Два веронці

Вільям Шекспір

Переклад Ірини Стешенко

ДІЙОВІ ОСОБИ
Герцог Міланський, батько Сільвії.
Валентин
двоє шляхетних синьйорів з Верони.
Протей
Антоніо, батько Протея.
Туріо, дурний суперник Валентина.
Егламур, що допомагає Сільвії втекти.
Спід, пустотливий слуга Валентина.
Ланс, такий самий слуга Протея.
Пантіно, слуга Антоніо.
Господар заїзду в Мілані, де мешкає Джулія.
Розбійники.
Джулія, синьйора з Верони, що її кохає Протей.
Сільвія, герцогова дочка, що її кохає Валентин.
Лючетта, прислужниця Джулії.
Слуги, музиканти.
Дія відбувається у Вероні, в Мілані й частково
у лісі на кордоні Мантуї.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Майдан у Вероні.
Входять Валентин та Протей.
Валентин Кинь переконувать мене, Протею,
Обмежена та юність, що воліє
Сидіти вдома. Ех, коли б кохання
Не прикувало днів твоїх найкращих
До ніжних поглядів твоєї панни,
Я радо запросив би і тебе
Помилуватись чудесами в світі,
Щоб молодість свою не марнував ти...
Та хай тобі щастить, раз ти кохаєш,
Як і мені, як я того ж зазнаю!
Протей Ти їдеш? Валентине, прощавай!
Згадай свого Протея, як побачиш
Де-небудь дивину якусь цікаву,
Мандруючи по світу; побажай,
Щоб я тобі товариш був у щасті;
Коли ж на небезпеку наразишся,
То покладись на молитви мої:
Молитимусь за тебе, Валентине.
Валентин "За мене — по якійсь любовній книзі?"
Протей По книзі тій, яку найбільш люблю я.
Валентин Мілкому міфу про чуття глибоке:
Як переплив Леандер Геллеспонт.
Протей То розповідь глибока про кохання
Ще глибше, що у ньому він загруз.
Валентин В коханні ти загруз і сам по горло,
Але не переплив ще Геллеспонту.
Протей По горло так-таки? Та ні, дай спокій!
Валентин Ну, не по горло — по коліна.
Протей Що?
Валентин Тобі кохання стане в горлі руба...
Адже ж у нім купується благанням
Зневага лиш; зітханнями тяжкими —
Лише суворий погляд; двадцятьма
Безсонними і втомними ночами —
Єдина мить утіхи!.. Пощастить —
Ти, може, виграєш лише страждання;
Не пощастить — тяжких зазнаєш мук!
Одне із двох — або ти на безумство
Свій розум поміняв, або безумство
Тобі зненацька розум полонило.
Протей То ти вважаєш, ніби я — безумець?
Валентин Зважаючи на стан твій, це можливо.
Протей Ти не мене ганьбиш, ганьбиш любов.
Валентин Любов — владарка, ти їй підкорився...
А той, хто ходить у ярмі безумства,
Не може зватись мудрецем.
Протей А втім,
Запевнюють, що, як у ніжній бруньці
Заводиться зажерливий хробак,
Так часом в найсвітліший ум проникне
Кохання непоборне.
Валентин Кажуть теж:
Як ранню бруньку поїда хробак,
Раніше ніж вона розпукне, так,
Охоплений коханням, юний розум
Умить стає безумством. В'яне він
Ще в бруньці і з весни втрачає зелень,
загрузка...
Не даючи сподіваних плодів.
Я гаю час! Навіщо ці поради
Тому, хто хоче любощам служить?
Ще раз прощай! Адже чекає батько,
Щоб провести мене на корабель.
Протей Я проведу тебе, мій Валентине.
Валентин Протею любий, ні; прощаймось туг.
В Мілан пиши мені і сповіщай
Про успіхи твої в коханні й також
Про все, що тут відбудеться нового,
Коли далеко твій заїде друг;
То й я листи писатиму до тебе.
Протей Мій друже, хай щастить тобі в Мілані!
Валентин Й тобі не менше вдома! Прощавай!
(Виходить)
Протей Полює славу він, а я — кохання;
Він друзів кида, щоб добути слави,
А я ладен пожертвувать собою,
І друзями, і світом для кохання...
Ти, Джуліє, мене змінила зовсім;
Покинув через тебе я науки,
Марную час, не слухаю порад,
Світ маю за ніщо, не сплю, нудьгую,
Бо над усе одну тебе люблю я!
Входить Спід.
Спід Синьйор Протею, помагай вам боже!
Господаря не бачили мого?
Протей Був щойно тут і вже пішов до порту,-
Він зараз вирушає у дорогу.
Спід Б'юсь об заклад, він вже пливе в Мілан.
А я заґавивсь, мов якийсь баран!
Протей То завжди так: пастух ледь задивився,
І від отари враз баран відбився.
Спід Виходить, ви вважаєте господаря мого за пасту-
ха, а мене — за барана?
Протей Атож, вважаю.
Спід Ну, коли так, то мої роги — його роги і уві сні,
і наяву.
Протей Безглузда відповідь: якнайкраще пасує баранові.
Спід Отже, вона доводить, що я — таки й справді
баран?
Протей Атож, і доводить також, що твій господар —
пастух.
Спід Анітрохи, і я можу довести, що це не так.
Протей Навряд, бо я доведу, що це саме так.
Спід Пастух шукає барана, а не баран пастуха; але
я шукаю мого господаря, а мій господар мене не шукає: отже,
я не баран.
Протей Баран заради корму бігає за пастухом, але
пастух заради поживи не бігатиме за бараном; ти заради платні
бігаєш за твоїм господарем, але твій господар заради платні не
побіжить за тобою: отже, ти — баран.
Спід Ще один такий довід, і я закричу ме-е-е!
Протей Слухай-но, хлопче: чи ти віддав мого листа
Джулії?
Спід Атож, синьйоре; я, змотиличений баран, віддав
вашого листа їй, отій вівці у мереживах; а вона, ота вівця, нічогі-
сінько не дала мені, змотиличеному баранові, за мою послугу.
Протей Лишенько, яка сила баранів! Тут для них за-
мало паші.
Спід Якщо на пасовищі тісно, то вам слід було б за-
різати вашу овечку.
Протей Ач куди повернув; а чи не краще закинути тебе
в кошару?
Спід Ні, синьйоре; треба не закинути мене, а підки-
нути мені... приміром, трохи грошеняток... За те, що я передав
листа, мені слід заплатити щонайменше фунт стерлінгів.
Протей Ба ні, хлопче, плутаєш! Я кажу, що тебе треба
закинути, а не тобі підкинути,-тобто, я кажу про кошару, а не
про гроші.
Спід В кошару кинуть чи підкинуть грошей,-
Це менш, ніж слід, за послугу хорошу!
Протей А що вона сказала?
Спід киває головою.
Кивнула головою?
Спід
(простакувато)
Угу...
Протей Кивнула? Так? Що означає це "угу"?.. Що ти-
пугач?
Спід Плутаєте, синьйоре; я сказав: вона кивнула, а
ви запитали: чи вона кивнула? А я сказав: угу.
Протей Все разом і виходить; що ти — дурний пугач.
лс л
Спід Ну, вже коли ви потрудилися це мені з'ясувати,
то й візьміть собі це слово як нагороду за ваші труди.
Протей Ні, ні; вона належить саме тобі за те, що ти
носив мого листа. '
Спід Гаразд, бачу я, що мені багато чого доведеться
зносити від вас...
Протей А що саме, синьйоре, маєте ви зносити від мене?
Спід Синьйоре, я справно відніс вашого листа, а ді-
став від вас лише "дурного пугача" у віддяку за мою послугу.
Протей Хай йому чорт, ти бистрий на розум.
Спід Та хоч і бистрий, а ніяк не дожену вашого за-
гайливого гаманця.
Протей Ну, добре вже, добре! Не мели дурниць, а краще
розв'яжи твого язика: що вона сказала?
Спід То ви краще розв'яжіть свого гаманця та так,
щоб і гроші, і те, що вона сказала,— все вискочило разом.
Протей Гаразд, синьйоре, ось вам за вашу послугу.
(Дає йому гроші)
То що вона сказала?
Спід їй же богу, синьйоре, я гадаю, що вам тяжко
буде її здобути.
Протей Чому? Хіба ти щось помітив?
Спід Синьйоре, я нічогісінько не помітив; я не помі-
тив навіть дуката в подяку за те, що приніс їй вашого листа. Та
коли вона вже показала себе такою жорстокою до мене, до того,
хто приніс їй ваше серце, то, боюся, що вона буде не менше жор-
стока й до вас, коли почне висловлювати вам свої почуття. Не
даруйте їй нічого, крім каменів,— вона-бо така тверда, мов криця.
Протей Як? То вона не сказала нічого?
Спід Анічогісінько; не сказала навіть: "Ось маєш, це
тобі за послугу". На доказ вашої щедрості, ви обдарували мене
срібнячком, за що й складаю вам мою глибоку подяку; своєю
чергою, з вдячності до вас, можу дати вам добру пораду: носіть
ваші листи самі; а я, синьйоре, віднесу моєму господареві ваше
привітання.
Протей Іди, іди, присутністю своєю
Ти порятуєш корабель від бурі,
Бо не в воді — у зашморгу кінець твій.
Помреш на шибениці ти. Собі ж
Я посланця хитрішого знайду.
Спід виходить.
Боюсь, що Джулія мого листа
Зневажила тому лиш, що дістала
Його із рук такого лайдачиська.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Там само. Садок ДжуліІ.
Входять Джулія й Лючетта.
Джулія Кажи ж, Лючетто,— ми тепер самі...
Чи радиш ти відкрить коханню серце?
Лючетта Атож, синьйоро, тільки не спіткніться.
Джулія Ну, а котрий з синьйорів тих шляхетних,
Що з ними зустрічаюсь я щодня,
Гадаєш ти, найбільш кохання вартий?
Лючетта Прошу вас, називайте їх на ймення,
А я про кожного без мудрування
Скажу вам щиру думку.
Джулія Що, наприклад.
Ти скажеш про вродливця Егламура?
Лючетта, На слово спритний, чарівний на вроду,
Але такого не взяла б я зроду.
Джулія А про Меркаціо? Це грошовитий дука.
Лючетта Він — так собі, а гроші — добра штука!
Джулія Ну, а Протей йому ціна та сама!
Лючетта О боже! Боже! Шал керує нами.
Джулія Ти знітилась? Не хоч відповідати?
Лючетта Простіть мене. Дівчисько язикате!
Як я посміла, наймичка нікчемна,
Про тих панів базікати нечемно?
Джулія Ну, а Протей? Чи кращий він за них?
Лючетта От то синьйор! Справжнісінький жених!
Джулія і А докази які?
Лючетта Лише жіночі.
Мені здається, він такий тому,
Що він мені такий здається.
Джулія Радиш,
Закинути мою любов на нього?
Лючетта Як викинуть не хочете її.
Джулія Так він з усіх найменш мене хвилює.
Лючетта Так він з усіх найбільше вас шанує.
Джулія Він про любов свою все більш мовчить.
Лючетта Захований вогонь жаркіш горить.
Джулія Той не кохає, хто таїть кохання.
Лючетта Не любить той, хто плеще про кохання.
Джулія Як я хотіла б знати, що він дума!
Лючетта Ось лист, синьйоро,— прочитайте.
Джулія
(читає)
"До Джулії".— Скажи, від кого?
Лючетта Про це вам, пані, скаже зміст.
Джулія Скажи: хто дав його тобі?
Лючетта Слуга синьйора Валентина, мабуть.
З доручення Протея. Той слуга
Хотів листа віддать вам особисто,
Я ж здибала його і замість вас
Взяла листа. Даруйте цю зухвалість!
Джулія Ти — звідниця, клянусь моїм дівоцтвом!
Ти важишся приймать листи любовні?
Змовляєшся таємно проти мене?
Ну, нічого казати, гідна праця...
І, далебі, тобі вона пасує!
Візьми листа і віднеси назад
Або не навертайсь мені на очі!
Лючетта Любовні послуги слід цінувати...
Джулія Ти йдеш?
Лючетта Щоб ви могли поміркувати.
(Виходить)
Цжулія А все ж, листа я прочитать хотіла б...
Та завертать її — не випадає;
Не можна ж те чинить, за що сама я
На неї гримала. Дурна вона!
Я ж — дівчина, вона те добре знає,
й не змусила мене розкрить листа!..
Дівчата кажуть "ні", бо так годиться.
Але за "ні" ховають завжди "так"...
Знай: легковажне це дурне кохання!
Воно, мов зла дитина, дряпа мамку
И покірливо, відразу ж після того.
Цілує різку! Я Лючетту гнала,
А так хотіла, щоб вона не йшла!
Я гнівно брови супила в той час,
Як з радощів сміялось серце в грудях!..
Собі на кару я верну Лючетту
І попрошу пробачення.
1 2 3 4 5 6 7