Тому мій розум віри не пойме!
Корделія Владарю! Хоч не вмію я вживати
Облесливої, вкрадливої мови,
Щоб те казать, чого в душі нема,
Та що чиню — чиню раніше завжди,
Ніж мій язик про теє сповістить.
Прошу вас: ознайміть, ясний королю,
Що не ганебний вчинок, не убивство,
Не чорний гріх, не зламана чеснота
На мене скликали неласку вашу.
Ні: брак того, без чого я вважаю
Багатою, щасливою себе,-
Моя нездатність до речей медових,
До поглядів благальних та жебрущих
У мене вашу відняла любов;
Це тяжко, так, проте своєї вади
Не хтіла б я позбавитись, королю.
Лір О, краще б не родилась ти на світ,
Аніж мені не догодити мала!
Король
Французький Ото й усе? Несміливість природна,
Що виявить чуття своє не вміє?
Бургундський герцогу, що ви принцесі
Сказати маєте? Коли з любов'ю
Поєднані сторонні міркування,
То — не любов. Ви хочете її
За жінку взять? Корделія сама
Собі становить найдорожчий посаг.
Герцог
Бургундський Боговінчаний Ліре, відпиши
Ту частку їй, що мався відписати,
І зараз я Корделію назву
Бургундської найменням герцогині.
Лір Нічого! Я присягся! Я незламний.
Бургундський Що ж! Прикро це, та, втративши отця,
Ви тратите і мужа, королівно.
Корделія Хай герцог заспокоїться: коли
Любов його лиш посагом живилась,-
Його за мужа не хотіла б я.
Король
Французький Корделіє прекрасна! Ти багата
Убогістю своєю, ти любові
Достойна, хоч утратила любов,
Ти обрана, хоч кинута і гнана,
І я тебе дружиною назву.
Мені належить здобич ця по праву:
Беру я те, чого зреклися інші.
Так знайте: дівчина, для всіх немила,
Мою любов ще більше запалила.
Дочка твоя без посагу, мій пане,
У Франції володаркою стане.
За всіх бургундських герцогів скарби
Я не віддам її в полон журби.
Корделіє, прощайся з ними. Знай:
За втрати всі воздасть тобі наш край.
Лір Бери її, рушай негайно в путь;
її лице ми хочемо забуть.
Без ласки нашої й любові йдіть,
Не хочу навіть вас благословить.
Ходім, шляхетний герцогу Бургундський.
Фаяфари.
Лір, герцоги Бургундський, Кориуельський, Олбенійський, Глостер та почет
виходять.
Король
Французький Прощайся з сестрами.
Корделія Скарби безцінні
Отця мого, я покидаю вас,
Печалі повна: добре знаю я,
Хто ви такі. Мені, сестрою бувши,
Тут тяжко хиби ваші називати.
Любіть же батька. Віддаю його
Серцям таким багатослівним вашим.
Коли б мене тепер він не відкинув,
Воліла б в іншім, бачити його,
У кращім місці. Я іду, прощайте.
Нам не потрібна.
Гонерілья Краще ти повчись,
Як догоджати мужеві своєму,
Що взяв тебе жаліючи! Замало
Покірності у тебе, і свою
Покару ти по правді заслужила.
Корделія Час викриє затаєне лукавством,
І ваші хиби викриє ганьба.
Прощайте, сестри! Доброго життя вам!
Король
Французький Ходім, моя Корделіє прекрасна.
Корделія й король Французький виходять.
Гонерілья Сестро, я маю поговорити з тобою про справу,
що стосується нас обох. Я гадаю, що батько виїде звідси сьогодні
ввечері.
Регана Напевно — з тобою. Наступний місяць він буде
з нами.
Гонерілья Ти бачиш, яким несталим зробився він на схилі
віку; ми переконались у цьому до краю. Він завжди любив сестру
нашу більше за всіх, і надто впадає в око, через яку дрібницю він
прогнав її.
Регана На цю хворобу звичайно хворіють у його віці;
проте він і завжди зле знав себе самого.
Гонерілья За своїх кращих років, цілком здоровий, він був
над міру запальний. Тому ми можемо чекати від нього, постаріло-
го, не тільки вад, властивих його літам, але й дикого свавільства,
що породжується, коли людина стає недужа й примхлива.
Регана Так і сподівайся, що западе він у якусь химеру
на зразок вигнання Кента.
Гонерілья Або на зразок прощання його з Французьким
королем. Прошу тебе, будьмо одностайні: коли батько наш, хи-
мерним бувши, та матиме ще владу, то його заповіт вийде нам
тільки на глум.
Регана Ми ще поміркуємо про все це.
Гонерілья Треба на щось наважитись, і то швидко.
Виходять.
СЦЕНА 2
Замок графа Глостера.
Входить Е д м у н д з листом в руках.
Едмунд Ти — божество, природо! Я корюсь
Твоїм законам. Чи ж мені терпіти
Людських звичаїв невблаганний бич.
Юрби цікавої тяжке презирство
Лише тому, що я цей світ побачив
Пізніш за брата? Незаконний син!
Чом незаконний? Чом зовусь я підлим,
Коли— шляхетний маю розум я,
Коли так само дужий і вродливий,
Як роджені від чесної жони?
За що вони кленуть нас і таврують?
За що вони нас підлими зовугь?
Я підлий? Чим? Кому життя дала
Злодійка пломенистая — природа,
Той більше має здатності і сил,
Ніж сотня йолопів, яких зачато
На пом'ятій, нудній, бридкій постелі
У часі поміж вечором та сном,.
Чи сяк чи так, законний мій Едгаре,
Проте я в тебе землі відберу.
Любов отця Едмундові належить,
Хоч сином він і зветься незаконним.
Так, так, законний! Тільки б цей от лист
І задум мій дійшов мети своєї,-
Едмунд, з колиски соромом покритий,
Того зламає, хто побачив світ
На правім ложі. Я росту, міцнію!
Боги, на боці незаконних будьте!
Входить Г л о с т є р.
Глостер Подумать: Кента вигнано! Король
Французький теж у гніві розпрощався.
Державець наш від'їхав цеї ночі,
Віддавши владу! Все це так раптово!
Ну що, Едмунде? Чи нема новин?
Едмунд Нема, мілорде.
(Ховає листа)
Глостер Що то за листа ти ховаєш?
Едмунд Я не знаю нічого нового, мілорде.
Глостер Що ти там читав?
Едмунд Нічого, мілорде.
Глостер Нічого! Навіщо ж було ховати в кишеню отой
папір? "Нічого" не потребує, щоб його ховали. Покажи-но. Піді-
йди ближче. Коли то — нічого, то я обійдусь без окулярів.
Едмунд Благаю вас, сер, пробачте мені: це лист від бра-
та, я не встиг дочитати його. А те, що я прочитав, на мою думку,
читати не варто.
Глостер Дайте мені листа, сер.
Едмунд Хоч дам його вам, хоч ні — однаково ображу
вас. Зміст його, мені здається, не виходить на честь братові.
Глостер Побачимо, побачимо!
Едмунд На виправдання братові, можна гадати, що вів
написав це, щоб випробувати мою чесноту.
Глостер
(читає)
"Такі звичаї та шаноба до старості тьмарять
наше життя під найкращі наші літа, позбавляють нас нашого май-
на до того часу, коли через власну старість ми не зможемо кори-
статися з нього собі на втіху. Я намислив, що безглуздо коритись
тиранії старих, яка верховодить нами,— не тому, що сильна, а
тому, що ми її терпимо. Заходь до мене, скажу тобі ще дещо об
цім. Коли б наш батько міг заснути і спати доти, доки я розбуджу
його, ти весь вік розкошував би, беручи половину його прибутків
як улюблений брат Едгара". А!.. Потайний задум! "Спати доти,
доки я розбуджу його"! "Ти весь вік розкошував би, беручи поло-
вину його прибутків"! — і це син мій Едгар! У нього піднялась ру-
ка це написати! В його серці і голові могли зароїтись такі думки!
Коли ти дістав це? Хто приніс листа?
Едмунд Його не принесено мені, мілорде: от де лукав-
ство! — я знайшов листа у себе в кімнаті, його вкинуто туди крізь
вікно.
Глостер Ти певен, що це братова рука?
Едмунд Коли б пристойніший був зміст, я заприсягся б,
що це його писання, а цього листа читаючи, я хочу думати, що ні.
Глостер Це його рука?
Едмунд Рука його, мілорде, але я сподіваюсь, що серце
його не в одно каже з листом.
Глостер Він нічого тобі досі не закидав про це?
Едмунд Нічого, мілорде; але я чув, як він часто обсто-
ював думку, що коли батьки постаріються, а діти вже дорослі, то
батьки повинні перейти під опіку дітей і віддати в їхнє розпоря-
дження майно.
Глостер О негідник, негідник! Саме ця думка в листі.
Мерзенний виродок! Проклята, бездушна скотина! Гірш, ніж ско-
тина! Розшукайте його. Я його візьму під варту. Мерзенний недо-
людок! Де він тепер?
Едмунд Я не знаю напевне, мілорде! Коли ви трохи стри-
маєте свій гнів проти мого брата, поки не матимете певніших до-
казів, це буде краще. Коли ж ви зопалу виступите проти нього і
помилитесь, то навіки заплямуєте свою честь і вщент розіб'єте в
ньому почуття слухняності. Я готовий ручитися своїм життям, що
Цей лист мав на меті випробувати мою відданість вам — і нічого
більше.
Глостер Ти так гадаєш?
Едмунд Коли ви, мілорде, згодні, то я заховаю вас у та-
кому місці, де ви будете чути нашу з ним розмову, і не пізніше як
сьогодні ввечері ви переконаєтесь у тому, що я казав.
Глостер Ні, він не може бути такою потворою.
Едмунд Я певен, що він — не потвора.
Глостер Проти батька, який так щиро й ніжно любив
його! Небо і земле! Едмунде, розпитай його. Заглянь йому в душу,
благаю тебе. Чини, як велить тобі твій розум. Я готовий усе від*
дати, аби дізнатись правди.
Едмунд Я зараз розшукаю його, сер, зроблю, що слід, і
повідомлю вас.
Глостер Оті затемнення сонця й місяця, що були недав-
но, не віщують нам добра. Хоч мудреці, які вивчають таємниці
природи, можуть усяко тлумачити їх, а проте самі закони природи
щоразу бувають порушені тим, що з них випливає. Любов холоне,
дружба ламається, брати не хочуть знатись, по містах — заколоти,
по селах — розбрат, у палацах панує зрада, розірвано зв'язок між
батьком і сином. Мій син-мерзотник чинить, як провіщено,— йде
проти батька; король іде наперекір природі, батько йде проти влас-
ної дитини. Минулися кращі наші часи. Підступи, ошуканство, зра-
да й руйнація, розбиваючи наш спокій, товаришать нам у дорозі
до могили. Розшукай того недолюдка, Едмунде, ти нічого на тому
не втратиш. Будь обачний. Прямодушного, благородного Кента
вигнано! Провина його — чесність. Як чудно!
(Виходить)
Едмунд Дивовижний нерозум людський! Коли спіткає
нас лихо — хоч би з нашої власної вини,— ми обвинувачуємо в
цьому сонце, місяць та зорі. Виходить, ніби ми — мерзотники з
неминучості, дурні — за небесним велінням, падлюки, злодії, зрад-
ники — під впливом небесних сфер, п'яниці, брехуни й розпусни-
ки — тільки тому, що мусимо коритись силам планет, а всі не-
щастя, які нас опадають, ідуть від божих рук. Премудра вигадка
розпусної людини, що складає вину за свою хтивість на зірки!
Мій батько впав у блуд з моєю матір'ю під сузір'ям Дракона, я
народився під Великою Ведмедицею,— з цього виходить, що я
жорстокий і хтивий. А тим часом я був би тим, чим є, якби й най-
дівочніша в небі зірка сяяла тоді, коли мене незаконно зачинали.
Едгар...
Входить Е д г а р.
Він з'явився саме вчасно, як розв'язка в давній комедії. Я маю
вдавати меланхолійного негідника і зітхати, як Том із Бедлама.
О! Ці затемнення віщують розбрат! Фа, соль, ля, мі!..
Едгар Як ведеться, брате Едмунде? Про що ти так за-
думався?
Едмунд Я задумався, брате, над пророцтвом, що недав-
но прочитав,— які речі мають статися по цих затемненнях.
Едгар Тебе воно цікавить?
Едмунд Запевняю тебе — на лихо, все збувається, як там
написано: неприродність у стосунках між батьком і дітьми, смерт-
ність, голод, занепад давньої дружби, заколоти в державі, погро-
зи і прокльони проти короля та вельмож, марна підозріливість,
вигнання друзів, розпад у військах, розбиті шлюби...