На що секретарка, яка принагідно супроводжує пана Людінга в поїздках на конференції й харчується з ним по всяких ПАЛАС-готелях та інтер-базах, заявляє, що, коли вона з ним їздить, він завжди їсть карамельний пудинг з мигдалевою підливою; куховарка: але ж у неділю він не їздитиме з нею, секретаркою, то хіба таке неможливе, що Людінгові побажання щодо десерту залежать від товариства, в якому він пробу-ває. І т. д. І т. д. По тому триває ще довга суперечка про млинці з маком і вся ця розмова пишеться на магнітофонну стрічку за рахунок платників податків! А той, хто прослухує запис і, зрозуміла річ, зобов'язаний стежити, чи тут, бува, не послуговуються кодом анархістів і не означають млинці, скажімо, ручні гранати, а морозиво з полуницями — бомби, можливо, подумає: ну та й турботи в людей; або ж: мені б такі турботи, бо, можливо, в нього щойно втекла дочка, або син робиться наркоманом, або знов підвищено квартирну плату,— усе це, всі ці записи на плівку заведено лише через те, що якось Людінгові пригрозили бомбою; в такий спосіб який-небудь невинний чиновник або службовець врешті довідається, що таке млинці з маком, неборака, кому вони — навіть один такий млинець — були б цілим обідом.
Надто багато чого відбувається на авансцені, і ми нічого не знаємо про те, що відбувається за лаштунками. Ото якби можна було прослухати магнітхх}юнні стрічки! Щоб зрештою дізнатися про щось — хоча б, скажімо, про те, наскільки інтимний, якщо такий взагалі існує, зв'язок Ельзи Вольтере-гайм з Конрадом Байтерсом. Що значить слово "друг", коли йдеться про взаємини цих двох? Чи називає вона його золотком, миленьким, а чи просто каже на нього Конрад або Конні; якими саме пестливими висловами вони обмінюються, якщо обмінюються взагалі? Може, він співає їй по телео юну пісні — адже відомо, що в нього гарний, майже концертний, принаймні придатний для хору баритон? Які саме? Серенади? Шлягери? Арії? А може, вони обговорюють лайливими
ми минулі або задумані інтимні справи? Так-бо кор-СЛ°Вазнати про це, а що більшість людей надійними телепатичними здатностями не обдаровані, вони вдаються до теле-™ як до надійнішого засобу. Чи ж керівні інстанції усві-юють, які психічні навантаження накладають вони на своїх чиновників та службовців? Припустімо таке: тимчасово запідозрювана людина вульгарної вдачі, взята на "язичок", телефонує своєму теперішньому, так само вульгарному партнерові в любовних утіхах. Оскільки ми живемо у вільній країні й можемо вільно й відкрито розмовляти один з одним, так само й телефоном — що тільки не злетить зі стрічки й не залетить у вухо скромній, а то й статечної поведінки людині, байдуже якої статі! Хіба ж таке припустимо? Хіба це гарантує психологічну безпеку? Що каже з цього приводу профспілка громадських служб, транспорту та руху? Підприємцями, анархістами, банківськими директорами, грабіжниками та службовцями всіляко опікуються, а хто ж потурбується про наші національні магнітофонно-стрічкові збройні сили? Невже церква не може нічого висловити з цього приводу? Невже неспроможна вжити жодних заходів конференція єпископів у Фульді чи центральний комітет німецьких католиків? Чому мовчить папа римський? Невже ж ніхто не здогадується, що тільки випадає вислуховувати невинним вухам — від обговорення карамельного пудингу до найогидні-шого порно? Молодих людей закликають на чиновницьку ниву — а в чиї руки їх віддають? Телефонних порушників моралі. Ось та сфера, де церква й профспілки могли б нарешті співпрацювати. Можна було б, у крайньому разі, виробити своєрідну програму освіти для підслуховувачів. Стрічки з лекціями по історії. Коштує недорого.
42
Тільки-но повернувшися з каяттям до подій у всіх на очах, знову взявшись до неуникної праці на каналах, доводиться відразу ж почати з заяви! Тут було обіцяно, що кров більше не тектиме, причім важливо звернути увагу на те, що смерть пані Блум, Катаріниної матері, цієї обіцянки прямо не порушує. Адже йдеться не про кривавий злочин, хоча й не про зовсім нормальний смертний випадок. Смерть пані Блум оуло спричинено в насильницький спосіб, хоча й ненавмисне насильницький. В кожному разі — і це треба наголосити,— инуватець смерті не мав наміру ні позбавляти життя, ні
із*
вбивати, ані навіть завдавати тілесних ушкоджень. Ідеться, як це не лише встановлено, а й Потверджено ним особисто, про того Тетгеса, який також знайшов собі — щоправда, кривавий, умисно насильницький — кінець. Ще в четвер Тет-гес розшукував у Геммельсбройху адресу пані Блум, знайшов, але марно намагався пробратися до неї в лікарню. Швейцар, медсестра відділення Едельгард і головний лікар д-р Гайнен попереджували його, що пані Блум потрібен цілковитий спокій після важкої, хоча й успішної операції по видаленню ракової пухлини, що будь-яке хвилювання може згубно вплинути на її одужання, тож про будь-яке інтерв'ю не може бути й мови. На натяк про те, що завдяки зв'язку дочки з Геттеном пані Блум також стає "дійовою особою сучасної історії", головний лікар відказав, що й дійові особи сучасної історії для нього насамперед пацієнти. Але під час цієї розмови Тетгес зауважив собі, що в приміщенні працюють маляри, і потім вихвалявся перед колегами, що за допомогою "найпростішого з усіх викрутів, а саме — викруту майстрового" він спромігся, діставши халат, цеберко з фарбою та квача, у п'ятницю вранці пройти до пані Блум, адже ніщо так не збагачує відомостями, як матері, так само й хворі. Він виклав пані Блум факти, хоча й не був певен, що вона все зрозуміла, бо, видимо, ім'я Геттена було для неї порожнім звуком, і вона тільки спитала: "Чому мало так скінчитися, чому мало так статися?"—що він у ГАЗЕТІ подав ось як: "Так і мало статися, так і мало скінчитися". Цю свою невеличку поправку висловлення пані Блум він пояснив тим, що як репортер зобов'язаний і звик "допомагати простим людям висловлювати свої думки".
43
Важко встановити напевне, чи дійсно Тетгес пробрався до пані Блум чи, може, він просто збрехав, вигадав історію про відвідини лікарні, щоб виставити процитовані в ГАЗЕТІ слова Катаріниної матері як інтерв'ю і довести свою журналістську кмітливість чи спритність та похвалитися. Д-р Гайнен. сестра Едельгард, медсестра-іспанка на ймення Уельфа, прибиральниця-португалка на ймення Пуелько — усі вони вважають неможливим щоб "цей молодик і справді виявив таке нахабство" (д-р Гайнен). Безперечно, що ці, можливо, й вигадані, але ймовірні відвідини Катаріниної матері мали вирішальне значення, проте відразу, природно, постає запичи не заперечує персонал лікарні те, чого не мав дозволити, чи, може, Тетгес вигадав ці відвідини, щоб агомо підтвердити слова Катаріниної матері. До цього треба Вщійти з цілковитою справедливістю. Вважається доведеним, що Катаріна пошила собі вбрання, аби піти до тієї пивнички, саме з якої нещасливий Шеннер "ушився з якоюсь цокотухою", і провести власне розслідування, по тому як домовилась про інтерв'ю з Тетгесом і по тому як НЕДІЛЬНА ГАЗЕТА надрукувала нову Тетгесову кореспонденцію. Тож треба зачекати. Встановлено й доведено, що д-р Гайнен був приголомшений смертю своєї пацієнтки Марії Блум і що він "не відкидає, хоча й не може довести, непередбачених впливів". У всякому разі, невинні маляри до цього геть непричетні. Не можна ганьбувати честь німецького ремесла: ні сестра Едельгард, ні іноземки Уельфа і Пуелько не можуть ручитися за те, що всі маляри — четверо від фірми Меркенс із Куїра — справді були маляри, а що кожен працював в окремому місці, то ніхто, природно, не може знати, чи не прокрався хто сторонній у халаті, з цеберкою із фарбою та квачем. Встановлено: Тетгес заявляє (про підтвердження не може бути й мови, бо його відвідини нГяк довести), що був у Марії Блум та взяв у неї інтерв'ю, і ця його заява дійшла до Катаріни. Пан Меркенс так само потвердив, що, певна річ, не всі четверо малярів були на роботі водночас і що, якби комусь заманулося прокрастися, йому б таке легко вдалося. Далі д-р Гайнен сказав, що заявить протест у зв'язку з опублікуванням в ГАЗЕТІ слів Катаріниної матері і вчинить скандал, бо ж якщо таке правда, то це нечувана підлість,— проте він не здійснив своєї погрози, так само як і Блорна своєї—"дати помордаса" Штройбледерові.
44
Десь ополудні в ту суботу, 23 лютого 1974 року, в Куїрі, у кав'ярні Клоог (ідеться про небожа того господаря пивнички, у якого Катаріна час від часу працювала на кухні та офіціанткою), зібралися врешті Блорни, пані Вольтерсгайм, Конрад Байтерс і Катаріна. Обійми, сльози — навіть у пані Ьлорна. Звичайно, і в кав'ярні Клоог панував карнавальний настрій, однак господар, Ервін Клоог, який знав, цінував Катаріну і звертався до неї на "ти", надав товариству свою осооисту кімнату. Звідти Блорна зателео>онував спершу Га-хові я відмінив зустріч у вестибюлі музею. Він повідомив
Гаха, що Катарінина мати нагло померла,— видно, після відвідин Тетгеса, співробітника ГАЗЕТИ. Гах був лагіднішим, ніж уранці, і попросив переказати Катаріні, яка напевно не сердиться на нього та й не має для цього підстави, його особисте співчуття. До речі, він завжди до її послуг. Щоправда, він заклопотаний допитами Геттена, але скоро звільниться; до речі, з допитів Геттена ніякого криміналу проти Катаріни не виявлено. Він говорив про неї й стосовно неї дуже прихильно й коректно. У всякому разі, дозволу на побачення нема чого сподіватися: вона йому не рідня, а слово "наречена", либонь, надто непевне й не є для цього вагомою підставою.
Звістка про материну смерть начебто не дуже вразила Катаріну. Здається навіть, що вона відчула полегшення. Звичайно, Катаріна пов'язала д-ра Гайнена з номером газети, де згадувалось Тетгесове інтерв'ю й було наведено слова її матері, проте вона ніяк не поділяла обурення д-ра Гайнена з приводу інтерв'ю: на її думку, ці люди — вбивці й наклепники, вона, звісно, зневажає їх, та, видно, оце й є прямий обов'язок всяких таких газетників — відбирати в невинних людей честь, добре ім'я та здоров'я. Д-р Гайнен, помилково гадаючи, що вона марксистка (мабуть, прочитав у ГАЗЕТІ натяки Бреттло, колишнього Катаріниного чоловіка), був трохи збентежений її стриманістю й спитав, чи не вважає вона цю ГАЗЕТНУ жуйку — виплодом системи.