Тут ще багато чого може статися, тож дещо можна і заробити.
Мельхіор кинув погляд на людей, що товпилися перед його роботами, важко дихаючи, усміхаючись, широко розплющивши очі, і збентеження його посилювалося, він боявся, що Орли чи Хаппаерт можуть показати його публіці: "Ось той художник!" Тож він швидко сказав: "В мене шлунок скрутило від голоду, я мушу щось з'їсти", хоча в його горлі стояв важкий клубок. Вдруге він утік із галереї з відчуттям, що його неодмінно приймуть за дурня, у якого не всі клепки в порядку.
Увечері, коли він сидів у корчмі, їв хліб з оселедцем і пив рідке пиво — після обжерливості минулого дня він відчував, що кілька тижнів зможе і повинен жити якомога скромніше, — з'явився Герлах Орлі, сів поруч з ним з посмішкою і замовив собі пива, а потім, оскільки Мельхіор очікувально мовчав, почав говорити сам. Він сказав, що Мельхіорові й справді нема було потреби тікати й ховатися, він — майстер, він, безперечно, є таким, хоч і в інший спосіб. Але що в цьому поганого?
— Ви мов та гуска, що знесла лебедине яйце і злякалася власного плоду.
Мельхіор признав, що він по суті своїй наляканий, він не міг передбачити, що його картини справлять таке враження, бо слава на чужині, це зовсім інше, ніж слава у рідному місті. Орлі слухав уважно, коли Мельхіор оповідав, що задум поїхати з картинами до Антверпену вийшов не від нього, а від Кіліаана Бора, будівничого, який зараз перебудовує колегію святого Андрія в їхньому рідному місті. Не утаїв він і те, що він сам, Мельхіор, з природи своєї любить самотність і життя на узбіччі.
Орлі на все це відповів, що Бор мав рацію, посилаючи Мельхіора у світ, наші примхи треба час від часу проганяти, а крім того, люди, які люблять гарні картини і хочуть за них платити, мабуть, мали користь від того, що Мельхіор покинув усамітнення. Нехай Мельхіор побачить, що він йому приніс. І Орлі поклав на стіл мішечок, у якому дзвеніли золоті монети, і засміявся, коли Мельхіор боязко глянув на гаманець.
— Візьміть, майстре Мельхіоре, і добре сховайте. Там двадцять гарних дукатів. Ваші перші три картини продали, а вдень перед ними мало не дійшло до бійки. Ви заслужили ці гроші.
Мельхіор зрозумів, що не може знову бути дурнем, тому взяв гаманець і пробурмотів подякування.
— Ми встановили ціну навмання, — продовжив Орлі, — наступного разу вам доведеться зробити це самостійно. Вам нема за що нам дякувати, гільдія належну їй частку вже втримала; як бачите, ми живемо в місті з жвавим комерційним рухом. — І тихіше додав: — Хоч ви й гуска, але в своїй самоті, там, у Брабанті, ви осягнули речі, яких більшість смертних упускає, хоча вони здаються такими важливими.
Не встиг Мельхіор спитати, що мав на увазі Орлі, як художник осушив свій кухоль і додав, що вони поговорять про це іншим разом; можливо, Мельхіор колись відвідає його в майстерні й побачить його картини.
У наступні дні Мельхіор відмовився від того, щоб заносити інші картини до галереї. Йому треба було звикнути до думки, що його перші роботи викликали стільки ажіотажу і таке бажання купувати. Одного дня він відшукав Орлі, коли на виставці його замінював інший брат з гільдії. Майстерня Орлі була заповненим, в ньому висіло, мабуть, десять чи дванадцять картин, і Мельхіор одразу побачив, що антверпенець був художником, який повільно й сумлінно веде пензлем. Вони недовго постояли перед кожною картиною; були Чотири Євангелісти і Архангел Михаїл у синіх латах, який поклав ногу в панцерному черевикові на чорному дияволі, з якого йшов дим; і був святий Іоанн Хреститель у жовтій піщаній пустелі, повній скель, похмуро всіяних сірими факелами тернистих будяків; усе намальоване чіткою, вмілою рукою. Хоча Мельхіор занадто часто вивчав зразки майстрів, чиї роботи він бачив у церквах і монастирях, він все ж похвалив працьовитість і талант Орлі. Наприкінці той показав йому картинуПоклоніння волхвів, перед якою Мельхіор простояв довгоо, і, як не дивно, він знову повернувся до цієї картини, коли йому здавалося, що він уже її розглянув і ретельно вивчив. Він помітив, що Орлі напружено спостерігає за ним; він навіть затамував подих, коли побачив, як Мельхіор підтягнув табурет і сів перед картиною.
— Тут є щось дивне, брате Орлі, — сказав Мельхіор, — і ти повинен мені це пояснити. Я бачу Матір Божу і святого Йосифа, також Дитя і тварин, як здавна прийнято; я бачу Ґаспара, Валтасара та Мельхіора, мого високопоставленого покровителя, з їхніми жертовними дарами — це дорогі і таємничі посудини, це легко побачити, хоча я думаю, що ми знаємо, що вони містять...
— Золото, ладан і миро, як розповідає нам Євангеліє, — сказав Орел, усміхаючись, його напруга спала, він тепер стояв біля Мельхіора і читав його слова по губах. — Золото, ладан і миро, як написано навіть у священних книгах невірних...
Мельхіор кивнув: він чув про це.
— Все, — сказав він, — здається, відповідає священним поданням і традиціям, пане Орлі. Але скажи мені, чому в центрі твоєї картини з темряви стайні на світло виходить цей чоловік у багатих шатах? Він менший за волхвів зі Сходу, але чудово намальований, у короні й з мечем, ніби й він був королем... — Орлі стояв між картиною й Мельхіором, посмішка на його губах знову застигла. — Можливо, — нерішуче сказав Мельхіор, — там був четвертий цар зі Сходу?
Орлі зблід ще більше, але тільки ця блідість видавала його хвилювання. Він повільно відповів:
— Він є, і ти знаєш його ім'я.
— Що це означає? — вигукнув Мельхіор. — Звідки мені його знати?
— Ти його знаєш, — повторив Орлі. — Це Адам — цар, священик, цілитель. Ти бачиш, що в нього на голові потрійна корона, в руці — меч, на плащі — сонце, місяць і зорі... — Мельхіор перевів погляд з художника на картину, на четвертого короля, який вийшов з темряви стайні, де в сутінках залишилися пастухи, бо це був їхній обов'язок.
— Те, що ти кажеш про Адама, — заявив він, — більше схоже на натяк на Христа.
Орлі якусь мить мовчав, потім злегка посміхнувся.
— Ти вгадав. Адам і є Христос. Христос повертає нас до Адама[16] — до Едемського саду до первородного гріха.
Слова Орлі вривалися в Мельхіорові вуха, як барабанний бій, звук лунав у його голові, а коли він зник, Мельхіору стало гаряче з ніг до голови. Орлі не відводив від нього очей.
— Ти ніколи не чув про три епохи створення? — спитав антверпенець все ще своїм спокійним розміреним голосом. — Перед старими-старими часами, в епоху народження Спасителя, минула епоха Отця, Патріархів і Пророків; ми живемо в епоху Сина, але вже повно злодіїв та злочинців, які кишать так, що наближається переворот. Переворот наближається, і ви це пізнали.
Мельхіор відчув, як широко розплющуються його очі.
— Знову загадка? — трохи збентежено запитав він, бо цей антверпенець, який був посереднім художником, здавалося, мав стільки внутрішніх знань про те, як керувати світом.
Герлах Орлі торкнувся його руки.
— Ви малюєте так, ніби вам було відкрито неминучість кінця, але ви ще не знаєте цього. Ви схожі на собаку, яка чує краще за людину, але не може говорити. Але у вас є перевага перед собакою, бо ви можете це намалювати.
Мельхіор сидів непорушно, тільки губи його сіпалися.
— Ближче до кінця? — запитав він.
Орлі кивнув:
— Ера Сина, я сказав, близька до падіння.
— Третя ера? — прошепотів Мельхіор.
Орлі взяв його за руку, підняв з низького табурета й повів у коридор, що відділяв вітальню від майстерні. Там були вузькі, пофарбовані в сірий колір двері. Хазяїн дістав із кишені на поясі ключ і відкрив їх. Мельхіор побачив невелику побілену кімнату, куди крізь слухове вікно падало денне світло просто на картину — триптих із закритими стулками. На зовнішньому боці стулок було те самеПоклоніння, яке Мельхіор бачив у майстерні; образ проходив через лінію, що розділяє два крила, і на цьому перпендикулярі стояв, тут удвічі вищий, більший за трьох царів, які віддавали шану Маляті, Адам у короні та з мечем, четвертий цар. Орлі почекав, поки Мельхіор поглине в себе образ, а потім повільно розкрив бічні стулки триптиха. І Мельхіор побачив сонячний краєвид — зелено-блакитний — він побачив тварин, дерева й квіти на трав'янистих схилах, посередині між чотирма блискучими рукавами річки. У центрі картини, де за закритими крилами був Адам, тут, із розкритими крилами, був Христос, він стояв прямо, як молодий доблесний лицар; його плащ із сонцем, місяцем і зорями загортався, наче в панцир, обличчя його сяяло золотою щасливою усмішкою, яка здавалася Мельхіорові мало не язичницькою, та все ж ця усмішка, завдяки своїй мужності, збудила в ньому невідому тугу — на жодній картині він не бачив Христа таким молодим і безтурботним. І, мабуть, цей Христос лицарським жестом благословив дві оголені постаті, які Орлі зобразив на розкритих бічних крилах — ліворуч Адама під виноградною лозою, праворуч Єву під миртом. Одним-єдиним поглядом Мельхіор побачив — вони також уже не обтяжені докорами сумління й самопізнанням – а не ті зболені постаті, які він завжди бачив на картинах досі. Ці незмірно стрункі, незмірно світлі постаті розділяли радісне торжество Христа. Вони потягнулися один одного в тонкому, бездоганному бажанні; Мельхіор побачив непомітний трикутник їхніх пальців, що тяглися до руки Христа. Він миттєво зрозумів, що означає зображення, ще до того, як Орлі порушив довгу мовчанку:
— Це третя ера Творіння, майстре Хінтам, — невинність світу повернута та знову відновлена.
— Невинність? — крикнув Мельхіор, не знаючи, чи то з полегшенням, чи то зі страхом.
Герлах Орлі кивнув, не відриваючи очей від триптиха, на три великі фігури.
— Наближається Ера Святого Духа, коли Христос повернеться судити і правити, а Адам — кожен з нас — безгрішним потрапить назад в Рай.
Мельхіор важко обіперся на одвірок, звернувшись до світлого язичницького Раю. Він бачив, що цей триптих не був шедевром, але його сенс однозначно випромінювався на глядача в сильних, яскравих кольорах, і навіть ці кольори ставали чимось побічним, як неприродна жорсткість карликових тварин, що стояли біля ніг Христа, як банально золоті, хвилясті води річки, як сніжно-білі чи масляно-жовті зірки квітів чи мертве оперення пальм...
Справа була не в цьому, все було підпорядковане посмішці та жесту Спасителя та гордості випрямлених оголених фігур.