Не було в мене ні реліґійних думок, ні якихось інших, але тільки оте звичне: "Господи, змилуйся наді мною!", але, коли все втишилося, я й про це забув.
Доки я так сидів, небо потемніло й захмарилось, ніби бралося на дощ. Незабаром почав помалу дужчати вітер, і вже менше, ніж за півгодини шалів гураган, море бушувало, бурунилося, хвилі розбивалися на березі, дерева виривало з корінням, – несамовитий шторм. Так вируло години три, а тоді почало влягатися, а ще за дві години у безвітря дощ ливонув, як з коновки. А я далі сидів на землі, переляканий і відсмторонений, і раптом до мене дійшло, що і вітер, і дощ – наслідки землетрусу, котрий виснажився і скінчився, то мені час вертати у печеру. На цю думку я пожвавішав, та й дощ був переконливим у тому ж напрямі, і я пішов у свій намет. Але дощ так репіжив, що намет міг першої-ліпшої миті промокти, і я перейшов у печеру, хоч і не минулося побоювання, що вона завалиться. Ливний дощ додав мені роботи – довелося прокопувати укріплення й улаштовувати риштак для виведення води назовні, бо інакше залило б мені печеру. Протягом якогось часу в печері поштовхи більше не відчувались, і я почав помалу оговкуватися. Наразі мені вкрай треба було підбадьоритися, і я вдався до своїх невеличких запасів і хильнув трохи рому, – я цим ділом не зловживав, бо розумів, що, як напої скінчаться, більше в мене не буде.
Дощ падав уночі й більшу частину наступного дня, тож я й не виходив з дому, але на спокійну голову Тепер, трохи заспокоївшись, я почав обдумувати, до чого братися в першу чергу, і виснував, що якщо на острові трапляються такі землетруси, мені не слід жити в печері, а треба збудувати домок на відкритому місці, яке можна захистити стіною, як я зробив із цією оселею, що убезпечить мене від звірів і людей, бо якщо я залишусь жити в печері, мене колись поховає живцем.
Отак я й приміркував кудись пересунути намет, напнутий під самою кручею, яка могла звалитися на нього під час землетрусу, і два наступні дні, тобто 19-го й 20-го, я гадкував, куди та як перенести житло. Страх бути похованим живцем не давав мені склепити повіки вночі, не було спочину й поза огорожею, але коли я дивився, як усе там упорядковано, як усе приховано від чужого ока і як там тепер безпечно, мені не хотілося нікуди перебиратись. А ще ж я подумав, скільки часу на те піде, і прийшов до висновку, що доведеться лишатись там, доки не облаштую та не убезпечі нову місцину, перш ніж перебиратися до неї. На цьому я й став та вирішив негайно братися будувати чатсокіл із урізками линви тощо колом довкола майбутнього намету, котрий напну відразу в центрі після завершення огорожі, а доти я свій переїзд відкладу. Це було 21-го.
22 квітня. Наступного ранку я почав міркувати, з якого кінця братися до роботи, але притичина сталася з інструментами. Я мав три великі сокири й чимало тесаків (ми їх брали для обміну з індіянцями), але ж мені доводилося рубати й тесати тверду сукувату деревину, і всі вони пощербилися й попритуплювалися; гострило в мене було, але одночасно крутити його й гострити інструмент не випадало. Ці мої роздуми були такі самі вирішальні, як і роздуми державного діяча, який розв'язує критичні питання політики, або судді, який ухвалює вирок про життя або смерть людини. Зрештою я приладнав мотузку до колеса, щоб крутити його ногою, вивільняючи собі обидві руки.
Примітка. Я такого в Англії не бачив або, радше, не придивлявся, як це робилося, хоча згодом бачив, що саме так там і працюють з гострилом; тілько-но иоє гострило було важке й завелике. Цей механізм я налагоджував цілий тиждень.
28 та 29 квітня. Два дні я гострив інструмент, і пристрій крутився чудово.
30 квітня. Зауважив, що сухарів лишилося обмаль: я підрахував, скільки саме, і обмежив себе одним сухарем на день, що завдало мені жалю.
1 травня. Уранці дивився на узбережжя і під час відпливу побачив щось незвично велике в березі, схоже на бочку, – підійшов і справді побачив барильце та пару уламків корабля, викинуті на берег останнім гураганом, глянув далі – корабельна снасть якось напрочуд високо випиналася над водою. Роздивився викинуте на берег барильце і з'ясував, що це бочка з порохом, що підмок і став як камінь. Я відкотив бочку подалі від води, а сам по піску пішов поближче роздивитися снасть.
Розділ VI. Хвороба і гризота
Зблизька я побачив, що корабель якось дивно зсунувся. Півбак раніше занурювався в пісок, а тепер стирчав футів на шість, а розтрощену корму, яку після моїх відвідин відірвало від корабля, перекинуло на бік; до того ж до стерна намило стільки піску, що тепер не треба було мені пливти чверть милі, а нині у відплив з'явилася можливість підійти впритул. Спочатку я здивувався, але швидко зміркував, що це зробив землетрус, а що корабель розвалився ще більше, щодня до берега прибивало вітром та течією вимиті хвилями речі.
Я тимчасово відклав свої плани переселення і шукав спосіб, особливо у той день, потрапити на корабель, та ба – усередину намився пісок. Але я вже навчився не зневірятися відразу і вирішив геть розібрати корабель, – у кожному разі мені будь-що придасться.
3 травня. Відпиляв частину бімсу, котрий, гадав я, стягував квартердек докупи; я пропиляв його, вигріб побільше піску з того боку, що був вищий, але почався приплив, і довелось наразі припинити роботу.
4 травня. Ловив рибу, але не піймав жодної, яку ризикнув би з'їсти; ловив, доки не стомився, а коли вже лаштувався покинути це діло, піймав молодого дельфіна. Волосінь у мене була з каболки, а гачків не було, але собі на прохарчування я ловив достатньо риби – сушив на сонці та їв.
5 травня. Працював на розваленому кораблі й розпиляв ще один бімс. Відірвав від палуби три великі соснові дошки, позв'язував і пустив пливом до берега, коли почався приплив.
6 травня. Працював на розваленому кораблі; узяв кілька залізних засувок та інші металеві вироби. Повернувся додому виснажений тяжкою працею й хотів усе це кинути.
7 травня. Знов пішов на корабель без наміру працювати, побачив, що він геть розвалився під власною вагою через те, що я перепиляв бімси; деякі деталі лежали окремо; я зазирнув у трюм, але там не було нічого, крім води й піску.
8 травня. Прихопив на корабель ломом, аби розібрати палубу, яка височіла над водою і на якій більш не було піску. Я вийняв дві дошки й доправив їх на берег у приплив. Лом залишив на кораблі, щоб не носити його з собою наступного дня.
9 травня. Ходив на корабель і ломом проломив хід усередину, надибав кілька бочок і вивільнив їх ломом, але відкрити не зміг. Надибав також сувійне оливо англійського виробу, зрушив його з місця, але воно було настільки важке, що винести його я не зміг.
Від 10 до 14 травня. Щодня ходив на корабель і взяв багато деревини – дощаної й зовнішньої обшивки – та два-три гандредвейти заліза.
15 травня. Взяв з собою два тесаки, щоб спробував відрубати шмат від сувою олива, приклавши лезо одного тесака, й б'ючи по ньому іншим; але сувій лежав на півтора фута у воді, і мені не вдалося бити по тесакові з належним зусиллям.
16 травня. Уночі дув навальний вітер, і вода продовжувала розвалювати корабель, але я затримався в лісі, полюючи на голубів, і через приплив на корабель не потрапив.
17 травня. Бачив удалині, милі за дві, кілька уламків, прибитих вітром до берега, й вирішив подивитись що воно таке, – виявилось, що це корабельний виходок, але його я не подужав забрати.
24 травня. Аж досі я щодня працював на кораблі; насилу дещо розворушив ломом; щойно почався приплив – на поверхню спливло кілька бочок та дві матроські скриньки, хоча відбережний вітер увесь час відганяв їх у море, а прибилося в берег лише кілька деревиняк і Але вітер дув з острова, і того дня ніщо не припливло до берега. Зате сьогодні прибило кілька уламків та чималу діжку, в якій лишилося трохи бразильської свинини, хоча морська вода й пісок і те попсували. Так я день у день працював до 15 червня, крім часу на здобуття їжі, – я завжди прилаштовувався робити це у приплив, аби відплив використовувати для роботи; на цей день я нагромадив достатньо всілякої деревини, вкривної дошки й залізяччя на добрий човен, аби ще знаття, як до того братися, а ще за кілька разів назбирався майже гандредвейт аркушевого олива.
16 червня. Надибав на узбережжі велику прісноводну чи морську черепаху. Це сталося вперше, але, як з'ясувалося згодом, мені просто не таланило, бо на протилежному боці острова їх можна було щодня брати сотнями, хоча те відкриття мені дарма не минулось.
17 червня. Цілий день готував черепаху. Я знайшов у ній шістдесят яєць, а її м'ясо здалось мені смачнішим і приємнішим за будь-яке інше в моєму житті, бо відколи я вийшов на берег у цій жахливій місцині я споживав лише козлину й пташине м'ясо.
18 червня. Дощило увесь день, і надвір я не потикався. Дощ здався холодним, а мене наче студило, хоч я знаю, що це незвично на цих широтах.
19 червня. Геть заслаб, бере холодом, ніби надворі мороз.
20 червня. Уночі не склепив повіки, страшенно болить голова, лихоманить.
21 червня. Геть захирів; перелякавсь усмерть через свій недолугий стан – ніхто в цій немочі мені не допоможе. Молився Богові вперше після бурі біля Гула, але думка думкою пошибала, і я не тямив, що кажу.
22 червня. Трохи попустило, але залишилось тяжке хворобливе передчуття.
23 червня. Знов погіршало; спочатку холод, трясавиця, а тоді – лютий головний біль.
24 червня. Значно попустило.
25 червня. Упродовж кількох годин тіпала лихоманка: обсипало жаром і морозом, зрошувало потом.
26 червня. Мені ліпше, але харчі скінчилися, і я, попри страшенну слабкість, узяв рушницю, пішов та вполював козу, насилу дотарганив її додому, засмажив кусень на відкритому вогні й поїв, – краще було б потушкувати або зварити бульйон, але ж нема горщика.
27 червня. Знову така несамовита трясовиця, що я пролежав цілий день у ліжку – не їв і не пив.