Але, перш ніж він встиг відповісти, я звернувся до нього:
– Вождю, тепер ти бачиш, як вважають червоні куртки. Вони не визнають цю землю країною чорноногих, а заявляють, що це їхня власна країна. Більше ста років тому Великий Вождь червоних курток, який живе далеко за безмежною водою, відправив послання предкам цих торговців із півночі про те, що все в цьому великому краї, як і сама країна на схід та на захід, назавжди віддається Великим Вождем цим торговцям. Так, саме так. У тому посланні говорилося, що це їхня країна, і вони тепер стверджують, що вона справді їм належить. Вождю, обміркуй, як відрізняються від них наші люди, торговці довгих ножів. Що вони зробили насамперед, піднявшись вгору річкою? Там, у гирлі річки Лось, вони попросили в народу земляних будинків [57] дозволу побудувати форт і торгувати з ними в обмін на хутра і шкури [58]. А згодом, через тридцять років, коли ваші батьки відвідали народ земляних будинків, довгі ножі сказали їм: Дозвольте нам прийти у вашу країну і торгувати з вами. І ваші батьки сказали: Добре. Приходьте жити в нашій країні та торгувати з нами"…
– Так! Так! Я це знаю! Я пам'ятаю. Я був ще хлопцем, але досить дорослим, щоб знати, про що йшлося на тій раді! – Перервав мене Велика Нога Кроу.
– Ось так наші люди збудували форт у гирлі Ведмежої Річки. А коли його спалили, його побудували на тому самому місці, де він стоїть зараз – і теж з вашого дозволу. З вашого дозволу ми продовжуємо жити на вашій землі і торгувати з вами. Так, саме так, вождю! Дивись, як ми відрізняємося від цих червоних курток. Ми не тільки не заявляємо, але не можемо й подумати, що країна чорноногих належить нам! А червоні куртки без сумніву заявляють, що і ви самі належите їм!
На цьому я закінчив свою промову. І поки я її вимовляв, вождь від крайнього подиву раз у раз плескав пальцями по губах. Зрештою він ударив себе по лобі і безсило відкинувся на своєму ложі, говорячи більше про себе, ніж для мене.
– Правильно! Все це правда, яка й досі ховалась від нас!
Поки я говорив, рудоволосий сердито витріщався на мене. Тепер він повернувся до француза і вигукнув:
– Що він наплів, Ентоні?! Яку брехню він нагородив вождеві?
Але перш, ніж Ентоні встиг відповісти, вождь раптом подався вперед і зажадав від француза-перекладача:
– Запитай Рудоголового: Ти сказав, що ця країна належить вам, торговцям червоних курток. А ми також належимо вам?
– У певному розумінні й ви нам належите, – відповів Рудоголовий. – Ви подібні до наших дітей. Нам наказано стежити за дотриманням ваших інтересів і тому вам треба слухати нас.
У міру перекладу цих слів дихання Великої Ноги Кроу почастішало, обличчя його посіріло, очі спалахнули вогнем. Він уже відкрив було рота, щоб дати жителям півночі гідну відповідь, але саме цієї миті дверне полотнище відхилилося, і табірний віщун вигукнув:
– О, вождю, вони прийшли! Вони тут, вони входять! Це твої брати-вожді!
Один за одним вони заповнили вігвам: Орлині Ребра (військовий вождь кайна), Кульгавий Бізон (вождь сарсі), Старе Сонце (найзнаменитіший жрець Сонця у чорноногих, його волосся було викладене на голові величезною пірамідою), а за ними — інші жерці Сонця і вожді кланів із усіх трьох племен. Коли вони почали входити, ми з Пітамаканом поспішили звільнити місце, де сиділи раніше, і пересунулися ближче до виходу. Так само вчинив і Ентоні, проте Рудоголовий не ворухнувся. Тим самим він показував, що вважає себе важливішою людиною порівняно з кожним із тих, хто увійшов. Орлині Ребра і Кульгавий Бізон мовчки обійшли його і сіли біля Великої Ноги Кроу.
Коли всі розсілися, праворуч від мене опинився Старе Сонце. Він був такий високий, що його голова на цілий фут височіла над моєю, а копиця волосся видавалася ще на фут. У ньому було близько семи футів зросту!
Обійнявши мене за плечі і притягнувши до себе, він сказав:
– Брати, наш молодий Ататоя має серце справжнього ведмедя-грізлі: він здійснив подвиг, вбивши двох наших ворогів! І такий же наш юний Орел, Що Біжить! Ми маємо ними пишатися.
– Ми пишаємось ними, ми вдячні, що вони помстилися за вдів нашого племені, – підтримав Орлині Ребра, а вслід пролунав цілий хор схвальних голосів.
Рудоголовий злісно вп'явся в мене – наочні прояви симпатії до мене з боку присутніх не приносили йому задоволення.
Поки Велика Нога Кроу готував і передавав свою люльку, яка завжди викурюється перед початком ради, присутні засипали нас із Пітамаканом питаннями про своїх друзів пікуні. Ми їм докладно відповідали, і кілька разів Рудоголовий нетерпляче вимагав від Ентоні повідомити, про що йдеться.
– Нічого важливого, їх розпитують про своїх друзів пієганів [59], – відповів той.
Розкурену люльку передали Старому Сонцю, і той після короткої молитви пустив її по колу. Потім Велика Нога Кроу вибив з неї попіл, поклав поруч із собою і звернувся до нас:
– Ну, Пітамакане і Ататоє, хай тепер мої брати почують з ваших власних вуст обидва послання, які ви доставили нам. Ми повторили послання мого дядька та вождів. Я говорив після Пітамакана і коли закінчив, наш господар як голова ради звернувся до Орлиних Ребер з питанням, що він думає про те, яку відповідь ми маємо отримати.
Так само, як ми, цивілізовані люди, використовуємо іноді класичні прийоми висловлювання своїх думок, які не завжди зрозумілі нашим недосвідченим співвітчизникам, – чорноногі теж нерідко вживають мовні обороти з підтекстом, вловити який можуть лише обізнані люди їхніх племен. Відкриваючи обговорення, Орлині Ребра вибрав саме такий стиль висловлювання, і, хоча я досить добре володів мовою чорноногих, мені з вкрай важко вдавалося встежити за перебігом його думки. Якщо передати його думку коротко, то вона полягала в тому, що в силу даної ними Мерзенному Язику запоруки за своїх людей, вони повинні залишитися майбутньої зими на півночі і виплатити борг північним торговцям, але так само вірно і те, що пікуні потребують допомоги своїх північних братів, щоб вигнати кроу назад до їхньої власної країни. Але чому б не відправити їм на допомогу загін, чисельністю три чи чотири сотні воїнів, який міг би швидко прибути на місце, допомогти в битві з кроу та повернутися додому ще до початку зимового полювання?
Тільки-но встиг він закінчити, як Рудоголовий закричав:
– Що він сказав?! Ентоні, швидко! Про що він говорив?
– Мені… я… не зрозумів його! – сильно перекручуючи англійські слова, відповів Ентоні.
– Що?! Ти хочеш сказати, що не зрозумів чорноногого? Брешеш! Ти чудово знаєш їхню мову!
– Але не цей стиль, він мені незрозумілий!
– Ха! Адже ти хороший перекладач! Ха! – розкип'ятився Рудоголовий і поглянув на всіх ще зліше, ніж звичайно.
Вождь сарсі Кульгавий Бізон, який виступав слідом, коротко сказав, що згоден з Орлиними Ребрами і з тим, що має бути зроблено. Якщо на допомогу пікуні вирушить військовий загін, близько сотні юнаків його племені безсумнівно приєднаються до нього.
Старе Сонце був наступним, кому було запропоновано висловитися з приводу відповіді на послання, що надійшли. Але той заявив, що воліє поки що помовчати – йому хочеться спочатку почути думку вождів кланів.
– Ні, говоритиму я! – раптом вигукнув Велика Нога Кроу. – Брати, коли я відправляв мого віщуна покликати вас сюди, я був у прикрості, що наші обіцянки, дані Мерзенному Язику, унеможливлюють вчинити так, як просять наші брати-вожді і наш добрий друг – наш "майже брат" Далекий Грім. Згодом, коли вас вже запросили зібратися в мене, юний друг Ататойя, що сидить тут, сказав мені дещо таке, у що я не відразу повірив. Однак потім, з'ясувавши, що це правда, я змінив первісну думку. Брати, я почув, що торговці червоних курток стверджують: це їхня країна, і вона дана їм багато років тому їхнім Великим Вождем на далекому сході. До того ж я почув, як червоні куртки заявляють, що й ми самі належимо їм так само, як і наша країна. Ось ці рівнини, гори та річки, які Творець Світу дав нам, нашим предкам, яких він також створив – усе це і ми самі – власність білих людей із півночі? Брати, нині ми дізналися, хто такі торговці червоних курток, і, дізнавшись про це, чи будемо ми дотримуватися своїх обіцянок їм? Я говорю – ні, ні і ні!
– Пси! Змії! Брехуни! – закричали дехто з присутніх.
– Дотримуватись обіцянок тим, хто хотів би перетворити нас на рабів?! Ніколи! – заревів Орлині Ребра.
– Переб'ємо й Мерзенного Язика, і всіх його посібників із червоних курток! – подав голос Кульгавий Бізон.
– Ні, ми їх не вб'ємо, ми зробимо їм ще гірше. Ми підемо на південь і залишимо Мерзенного Язика милуватися у форті на свої товари, які ніхто не купуватиме. Якщо ми його вб'ємо, він помучиться лише раз, але, якщо ми змусимо його день за днем, місяць за місяцем дивитись на повні полиці товарів та порожні склади для хутра – о, брати мої, як він страждатиме! Давайте прямо зараз відправимо Малу Видру оголосити нашому народу: всім бути готовими завтра знятися з табору і ступити на стежку, що веде на південь!
Мова вождя завершилася бурею схвалення, змішаною з дзвінким сміхом: багато хто реготав, уявляючи, як Мерзенний Язик марно чекає у форті їхнього прибуття для торгівлі. У самий розпал гучних схвалень вождь мовою жестів наказав Малій Видрі, що сидів біля входу, вирушити оголосити розпорядження народу. Той відразу ж залишив вігвам Великої Ноги Кроу і розпочав круговий обхід табору, проголошуючи:
– Слухайте, люди, слухайте! Вожді сказали таке… (Далі йшлося про те, що було вирішено на раді).
– А тепер, браття, давайте передамо Рудоголовому послання для Мерзенного Язика. Що ми йому скажемо?
– Ти наймудріший із нас, ти й висловиш наше послання. Твоє слово стане й нашим словом! – вигукнув Кульгавий Бізон, і всі схвалили йогопропозицію.
Я не зміг стримати посмішки, коли вождь повернувся до француза і звернувся до нього, назвавши його на ім'я, дане чорноногими – воно здалося мені дуже кумедним.
– Самотньо Танцююча Ондатра, – почав він, – скажи Тупоголовому – о, ні, Рудоголовому – я забувся! Скажи йому, що він повинен відвезти Мерзенному Язику таке послання:
"Мерзенний Язику! Біла людино з неприємною мовою! Сьогодні ми почули, як ви заявили, що наша країна належить вам, а ми ваші раби. Треба бути божевільним, щоб повірити, що ваш далекий вождь якимось папером здатний віддати нашу країну та нас самих тобі.