Так що ніхто не скаже, що я сприяю розпусті.
— А з нею, з нею що сталося? — ледь прошепотіла Віра.
— Їй не досить було одного гріха на своїй совісті, — сказала міс Брент. — Коли всі відсахнулися від неї, вчинила новий гріх, ще тяжкіший: позбавила себе життя.
— Вона вбила себе? — жахно прошепотіла Віра.
— Так, утопилася.
Віра здригнулася. Подивившись на незворушно спокійний профіль міс Брент, запитала:
— Що ви відчули, коли дізналися? Не шкодували?.. Не краяли свого серця докорами сумління?
— Я? — випросталася Емілі Брент. — Мені абсолютно нічого картатися.
— А що, коли на цей крайній вчинок її штовхнула ваша… жорстокість? — спитала Віра.
— Власна безсоромна поведінка — ось що примусило її так учинити. Коли б вона поводилася пристойно, такого б з нею не сталося. — Очі Емілі Брент дивилися на Віру жорстоко й праведно. Маленька стара діва більше не здавалася кумедною. Ні, вона наводила жах.
2
Доктор Армстронг, вийшовши з їдальні, знову опинився на терасі. Суддя сидів у кріслі й безтурботно споглядав море. Ліворуч улаштувалися Блор і Ломбард. Мовчки курили. Як і раніше, доктор якусь мить вагався. Оцінююче глянув на суддю Уоргрейва. Необхідно було з кимось порадитися. Найбільше підходив для цього суддя. Армстронг високо цінував його гострий розум, залізну логіку. Ї все ж його охоплювали сумніви. Містер Уоргрейв, безперечно, дуже розумна людина, та вже в літах. А за такої халепи потрібна скоріше людина дії.
І він зробив вибір.
— Ломбарде, можна вас на хвильку?
Філіп скочив.
— Прошу.
Вони спустилися з тераси схилом до води. Коли були досить далеко, щоб їх не могли почути, Армстронг промовив:
— Я мушу порадитися з вами.
Ломбард підвів брови.
— Але ж я зовсім не розуміюсь на медицині, друже.
— Ні, я хочу радитися про наше становище.
— То інша справа.
— Скажіть відверто, якої ви думки про цю халепу?
Ломбард замислився.
— Складна ситуація. Доводиться розкидати розумом.
— Якої ви гадки про смерть місіс Роджерс? Поділяєте думку Блора?
Філіп випустив кільце диму.
— Цілком імовірно, якщо, звичайно, розглядати цей випадок окремо.
— Авжеж, — полегшено зітхнув Армстронг, тепер він упевнився, що Філіп Ломбард таки не дурень. А Філіп тим часом вів далі:
— Тобто коли виходити з того, що містер і місіс Роджерси свого часу безкарно вбили й вийшли сухими з води. Як ви гадаєте, що саме вони зробили? Отруїли стару?
— Напевно, все було набагато простіше, — задумливо відповів Армстронг. — Я спитав сьогодні вранці Роджерса, на що хворіла міс Брейді. Його відповідь пролила світло на цю подію. Не вдаватимуся до медичних тонкощів, скажу тільки — при деяких серцевих захворюваннях вживають амілнітрит. Коли починається приступ, необхідно розбити ампулу й дати хворому подихати. Якщо не зробити цього вчасно, може настати фатальна хвилина.
— Напрочуд просто, — замислено сказав Ломбард, — але ж і спокуса, либонь, неабияка.
Доктор кивнув:
— Так. Жодних активних дій, не треба хитрувати з миш'яком — роздобувати, досипати в їжу… До того ж, Роджерс таки побіг уночі за лікарем. Звідси цілковита впевненість, що ніхто не дізнається.
— А коли й дізнається, то ніколи не зможе довести їх провину, — додав Філіп Ломбард. — Дійсно, це багато що прояснює, — насупився він.
— Пробачте, про що ви? — висловив подив Армстронг.
— Я маю на увазі — це прояснює обставини нашої появи на Індіанському острові. За деякі злочини винних неможливо притягти до карної відповідальності. Приклад — випадок з Роджерсами. Або дії старого Уоргрейва. Він убив, не переступаючи закону.
— Ви повірили в це обвинувачення? — спитав Армстронг.
— Ще б пак! — посміхнувся Ломбард. — Авжеж, повірив. Він убив Едварда Сетона так само, наче штрикнув його ножем! Але ж у нього достало розуму, щоб зробити це із суддівського крісла, прикрившись париком і мантією. Тепер його звичайним шляхом не притягнеш до карної відповідальності.
В Армстронговому мозку блискавкою майнула думка: "Вбивство в лікарні. На операційному столі. Безпечно й надійно — надійно, як у банку…"
Армстронг глибоко зітхнув:
— Так, але чого нас тут зібрано?
— А ви як вважаєте? — перепитав Ломбард.
— Повернемося на хвильку до смерті місіс Роджерс, — сказав Армстронг. — Які можуть бути припущення? Перше: її вбив Роджерс — страхався, що вона розколеться. Друге: вона не дала собі ради й знайшла такий вихід зі становища.
— Інакше кажучи, це — самогубство?
— Що ви на це скажете?
— Я сказав би, що згодний, коли б не смерть Марстона, — відповів Ломбард. — Два самогубства за дванадцять годин — це вже занадто! Якщо ж ви скажете мені, що Ентоні Марстон, цей здоровезний бугай із залізними нервами й цілковитою відсутністю емоцій, заподіяв собі смерть од розкаяння, усвідомивши свою провину в загибелі двох малюків, яких переїхав, то я зарегочу вам просто у вічі! До того ж, де він міг роздобути отруту? Наскільки я знаю, ціаністий калій не так уже й часто носять у жилетній кишені. Хоч тут я не авторитет — це по вашій лінії.
— Жодна нормальна людина не триматиме при собі ціаністого калію, якщо тільки їй по роду діяльності не доводиться знищувати ос, — сказав Армстронг.
— Тобто якщо вона не садівник чи не фермер? А це робота не для Марстона. Безперечно, наявність у нього ціаністого калію так одразу не поясниш. Або Ентокі Марстон ще перед тим, як їхав сюди, надумав покінчити самогубством й тому прихопив отруту, або…
— Або? — поквапив його Армстронг.
— Ви хочете, щоб я сказав уголос? — осміхнувся Філіп Ломбард. — Адже відповідь у вас на язику?.. Звісно, Ентоні Марстона було вбито!
3
— А пані Роджерс? — видихнув доктор Армстронг,
— Я, може, повірив би в самогубство Марстона (не без вагань, звичайно), коли б не місіс Роджерс, — повільно відповів Ломбард, наче розмовляючи сам із собою. — І я, може, повірив би в самогубство місіс Роджерс (без будь-яких вагань), коли б не Ентоні Марстон. Нарешті я міг би повірити, що Роджерс схотів позбутися дружини, коли б не ця незрозуміла смерть Ентоні Марстона. Нам насамперед потрібна теорія, яка спроможна була б пояснити обидві ці смерті, що так стрімливо сталися одна по одній.
— Я, либонь, можу де в чому вам допомогти, — мовив Армстронг і виклав Ломбардові розповідь Роджерса про зникнення двох фарфорових фігурок.
— Так, так, індійчата… — замислився Ломбард. — Учора ввечері їх було десять. А тепер, кажете ви, їх вісім?
І Армстронг продекламував:
Десять індійчат пообідать сіли;
Захлинулося одне — дев'ять залишилось.
Дев'ять індійчат по обіді спали;
Не прокинулось одне — вісім їх зосталось.
Чоловіки подивилися один на одного. Філіп Ломбард невесело осміхнувся й відкинув недопалок цигарки.
— Хіба можна вважати все це за простий збіг обставин? Ентоні Марстон, захлинувшися, вмирає після обіду від ядухи, а матінка Роджерс лягає спати й не прокидається.
— Отже? — спитав Армстронг.
— Отже, — підхопив Ломбард, — ми перед новою загадкою. Де закопано собаку? Де отой містер Ікс, містер Оуен, містер А. Н. Оуен, містер невідомий? Або, інакше кажучи, розшалілий псих, котрий підносить нам оці сюрпризи?
— Та… а… ак, — полегшено зітхнув Армстронг, — виходить, ви згодні зі мною. Але чи розумієте, що це означає? Адже Роджерс присягається, що на острові, опріч нас, нікого немає.
— Роджерс помиляється. Якщо не бреше!
Армстронг сумнівно похитав головою:
— Навряд. Він такий переляканий, що нічого не тямить.
— І моторний човен сьогодні не прибув, — сказав Ломбард. — Це кільця одного ланцюга. На всьому позначається передбачливість містера Оуена. Індіанський острів ізольовано від світу, доки містер Оуен не завершить своєї справи.
Армстронг зблід.
— Невже ви не розумієте, що ця людина — найнебезпечніший маніяк?!
— І все ж містер Оуен дечого не передбачив, — одповів Філіп, і в голосі його забриніли загрозливі нотки.
— Чого саме?
— Обшукати острів — невеликий клопіт. Ми в один момент здійснимо цю нескладну операцію й вловимо цього Оуена.
— Він може виявитися небезпечним, — застеріг Армстронг.
— Небезпечним? — щиро зареготав Філіп Ломбард. — Не страшний нам сіроман, сіроман, сіроман! Небезпечним буду я, коли нарешті доберуся до нього. — Щось із хвилину він розмірковував, потім продовжив: — Нам, мабуть, варто заручитися допомогою Блора. У такій халепі він людина не зайва. Жінкам краще нічого не казати. Щодо інших, то генерал, певно, вже схибнув розумом, а старий Уоргрейв до активної діяльності непридатний. Ми втрьох цілком упораємося.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
1
Заручитися допомогою Блора було неважко. Він, не вагаючись, погодився з їхніми міркуваннями:
— Ці фарфорові фігурки, сер, справді змінюють суть справи. Очевидно, це маніяк, іншої думки й припустити не можна. А у вас не виникало гадки, що містер Оуен хоче здійснити цю операцію, так би мовити, чужими руками?
— Поясніть, будь ласка, свою думку, друже.
— По-моєму, після вчорашньої колотнечі Марстон розгубився й прийняв отруту. Роджерс теж не дає собі ради й відправляє на той світ свою дружину — цілком по плану люб'язного А. Н. О.!
Армстронг заперечливо хитнув головою:
— Не забувайте про ціаністий калій.
— Так, так, справді, зовсім не врахував, — згодився Блор. — Безперечно, ніхто не носитиме з собою таку отруту. Але як отрута могла потрапити до Марстонового келиха?
— Я вже обмірковував, — відгукнувся Ломбард. — Марстон того вечора пив декілька разів. Від його передостанньої порції віскі до тієї, що стала для нього останньою, минув відчутний відрізок часу. Увесь цей час його келих стояв на якомусь із столів. Мені здалося, що келих стояв на маленькому столику біля вікна. Вікно було відчинене — отже, отруту, можливо, підкладено через вікно.
— І жоден із нас не помітив цього? — недовірливо спитав Блор.
— Ми були надто зайняті іншим, — сухо відповів Ломбард.
— Вірно, — сказав Армстронг, — обвинувачення зачепили всіх, і тому всі ми метушилися, сперечалися, поринуті у власні справи. Вважаю, така версія цілком слушна.
Блор знизав плечима:
— Певно, так воно й було. А тепер, джентльмени, за роботу. Ніхто з вас про всяк випадок не захопив із собою пістолет?
— Я, — похляпав себе по кишені Ломбард.
Блор витріщив баньки й навмисно буденним тоном поцікавився:
— Постійно носите його при собі, сер?
— Завше, — відповів Ломбард. — Мені, знаєте, не раз доводилося потрапляти в скрутні ситуації.
— О, — мовив Блор. — Проте вважаю, що ніколи вам не доводилося бути у складнішому становищі, ніж зараз отут! Якщо на цьому острові ховається якийсь маніяк, то напевно він має запас сучасної зброї, не кажучи вже про ножі або кинджали.
Армстронг кахикнув:
— У цьому ви можете й помилитися, Блор.