Таємниця Iндiанського острова (або "Десять негренят", або "І не лишилось жодного")

Агата Крісті

Агата Крісті

ТАЄМНИЦЯ ІНДІАНСЬКОГО ОСТРОВА // І не лишилось жодного // Десять негренят

Переклав ВАДИМ ХАЗІН

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

1

Містер Уоргрейв, суддя, який зовсім недавно вийшов у відставку, сидів у купе м'якого вагона для курців і, пихкаючи сигарою, уважно переглядав "Таймс", вибираючи переважно політичні новини. Потому відклав газету й глянув у вікно. Поїзд якраз проїжджав повз Сомерсет. Містер Уоргрейв поглянув на годинника — їхати ще дві години. Вмостившись зручніше, почав пригадувати все, що друкувалося в газетах про Індіанський острів: спочатку писалося, що його придбав якийсь американський мільйонер — заповзятий яхтсмен; повідомлялося й про розкішну віллу в стилі модерн, збудовану ним на цьому маленькому острівці біля узбережжя Девону. На жаль, виявилось, що остання — вже третя — мільйонерова дружина у незлагоді з морем, тому той надумав продати віллу й весь острів. У газетах з'явилися численні рекламні об'яви, одна спокусливіша за іншу. Десь на, газетному задвір'ї промайнуло повідомлення: острів з віллою продано містерові Оуену. А далі почали поширюватись теревені світської хроніки. Мовляв, насправді Індіанський острів придбала міс Габріель Терл — голлівудська кінозірка. Їй закортіло перебути там кілька місяців самотньо, позбутися надокучливої публіки. Репортер на прізвисько Метушняк делікатно натякав: острів має стати резиденцією однієї королівської родини (?!!). Іншому ж репортерові хтось шепнув на вухо, нібито під секретом, звичайно, що острів придбано для молодого лорда А., який поступився нарешті купідоновим домаганням і має провести там медовий місяць (!). Третій достеменно знав: острів придбало Адміралтейство, щоби проводити там якісь надзвичайно таємні досліди (?!). Індіанський острів справді був невичерпним джерелом різних чуток і пліток!

Суддя Уоргрейв витягнув із кишені лист. Нерозбірлива рука автора позбавляла можливості прочитати його, проте окремі слова відзначалися несподівано чітко: "Любий Лоуренсе… вже стільки років нічого не чула про Вас… мусите приїхати на Індіанський острів… чарівнішого місця не знайти… багато про що треба побалакати… згадати старі часи… єднання з природою… поніжитися на сонечку… о 12.40 з Падінгтонського вокзалу… зустрічатимуть в Оукбриджі…"

І розгонистий підпис; "Завжди Ваша Констенс Калмінгтон".

Суддя Уоргрейв подумки заглибився у минуле, намагаючись пригадати, коли ж це він востаннє бачив леді Констенс Калмікгтон. Певно — сім, ні — вісім років тому.

Вона тоді виїжджала до Італії — ніжитися на сонечку, єднатися з природою, спілкуватися з селянами. Пізніше чув, вона рушила далі, до Сірії, де збиралася ніжитися на ще палючішому сонечку, поєднатися з природою та з бедуїнами.

Констенс Калмінгтон, прикинув у думці Уоргрейв, належала якраз до типу жінок, що не завагались би придбати острів і оповитися атмосферою таємничості! Підморгнувши самому собі на ознаку схвалення логічного ходу своєї думки, суддя Уоргрейв заспокоївся і невдовзі почав куняти…

2

Віра Клейторн, сидячи в купе вагона третього класу, де, опріч неї, було ще п'ять пасажирів, відкинулася на бильце сидіння й примружила очі. Як задушливо сьогодні в поїзді! Зовсім непогано буде потрапити до моря! Ні, їй таки справді пощастило, що одержала цю роботу! Коли шукаєш місця на час канікул, то напевне можеш розраховувати — доглядатимеш ораву дітей; знайти в цю пору місце секретарки майже неможливо. Навіть агентство нічого не обіцяло. І раптом надійшов лист:

"Мені порекомендувало Вас агентство "Вмілі жінки". Як я зрозуміла, вони знають Вас особисто. Я охоче платитиму Вам, скільки Ви самі визначите, і сподіваюсь, Ви станете до роботи 8 серпня. Вам необхідно сісти на поїзд, що відходить о 12.40 з Падінгтонського вокзалу. На станції Оукбридж вас зустрічатимуть. Додаю чек на п'ять фунтів для витрат.

З пошаною.

Анна Ненсі Оуен".

А вище проставлено адресу: "Індіанський острів. Стикльхевен, Девон".

Індіанський острів! Останнім часом газети про нього писали різні плітки та непевні чутки. Хоч, відомо, таким чуткам здебільшого йняти віри не слід, втім, віллу, мабуть, справді збудовано якимось мільйонером, ще й подейкували — за останнім словом розкоші.

Втомлена напруженим навчальним роком, Віра Клейторн з тугою міркувала: "Бути вчителькою молодших класів у якійсь занедбаній школі — не бозна-яке щастя… От коли б знайти роботу в добрій школі. Ні, ні, мені таки пощастило — хоч це маю. Адже люди з упередженням ставляться до тих, хто був замішаний у справу, пов'язану з раптовою смертю, хоч слідство й відхилило будь-які обвинувачення проти мене!"

І вона пригадала, що слідчий у своєму висновку навіть похвалив її за мужність і цілковите самовладання. Годі й бажати їй успішнішого завершення слідства. І місіс Хемілтон дуже добре, з великим душевним теплом поставилася до неї… Ось тільки Х'юго… Ні, ні, вона не стане згадувати Х'юго…

Раптом, незважаючи на задуху у вагоні, вона затремтіла і пожалкувала, що їде до моря. Перед її очима виразно постала картина: Сіріл пливе до скель — його голова то з'являється на поверхні, то зникає під водою… Все частіше зникає… А вона, впевненими змахами розсікаючи хвилі, пливе слідом за ним — пливе, надто добре знаючи, що не встигне…

Щоранку пеститися на піщаному березі моря — вбирати в себе його глибоку, теплу блакить… Й звертатися думками до Х'юго, який сказав, що кохає її… Ні, ні, вона не повинна згадувати Х'юго!

Віра Клейторн розплющила очі й похмуро глянула на чоловіка, що сидів напроти. Високий на зріст, із засмаглим обличчям, світлими, близько посадженими очима й самовпевненим, майже жорстоким ротом. "Ладна побитися об заклад — він чимало помандрував по світу і багато цікавого побачив…" — подумала.

3

Філіп Ломбард, оцінююче глянувши своїми рухливими очима на дівчину, що сиділа навпроти, подумав: "Вродлива, але надто скидається на вчительку… Обачлива істота, — вже не так впевнено міркував далі. — Либонь, із тих, що не дадуть себе скривдити — і в коханні, і в зненависті… Варто б позалицятися до неї…"

загрузка...

Та ні, насупився. Геть усі ці недоречні думки. Рік на роботі. Він має зосередитися тільки на роботі.

Але що то за робота конкретно? Цей Морріс був страшенно таємничим:

— Воля ваша, капітане Ломбард, дати згоду чи відмовитися від доручення.

Філіп розважливо спитав:

— Ви пропонуєте сотню гіней, так?

Це вимовлено з такою байдужістю, наче сто гіней для нього — суща дурниця. Цілих сто гіней! Це тоді, коли в нього й ламаного шеляга не зосталося, коли він уже й не пам'ятав, як востаннє сито пообідав! Втім, він вважав, що й Морріс не програв на цьому, — така вже в нього вдача, — кого-кого, а цього Морріса в грошових справах не обдуриш — це він знав напевно!

Та він додав тим же байдужим тоном:

— І ви не можете подати мені додаткової інформації?

Містер Айзек Морріс заперечливо похитав своєю маленькою лисою голівкою.

— Ні, капітане Ломбард, справа з'ясується на місці. Моєму клієнтові відомо, що ви маєте репутацію спритної людини, котра не розгубиться в будь-якій скрутній ситуації. Мені наказано вручити вам сто гіней з тим, щоб ви приїхали до Стикльхевена, в Девоні. Найближча залізнична станція — Оукбридж. Там вас зустрінуть і доставлять машиною до Стикльхевена, а звідти моторним човном на Індіанський острів. Там ви віддастеся в розпорядження мого клієнта.

— На який строк? — відрубав Ломбард.

— Щонайбільше — на тиждень.

Підкручуючи свої вусики, капітан Ломбард промовив:

— Сподіваюсь, ви розумієте, що я не згоджусь чинити якісь протизаконні дії?

Вимовляючи цю фразу, він кинув на співбесідника пронизливий погляд. На товстих губах містера Морріса промайнуло щось подібне до посмішки, коли той поважно відповідав:

— Якщо вам запропонують щось протизаконне, ви, звичайно, матимете цілковите право вийти з гри.

Ач ти, миршава, прилизана тварюка! Він ще й посміхався! Посміхався так, начебто достеменно знав, що в Ломбардових діях законність не завжди обов'язкова…

Ломбард, у свою чергу, теж посміхнувся самими вустами. Тільки бог знає, що раз чи двічі йому вже доводилось опинятися на самій межі закону! Та він завше виходив сухим із води! Ні, він не дозволить собі зайти надто далеко. І він подумав, що на Індіанському острові, певно, нудьгувати йому не доведеться…

4

Міс Емілі Брент урочисто сиділа у вагоні для некурців, як завше, струнко, неначе аршин проковтнула. Їй уже виповнилося шістдесят п'ять, і вона не схвалювала сучасної недбалості манер. Її небіжчик батько — полковник старого гарту — був надто вимогливим до цього. То нинішнє покоління поводиться безсоромно, розбещено — варто лиш подивитися, як вони сидять, та й по всьому видно…

Оповита ореолом праведності і непорушних моральних принципів, міс Брент, сидячи в переповненому вагоні третього класу, зловтішалася з приводу задухи в ньому і незручностей для пасажирів. Ач, як вони звикли до пестощів?! Їм, бачте, обов'язково потрібний знеболюючий укол перед видаленням зуба; вони вживають спеціальні ліки, щоб заснути; сидіти вони можуть не інакше, як на м'яких, зручних стільцях та канапах, а молоді дівчата дозволяють собі зодягатися казна-як, влітку ж на пляжі валяються зовсім напівголі…

Міс Брент міцно стулила губи. Своїм прикладом хотіла вона показати, як слід поводитися особам певного кола…

Вона згадала, як провела минуле літо. Ні, цього року все буде по-іншому. Індіанський острів… Міс Брент повторила в думці текст листа, що його не раз перечитувала:

"Люба міс Брент!

Сподіваюсь, Ви ще пам'ятаєте мене? Кілька років тому, в серпні, ми відпочивали разом у Белхевенському пансіоні й, як на мене, в нас виявилось багато спільного. Тепер я відкриваю власний пансіон на одному острівці біля узбережжя Девону. Немудра, але гарна кухня, прості, милі, старого гарту люди, — все це, я певна, створить сприятливі перспективи для мого пансіону. Всі матимуть пристойний вигляд. Ніяких там напівроздягнених дівчат, непристойних танців, грамофонного вереску за північ. Буду вельми рада, якщо знайдете можливість провести свій літній відпочинок на Індіанському острові — звичайно, цілком безплатно, як моя гостя. Чи влаштовують Вас перші числа серпня? Наприклад, з восьмого?

Щиро Ваша А. Н. О…"

"Як же її прізвище? Розібрати підпис неможливо.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...