вона, як вістря, кожний вислів – якийсь каламбур, кожний рух – якась епіграма. Її дух – це рапіра. Блискучі випади, тонкий розум, витончений такт, люб'язне розслаблення при абсолютному володінні собою роблять цю жінку настільки ж чарівною, настільки й небезпечною.