А коли він її попросив, щоб вона його викупала, пихато відповіла:
— Стану я об тебе руки бруднити. Мене жде чистіша робота!
Прийшла вона до груші. Почало дерево її просити, щоб вона обтрусила його, мовляв, воно віддячить їй за це добром, але мачушина дочка навіть не озирнулась на нього й поспішила далі. Бичок теж попросив, щоб дівчина вигнала його з луки, але вона гордо пройшла повз нього, мовби й не чула його прохання. Дійшла вона до печі, в якій весь час тлів жар, швиденько поминула її, навіть не глянувши в той бік. Нарешті дійшла вона до самотньої хатини в лісі, де жила баба-яга.
— Добридень, господине! — привіталась вона до старої.
— Добридень і тобі,— відповіла та.— Як ти сюди попала і звідкіля тут узялася?
— Я прийшла запитати, чи не взяли б ви мене на службу?
— Чого ж не взяти, візьму, адже я живу тут одна. Підмітатимеш щодня ці одинадцять кімнат, але до он тієї, дванадцятої, не смій навіть носа поткнути, інакше буде лихо.
— Добре, господине, добре, я робитиму тільки те, що ви накажете,— відповіла дівчина й залишилась у баби.
Багато днів підмітала вона одинадцять кімнат, аж поки одного разу не закортіло їй зазирнути до дванадцятої. Довго чекала вона слушної хвилини, коли баба-яга піде з дому, щоб задовольнити своє бажання. Нарешті одного дня така нагода трапилася: стара пішла кудись. Дівчина мерщій кинула віника й метнулася до дверей дванадцятої кімнати. Відчинила їх, зайшла всередину й бачить — стоять три бочки: в одній мідяки, в другій срібло, а в третій золото. Як побачила вона золото, відразу ж ускочила в нього, вся викупалася, хоч візьми й викрути. Потім вискочила — й ну тікати.
Повернулася баба-яга додому, бачить — кімнати не підметені, а по підлозі розлито золото.
— Ну постривай, я тобі зараз покажу! Відхочеться тобі цього золота! — вигукнула вона, схопила семимильні чоботи, швидко натягла їх на ноги, в руки взяла залізний гребінь — і гайда за дівчиною. А та тим часом добігла вже до печі, в якій весь час тлів жар, але піч раптом розвалилася й бризнула в неї таким палючим вогнем, що на дівчині аж золото почало топитися. Ледь урятувалася від цієї біди, а на неї вже друга чатує. Бичок, що пасся на луці, не захотів її пропустити й доти ганяв, аж доки прибігла баба-яга. Чеснула вона дівчину залізним гребенем, і посипалося з неї золото. Баба-яга нахилилася, щоб позбирати його з землі, а дівчина тим часом знов кинулась навтіки. Прибігла вона до груші, а груша на неї гіллям навалилася, і, поки вона вибиралася з-під нього, бабаяга знов наздогнала її й залізним гребенем стала вичісувати золото з кіс. Поки стара збирала його з землі, дівчина налягла на ноги й добігла до песика. Але той почав гавкати, кидався на неї й не хотів пропустити далі, аж поки надбігла баба-яга. Кров із сердешної вже й так цебеніла, а баба-яга знов почала здирати з її тіла золото. Вирвалась якось бідолашна від баби й добігла вже до середини кладки. Та лихо! — кладка раптом переламалася, і дівчина упала в воду; баба-яга стрибнула за нею й чесала її доти, доки все золото з неї вичесала. А чого не взяв гребінь, те змила вода.
Ледь жива, мокра як хлющ, подряпана, вибралася дівчина з води й пошкандибала додому. Побачив її півень, що стояв на призьбі, й проспівав:
Кукуріку,
кладка через ріку!
Наша господиня
додому йде,
попереду ніч,
позаду туман
Побоялася дівчина заходити до хати, сіла біля колодязя й гірко заплакала:
— Оце так заробила, оце так заслужила! Що мені тепер мати скаже? Бідна ж моя голівонько!
Мати впізнала її голос і, не тямлячись від радості, почала кликати дочку до хати:
— Ходи до хати, доню, чого ти там сидиш? Ходи розкажеш, як тобі служилося й що ти заробила.
Увійшла тоді дівчина до хати. Як побачила мати її подряпану, спотворену, в пошматованому одязі, перелякалася на смерть.
— Оце все, що ти заробила? Ти що, не вміла по-людськи поводитися, негіднице? — почала вона лаяти дочку й відтоді не могла на неї навіть дивитися.
Невдовзі золоту пасербицю взяв за дружину один роботящий парубок, і зажили вони в мирі та злагоді.
А мачушина дочка так і посивіла в дівках — ніхто не захотів її посватати.