Як переліт?
— Жодних проблем. Рейсовий літак. Здається, ти ще не знайомий з місіс ван Тромп. Люба, ось винуватець цього бенкету, єдиний та неповторний Джубал Гаршоу — двох таких було б забагато.
Дружина капітана була високою, звичайною на вигляд жінкою зі спокійним поглядом, властивим усім дружинам капітанів. Вона підвелася і поцілувала Джубала.
— Ти є Бог.
— О, ти є Бог.
Джубал вирішив, що, напевне, вже звик до ритуалу... Прокляття, якщо він говоритиме це надто часто, то може й останні клепки розгубити, повіривши у сказане. Тим часом дружина Шкіпера стисла його в обіймах. Він вирішив, що вона може навіть Джилл повчити цілуватися. Вона (як же це колись описала Анна?) віддавала цьому всю свою увагу — і не думала більше ні про що інше.
— Припускаю, Ван, — сказав Джубал, — що мені й справді не слід було дивуватися тому, що ти тут.
— Що ж, — відповів космонавт, — той, хто часто літає на Марс, отримує змогу порадитися з його жителями — хіба ні?
— Лише щоб порадитися?
— Є й інші питання.
Ван Тромп потягнувся, щоб взяти грінку, і вона сама посунулася до нього.
— Гарна їжа; гарне товариство.
— Гм, так.
— Джубале, — покликала мадам Везант, — їсти!
Джубал повернувся на своє місце й побачив яєчню, апельсиновий сік та інші вибагливі наїдки, що вже чекали на нього. Беккі поляскала його по стегну.
— Непогане місце для молитов — чи не так, мій півнику?
— Жінко, повертайся до своїх гороскопів!
— Це нагадало мені дещо, любий: хочу знати точний момент твого народження.
— Ну, я народився у три вдалі дні, у різний час. Я був надто великим хлопчиком, і тому довелося витягувати мене частинами.
Беккі різко відповіла:
— Я дізнаюся.
— Будівля суду згоріла, коли мені було три. Не зможеш.
— Завжди є інші можливості. Хочеш укласти маленьке парі?
— Якщо продовжиш мене перебивати, то зрозумієш, що ти ще не виросла з того віку, коли тебе можна відшмагати різкою. Як ти, дівчинко?
— А ти як думаєш? Який у мене вигляд?
— Здоровий. Трохи набрала у вазі. Пофарбувала волосся.
— Ні. Я перестала фарбувати волосся кілька місяців тому. Приєднуйся, і ми позбудемося твоєї сивини. Замінимо її справжнім газоном.
— Беккі, я відмовляюся молодшати за будь-яких умов. Я пройшов важкий шлях, щоб досягти своєї старості, і прагну отримувати від неї задоволення. Досить базікати, дай людині поїсти.
— Так, сер. Так, старий розпуснику.
Джубал якраз вставав з-за столу, коли до їдальні увійшов Людина з Марса.
— Тату! О, Джубале! — Майк стиснув його в обіймах і поцілував.
Джубала ці обійми трохи заспокоїли.
— Ти вже дорослий, синку. Сідай і насолоджуйся сніданком. Я посиджу з тобою.
— Я прийшов сюди не снідати: я шукав тебе. Пошукаймо місце, щоб поговорити.
— Добре.
Вони пройшли до вітальні одного з номерів; дорогою Майк тримав Джубала за руку — так захоплений маленький хлопчик тримає улюбленого дідуся. Майк обрав для Джубала велике зручне крісло і вмостився навпроти нього, на сусідньому дивані. Це була кімната з того боку будівлі, де розташовувалась приватна платформа приземлення; високі вікна на всю стіну виходили якраз на неї. Джубал встав і трохи пересунув крісло — так, щоб світло не било йому в очі, коли він дивився на свого названого сина. Його не здивувало, а радше обурило те, що важке крісло посунулося так легко, мовби важило не більше від дитячої надувної кульки, а його руки лише вказували напрямок.
Коли вони зайшли, у кімнаті сиділи жінка та двоє чоловіків. Через якийсь час вони вийшли — повільно, вільно і невимушено. Після цього Майк і Джубал лишилися самі — якщо не вважати товариством склянки з улюбленим бренді під рукою.
Джубал був майже готовий визнати, що той незначний контроль над предметами, яким володіють ці люди, міг суттєво заощадити сили та гроші (хоча б на хімчистці: та вчорашня сорочка Джубала, на якій були плями соусу, була така свіжа, що він надягнув її й сьогодні). До того ж це було значно зручніше, ніж сліпо довіряти механізмам. Однак Джубал не звик до телепатичного контролю предметів без кабелів чи хвиль; це дивувало його так само, як порядних коней дивували екіпажі, які рухались самостійно у ті часи, коли Джубал був маленьким.
Дюк налив бренді. Майк промовив:
— Привіт, Людоїде. Дякую. Ти новий офіціант?
— De nada[98], Монстре. Комусь же потрібно це робити, — а ти забрав всіх, кого можна, туди, в кімнату рабів мікрофонних записів.
— Що ж, вони впораються з усім за кілька годин, і ти зможеш повернутися до свого марного, розпусного існування. Робота зроблена, Людоїде. Кінець.
— Вся чортова марсіанська мова — в одній книзі? Монстре, я б краще перевірив тебе: а то раптом в тебе згоріли конденсатори.
— О, ні, ні! Лише початкові знання її, які я маю, — мав. Мій мозок тепер порожній. Але такі інтелектуали, як Стінкі, повернуться на Марс через століття, щоб доповнити це тим, чого я ніколи не знав. Проте я лише частково завершив роботу; вона тривала близько шести тижнів суб'єктивного часу, починаючи десь з п'ятої ранку — і кожного разу, коли ми відкладали зустріч. А тепер досвідчені дешифрувальники зможуть самі все це завершити. Тож я вільний і маю можливість побачитися з Джубалом. Мій розум більше нічого не тривожить, — Майк потягнувся й позіхнув. — Як добре. Завершення роботи завжди викликає приємні почуття.
— Ти візьмешся за щось інше ще до кінця дня. Босе, цей марсіанський монстр не може обходитись без роботи. Це, здається, вперше він просто розслабився й нічого не робить більше двох хвилин поспіль. Йому потрібно записатись до клубу "Анонімних трудоголіків". Або вам слід навідуватися до нас частіше: ви гарно на нього впливаєте.
— Господь заборонив мені коли-небудь гарно впливати на когось.
— А ти зараз вийдеш звідси, Людоїде, і припиниш розказувати про мене неправду.
— Чорт, неправду! Ти перетворив мене на затятого правдолюба... І це дуже допомагає у деяких групах, з якими я працюю, — Дюк вийшов.
Майк підняв свою склянку.
— Розділімо воду, мій брате Батьку Джубале.
— Пий глибоко, синку.
— Ти є Бог.
— Охолонь, Майку. Я приймаю це від інших — і ввічливо відповідаю. Але не треба боготворити мене. Я знав тебе, коли ти ще був "лише яйцем".
— Добре, Джубале.
— Так краще. Коли ти почав пити з самого ранку? Якщо робити це у твоєму віці, можна знищити шлунок. Ти ніколи не доживеш до того, щоб стати щасливим старим п'яницею, як я.
Майк глянув на свою напівпорожню склянку.
— Я питиму, якщо це розділення. На мене це ніяк не впливає — так само як і на більшість інших (якщо, звісно, вони цього не хочуть). Якось я дозволив алкоголю діяти й не зупиняв його, аж доки не знепритомнів. Дивне відчуття. Це неправильно, як я ґрокаю. Лише спосіб відділитися від тіла на якийсь час — без самого відділення. Я можу досягти такого ж ефекту, тільки значно більш дієвого — і без шкоди, яку потім потрібно виправляти через вихід у транс.
— І точно — економніше.
— Ну, наш рахунок за алкоголь — це ніщо. Більше того: утримання всього Храму вартує приблизно стільки ж, скільки ти витрачаєш на свій дім. За винятком початкових інвестицій — а ми лише трохи оновили інтер'єр і витрачалися лише на каву та тістечка, — у нас свої уявлення про те, що приносить радість. Нам потрібно так мало, що я раніше дивувався, що ж робити з усіма пожертвами, які ми отримуємо.
— Тоді чому ти збирав пожертви на службах?
— Що? О, це ти маєш зрозуміти, Джубале. Простаки не звернуть належної уваги на щось безкоштовне.
— Я знаю; просто мені стало цікаво, чи відомо це тобі.
— О, так, — я ґрокнув простаків, Джубале. Спершу я намагався проповідувати безкоштовно — лише віддавати. У мене вдосталь грошей, і мені здалося, що це нормально. Це не спрацювало. Ми, люди, повинні досягти значного розвитку, перш ніж навчимося приймати безкоштовні дари й цінувати їх. Зазвичай я ніколи не давав їм нічого безкоштовно — аж до Шостого Кола. До того часу вони вже могли це сприйняти... А приймати — значно важче, ніж віддавати.
— Гм... Синку, можливо, тобі варто написати книгу з людської психології.
— Я написав. Марсіанською. Записи у Стінкі, — Майк знову глянув на склянку і зробив повільний, манірний ковток. — Ми випиваємо мало спиртного. Кільком з нас — Стінкі, мені, Свену, кільком іншим — це також подобається. І я дізнався, що можу припускати лише незначний вплив, — а потім тримати його на такому рівні, отримуючи ейфорійне зближення, дуже схоже на транс, але без занурення у транс. Мінімальні пошкодження легко виправити, — він знову зробив ковток. — Саме це я й роблю цього ранку — дозволяю собі відчути легкий жар і бути щасливим з тобою.
Джубал зблизька його вивчав.
— Синку, ти п'єш не лише тому, щоб бути компанійським; тебе щось непокоїть.
— Так.
— Хочеш про це поговорити?
— Так. Батьку, це завжди велика радість — бути з тобою, навіть якщо мене нічого не непокоїть. Проте ти — єдина людина, з якою я завжди можу поговорити, знаючи, що ти ґрокнеш без всілякого хвилювання. Джилл... Вона завжди ґрокає, але, якщо це шкодить мені, це шкодить їй навіть більше за мене. З Доун — те ж саме. Патті... Ну, Патті завжди може мене розрадити, — але вона робить це за рахунок себе самої. Я надто легко можу завдати їм болю, щоб мати змогу ризикнути й цілковито розділити з ними все, що я не можу ґрокнути й вшанувати, доки не розділю, — Майк здавався дуже серйозним. — Сповідь справді потрібна. Католики це знають і дотримуються їх; у них є безліч сильних чоловіків, що можуть з цим впоратися. У фостерітів є групова сповідь, і вони передають її по колу, і тоді хвилювання розсіюється. Мені потрібно започаткувати сповідь у цій церкві — як частину ранкового очищення. Хоча у нас тепер це теж є, але радше спонтанно, — і після того, як паломникам це уже непотрібно. Нам варто знайти сильних людей; "гріх" важко навіть порівняти зі справжньою неправильністю... Проте гріх — це те, що грішник ґрокає гріхом; а коли ти ґрокаєш це разом з ним, це може бути дуже тривожним. Я знаю.
Майк відверто продовжив:
— Чеснот недостатньо; чеснот ніколи не вистачає. Це була одна з моїх перших помилок: тому, що серед марсіан чеснота та мудрість — це одне й те ж; вони ідентичні. Але у нас все інакше. Візьмімо Джилл. Її чесноти були ідеальні, коли я зустрів її. Однак всередині вона заплуталася у собі — і я майже її знищив.