Він спинився на мить, щоб черевика взути — але зробив тільки один крок, завив несамовито, здер з ноги шкарбана та й подався назад. Коли я знову озирнувся, він уже взув пічну пантофлю й турився за мною — і таки здоганяв. Я мчав як вихор протягом наступних п'яти хвилин. Та хутко почав знемагати з утоми. Серце мені зачало колотитися десь високо-високо, аж на маківці моєї голови, а легені застрягли мені в горлянці. Коли я збагнув, що він наближається на відстань носака, я озирнувся, аби вчасно крутька дати. Він уже підніс був ногу; але я відскочив останньої хвилини. Він не влучив, і пантофля підлетіла стіп на двадцять у повітря та й упала в калабаню.
Тепер йому каюк, — бігти-бо доводилося по стерні та каменястому ґрунті. Я побачив Білла попереду, що давав драчки аж до виднокругу, і я помчав за ним і напружив останню силу, аби мерщій добігти до лісу, — вгледів-бо Стіфнерову господиню, що бігла з лопатою — заривати наші останки, так я собі думаю; а ті двоє були добряча пара — Стіфнер та його господиня, маю я на оці.
Білл озирнувся хапливо, а тоді — шусть у чагарі! Коли я його наздогнав, він зовсім уже вибився із змоги; але я схопив свій клумак, і ми помчали далі, бо я гукнув Біллові, що бачив, як Стіфнер біг до стаєнь, коли я востаннє озирнувся; і Біля гадав, що нам ліпше заблудитися в чагарях, і то якнайшвидше, та й сховатись там, бо Стіфнер така людина, що не дуже-то полюбляє маком сідати.
Перше, що мовив Білл, коли ми зупинилися, щоб перепочити, було:
— Я ж казав тобі, що ми виборсаємося і все буде гаразд. Ти ніколи нічого не бійся, коли подорожуєш зі мною. Слухайся тільки моїх порад та здайся у всьому на мене, і ми завше видряпаємося на поверхню. А зараз…
Але я забив йому рота. Він мене розлютив.
— Ще що вигадай, — ти?!. Та що ж ти зробив?
— Я? — відказує він. — Я втік із клумаками, хіба ж ні? Де б же вони зараз були, коли б не я?
Отут уже я розійшовся, та вишпетив його добре за його хвастощі, та відплатив йому за теє, що він проти мене губу копилив, та назвав його йолопом, та поперчив йому, так би мовити, на всі боки, та сказав йому, щоб ніколи більш не наважувався виставляти себе за перебійця.
А тоді, вирішивши, що почастував його стусанами, як слід, я охолонув трохи з першої досади й підлестився до нього трішки; але мені того й в голову не впадало, що я його ще не впорав і що він затаїв три удари та ще й нокаута для мене.
Він сприйняв усе теє досить байдужно; дозволив мені пошурубурити який час і дав змогу віддихатися трохи; по тому перевалився ліниво на правий бік, застромив ліву руку до лівої кишені у штанях, та п витяг звідтам шнурок від черевика, коробочку сірників та дев'ять шилінгів і шість пенсів.
Я глянув на теє й роззявив рота.
— А бодай тебе кат сіконув перед великими вікнами! Звідки вони в тебе?
— Я мав їх увесь час, — відказав він, — але я побачив у корчмі, що тобі трапляється нагода пожувати чиєсь вухо, ну, то я й вирішив приховати їх — дев'ять шилінгів та шість пенсів не щодня пливуть до наших рук.
По тому він перевалився на лівий бік, поліз до другої кишені й видобув звідтам тютюн та півсоверена. Очі мені мало не повилазили з лоба.
— А нехай тебе лизень злиже! Звідки в тебе все це? — загорлав я.
— Оце, — сказав він, — отой самий півквід, що ти його дав мені вчора ввечері. Півквідом не нехтують за наших часів; крім того, я мав храп на Стіфнера і хотів поквитуватися з ним; я помислив, — якщо ми не зугарні візка Стіфнерові підвезти, то немає нам місця на білому світі. Чи сяк, чи так, а я гадав, що ми цю справу впораємо; і впорали — та ще й пляшку віскі дістали на додачу.
По тому він утомлено зіперся спиною в колоду, покопався у верхній лівій кишені своєї куцини й добув звідти соверена, загорненого у фунтову банкноту. По тому почекав, що я казатиму; але я мовчав. Я розтулив рота, та вже не зміг його затулити.
— Це я виграв у тих простачисьок минулого вечора, проте помислив, що грошики нам знадобляться, то ліпше їх заощадити. Квіди нині не щодня пливуть до рук; окрім того — ми потребуємо грошей більше, ніж Стіфпер, отож…
— А той знав, що ти маєш гроші? — мало не задихнувсь я з подиву.
— Ого! Ще б пак! Тож-бо то й є! Саме через те він так розпалився. Він цілий час стовбичив у кімнаті, доки я грав. А тепер можна й горілочки хильнути!
Ми хильнули. Я мусив був добренько хильнути.
Білл повернувся, й хутко заснув, і виглядав, як втілена невинність, що солодко спить, освітлена місячним промінням. Я сидів допізна, та курив, та мізкував, та дивився на Білла, а тоді поклався спати, й знову мізкував майже до світанку, й нарешті заснув, і наснилося мені жахливе снище. Мені примарилося, що я сорок миль за Стіфнером гонився, щоб у нього корчму його купити, і що Білл, то не Білл, а Стіфнерів небіж.
Білл поділив здобич чесно, ще й дав мені півкрони поверх того, але я недовго з ним по тому мандрував.
Він був добрячий парубок у порівнянні до інших парубків та добрий товариш у порівнянні до інших товаришів; але він надто далеко сягнув для такого миролюбного, тихомирного хлопця, як я. Мабуть, я вкрай виснажився б протягом одного року, намагаючись від нього не відставати.
[1] К в і д — фунт стерлінгів, соверен.