Кенау охоплює трепет. їй здається, немовби після стількох днів, після стількох страхіть, убивств і смертей, вона все ще веде із самою собою розмову, почату колись у церкві та продовжену дома, влітку, перед порожнім буфетом, коли їй перешкодив заколот шотландців. Зараз, нарешті, Кенау може думати своє. Тепер вона певна, що не зазнала поразки. Вона знає тепер, що Гарлем ніколи не буде іспанським. Кенау дивиться на голландську землю. Можна почепити над нею іспанські прапори та поставити на ній іспанські сторожові вежі, щоб тримати народ Нідерландів у кастільських кайданах, та не можна змінити душу Голландії. Кенау стулює важкі повіки й ворушить губами. Голландія — це не тільки рівні й широкі лани і луки з селянами в синіх сорочках, це не тільки величезні дюни, не тільки маленькі млини, що вишикувалися на обрії… Голландія також і в ній, збережена й реальна. Кенау — частка цієї країни, цього народу, цього моря, сонця й землі, так само як вони — її частка. Вона вперше усвідомлює це, і її охоплює ще невиразна радість відкриття, що його вона допіру зробила. І знов Кенау говорить, ці слова йдуть з глибини її душі і вони надають ваги всьому, що діється зараз. Вона була дружиною і матір'ю. Вона стала солдатом. Тепер вона жива частка нової свободи.
З Гарлема долинають звуки сурм, чужі, різкі, тиранічні. Вони більше не бентежать Кенау. Вона спускається з дюн, повертається до міста, яке нині в руках Іспанії. Її хода впевнена, погляд спокійний. Природа вітає її шерехом листя та блиском білого піску. Усміхнувшись, Кенау притуляє руку до скроні: салют мертвим і тим, хто ще житиме.
[1] Фенрих — молодший офіцер.
[2] Міський адвокат.
[3] На Миколи.
[4] Йдеться про католицьку гостію, якій відповідає православна проскура.
[5] Ніколи, тітонько (франц).
[6] Гронінген — місто на північному сході Нідерландів.
Переклад: Герман Бауман і Зіновій Біленко