[84]
— Але якщо вода має здатність стискуватися, усе-таки ця її властивість досить обмежена. Дійсно, згідно з останніми даними, вода стискується на чотириста тридцять шість десятимільйоиних при підвищенні тиску на одну атмосферу, або, скажімо, на кожні тридцять футів глибини. При зануренні на глибину тисячі метрів доводиться брати до уваги зменшення об'єму від тиску водяного стовпа висотою в тисячу метрів, інакше кажучи, від тиску в сто атмосфер. Отже, зменшення об'єму становитиме в цих умовах чотириста тридцять шість стотисячних. Отже, водотоннажність судна збільшиться до однієї тисячі п'ятисот тринадцяти і сімдесяти семи сотих тонни; у той час як нормальний тоннаж судна одна тисяча п'ятсот сім і дві десятих тонни. А отже, для збільшення водотоннажності судна необхідний баласт вагою усього лише в шість і п'ятдесят сім сотих тонни.
— Невже?
— Так, пане Аронаксе! І розрахунки ці легко перевірити. У мене є запасні резервуари ємкістю в сто тони. Завдяки цьому я можу занурюватися на значні глибини. Якщо я хочу піднятися врівень з поверхнею моря, мені досить викачати воду із запасних резервуарів. Якщо я захочу, щоб "Наутилус" вийшов на поверхню океану-па одну десяту свого об'єму, я маю начисто спорожнити резервуари.
Що можна було заперечити проти чисто математичних викладок капітана?
— Мушу визнати правильність ваших обчислень, капітане, — відповів я, — і даремно було б їх заперечувати, тим більше що ваші розрахунки щодень підтверджуються на практиці. Але у мене виникає сумнів...
— Щодо чого, пане?
— Коли ви перебуваєте на глибині тисячі метрів, обшивка "Наутилуса" зазнає тиску ста атмосфер, чи не так? Але якщо ви побажаєте спорожнити резервуари, щоб, полегшивши судно, підняти його на поверхню, вашим насосам доведеться перебороти тиск у сто атмосфер, чи не так? Але ж це дорівнює ста кілограмам па квадратний сантиметр! Тут потрібна велика потужність...
— Яку може дати тільки електрика, — поспішив закінчити фразу капітан Немо. — Повторюю, пане, можливості моїх машин майже необмежені. Насоси "Наутилуса" великої потужності. Ви могли в цьому переконатися, коли на палубу "Авраама Лінкольна" обрушився цілий водяний стовп, вивержений ними. Утім, я користуюся запасними резервуарами лише в крайньому разі, а саме при зануренні на глибини від півтори до двох тисяч метрів. [85]
Без особливої потреби я не перевантажую батареї. Ну, а коли мені приходить фантазія побувати в океанських безоднях, коротше кажучи, на глибині двох-трьох льє від поверхні води, я користуюся більш складним маневром, але не менш надійним.
— Що це за маневр, капітане? — запитав я.
— Спочатку я повинен розповісти вам, у який спосіб управляється "Наутилус".
— Я весь — увага, капітане!
— Щоб спрямувати судно па штирборт, на бак-борт, щоб робити маневри, коротше кажучи, вести судно по горизонтальній площині, я користуюся звичайним кермом із широким пером, підвішеним до ахтерштевня, що приводиться в рух штурвалом за допомогою шуртроса. Але я можу спрямовувати "Наутилус" і у вертикальній площині, згори вниз і знизу вгору, за допомогою двох похилих площин, вільно прикріплених до його бортів коло ватерлінії. Площини ці рухливі і приводяться в будь-яке положення зсередини судна за допомогою могутніх важелів. Якщо площини поставлені паралельно до кіля, судно йде по горизонталі. Якщо вони похилі, "Наутилус", у залежності від кута нахилу, ведений гвинтом, або опускається по діагоналі, що подовжується за моїм бажанням, або піднімається по тій же діагоналі. Більше того, при бажанні можна прискорити підйом, виключивши гвинт. Під тиском води "Наутилус" спливає на поверхню по вертикалі, як злітає в повітря наповнений воднем аеростат.
— Браво, капітане! — вигукнув я. — Але як може керманич вести підводний корабель навмання?
— Керування ходом судна здійснюється з рубки, що утворює виступ у зовнішній частині корабельного корпусу. Ілюмінатори рубки з товстого черепицеподібного скла.
— І скло здатне витримати такий тиск?
— Якнайкраще! Кришталь, при усій своїй ламкості при падінні, виявляє, однак, значний опір тиску води. У тисяча вісімсот шістдесят четвертому році здійснено було у Північному морі дослідну риболовлю при електричному світлі. І що ж? Кришталеві пластинки в сім міліметрів товщиною витримали тиск у шістнадцять атмосфер! Притому що був увімкнутий струм високої напруги. Скло ж, яким користуюся я, має товщину не менше двадцяти одного сантиметра, тобто в тридцять разів товще згаданих пластинок.
— Усе це так, капітане Немо! Але щоб орієнтуватися в просторі, необхідне світло, що розсіювало б пітьму. А в мороці вод...
— За рубкою міститься могутній електричний рефлектор, що освітлює море на відстані півмилі. [86]
— Браво! Бравісимо, капітане! Тепер я розумію, що означало світіння моря, яке настільки збило з пантелику вчених! От він, горезвісний фосфоресціюючий нарвал! До речі, скажіть, зіткнення "Наутилуса" з "Шотландією", що наробило стільки галасу, чиста випадковість?
— Найчистіша, пане! Я плив у двох метрах од рівня моря, коли сталося зіткнення. Утім, я відразу ж побачив, що воно не мало трагічних наслідків.
— Ніяких, пане! Ну, а що стосується вашої зустрічі з "Авраа-мом Лінкольном"...
— Досить прикро, пане професоре, що постраждав один із найкращих кораблів американського флоту; але на мене напали, і я змушений був захищатися. Утім, я вдовольнився тим, що знешкодив фрегат. Судно відбудеться легким ремонтом у найближчому порту!
— О капітане, — вигукнув я, — ваш "Наутилус" дійсно пречудове судно!
— Так, пане професоре, — схвильовано відповів капітан Немо, — я люблю його, як плоть від плоті своєї! Якщо ваші судна полишені на будь-які незгоди і їх усюди підстерігає небезпека, якщо перше враження, що його справляє море, як добре сказав голландець Яп-сен, — страх безодні, то па борту "Наутилуса" людина може бути спокійною. Тут нема чого боятися — ні пробоїни в корпусі, адже подвійна обшивка судна міцніша од заліза; тут немає такелажа(1), що страждає від бічної хитавиці або "утомлюється" від кільової ; немає вітрил, що їх може пошматувати вітер; немає парових котлів, що можуть вибухнути; тут виключена небезпека пожежі, бо на кораблі немає дерев'яних частин; немає вугілля, запас якого може вичерпатися, адже корабель керується електричними апаратами; немає небезпеки зіткнення, оскільки він один плаває в морських безоднях; не страшні і бурі, адже за кілька метрів од рівня моря панує глибокий спокій! Так, пане! Це досконалий підводний корабель! І якщо вірно, що винахідник більше вірить у своє судно, ніж конструктор, а конструктор більше, ніж сам капітан, то зрозумійте, з якою безмежною довірою ставлюся до "Наутилуса" я — одночасно винахідник, конструктор і капітан судна!
(1) Такелаж — суднові троси, блоки, гаки, призначені для кріплення корабельного оснащення.
Капітан Немо говорив із великою наснагою. Палкий погляд, рвучкі рухи зовсім змінили його. Так, він ліобив своє судно, як батько любить своє дітшце! [87]
Але питання, можливо нескромне, так і зривавалося з моїх губ; і, нарешті, я все-таки спитав:
— Отже, ви інженер, пане Немо?
— Так, пане професоре, — відповів він, — я навчався в Лондоні, Парижі і Нью-Йорку в ті часи, коли ще був жителем Землі.
— Але як же вам удалося зберегти в таємниці спорудження цього дивовижного підводного корабля?
— Кожна частина корабля, пане Аропаксе, отримана мною з різних країн земної кулі. Призначення кожного замовлення було вигаданим. Кіль "Наутилуса" викуваний у Крезо, гребний вал у "Пена і компанії" у Лондоні, листова обшивка корпусу у Лерда в Ліверпулі, гвинт у Скотта в Глазго, резервуари в "Кайля і компанії" у Парижі, машини у Круппа у Пруссії, таран у майстернях Мотала у Швеції, вимірювальні прилади у братів Гарт у Нью-Йорку і так далі. Постачальники отримували мої креслення, підписані кожного разу іншим ім'ям.
— Але, одержавши окремі частини, ви повинні були їх зібрати, змонтувати? — запитав я.
— Пане професоре, моя суднобудівна верф знаходилася на пустельному острові, у відкритому океані. Там навчені мною робітники, мої відважні товариші, під моїм керівництвом зібрали наш "Наутилус". Коли корабель був зібраний, вогонь знищив усякі сліди нашого перебування на острові, що його я, якби міг, підірвав би!
— Треба думати, що корабель коштував вам чималих витрат?
— Пане Аронаксе, броненосець обходиться в одну тисячу сто двадцять п'ять франків на кожну тонну. "Наутилус" важить тисячу п'ятсот тонн. Отже, він обійшовся близько двох мільйонів франків, якщо брати до уваги лише вартість його устаткування, і не менше чотирьох чи п'яти мільйонів франків разом із колекціями і художніми творами, що зберігаються на ньому.
— Дозвольте, капітане, поставити останнє запитання?
— Будь ласка, пане професоре!
— Ви дуже багаті?
— Несказанно багатий! Я міг би вільно сплатити десять мільярдів державного боргу Франції!
Я уважно подивився на свого співрозмовника. Чи не зловживав він моєю довірливістю? Час покаже! [88]
Глава чотирнадцята
"ЧОРНА РІКА"
Площа, що її займає вода на поверхні земної кулі, обчислюється в три мільйони вісімсот тридцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім квадратних міріаметрів(1); інакше кажучи, вода займає понад тридцять вісім мільйонів гектарів земної поверхні. Об'єм цієї рідкої маси дорівнює двом мільярдам двомстам п'ятдесятьом мільйонам кубічних миль; і якщо уявити собі цю рідку масу у формі кулі, то виявиться, що діаметр її дорівнює шістдесяти льє, а вага становить три квінтильйони тонн. А щоб осмислити ці цифри, необхідно знати, що квінтильйон відноситься до мільярда, як мільярд до одиниці, іншими словами, у квінтильйоні стільки ж мільярдів, скільки в мільярді одиниць. Образно кажучи, таку кількість води могли б вилити всі земні ріки лише протягом сорока тисяч років!
(1) Міріаметр — десять тисяч метрів.
У геологічному минулому нашої планети за вогненним періодом тривав період водяний. Земна поверхня становила собою дно світового океану. Потім, у силурійський період, почалося горотворення; з вод виступили гірські вершини, на поверхні океану з'явилися острови, що зникали під час потопів і потім знову виникали, з'єднуючись між собою й утворюючи материки; співвідношення між просторами суші і води на Землі неодноразово змінювалося, і, нарешті, рельєф земної поверхні набув тих обрисів, які ми бачимо на сучасних географічних картах.