А може, коли б щось підправити, як ви гадаєте? Я маю на увазі вилучити з її мови кровожерні моменти.
Місіс Гіггінс. Нічого не вийде — допоки вона в руках у Генрі.
Гіггінс (ображено). Хочете сказати, що у мене мова непристойна?
Місіс Гіггінс. Ні, дорогенький, мова твоя була б цілком пристойна — скажімо, десь на баржі серед матросні, але така мова аж ніяк не прикрасить Елайзи на прийомі в саду.
Гіггінс (тяжко скривджений). Ну, я мушу сказати…
Пікерінг (уриваючи його). Годі-бо, Гіггінсе, пора вже вам знати себе самого. Я такої мови не чував, відколи двадцять років тому ми робили огляди добровольців у Гайд-парку.
Гіггінс (насуплено). Ну, що ж, коли ви таке говорите, я визнаю: мова моя не завжди така, як у єпископа.
Місіс Гіггінс (заспокоюючи Генрі дотиком руки). Полковнику Пікерінгу, скажіть мені, будь ласка: що, достеменно, коїться там, на Вімпол-стріт?
Пікерінг (бадьоро, от ніби розмова повернула в зовсім інше річище). Ну, я перевізся туди, й ми живемо разом з Генрі. Працюємо удвох над моїми "індійськими діалектами", а ще ми думаємо, що було б зручніше…
Місіс Гіггінс. Так-так. Про це я все знаю — це ви чудово придумали. Але де живе ця дівчина?
Гіггінс. Звісно ж, з нами! Де ж їй ще жити?
Місіс Гіггінс. Але на яких умовах? Чи вона у вас служниця? А як ні — то хто вона для вас?
Пікерінг (проказуючи повільно). Я здогадуюся, що ви маєте на увазі, місіс Гіггінс.
Гіггінс. Але ви вбийте мене, якщо я знаю! Місяцями я бився над дівчиною, аби дотягти її до сьогоднішнього рівня. До того ж вона й користь приносить. Знає, де в мене що лежить, пам’ятає, коли і з ким я повинен зустрітись, і таке інше.
Місіс Гіггінс. А як уживається з нею твоя економка?
Гіггінс. Місіс Пірс? О, вона така раденька, що стільки обов’язків звалилося з її пліч, адже до Елайзиної з’яви їй доводилось відшукувати мої речі й нагадувати мені про мої домовленості. Але як тільки мова заходить про Елайзу… Не знаю, що за дурна муха вкусила мою економку. Знай твердить: "Ви не думаєте, пане!" Правда ж, Піку?
Пікерінг. Еге ж, саме так вона це формулює. "Ви не думаєте, пане!" Цими словами вона закінчує кожну розмову про Елайзу.
Гіггінс. Так ніби я хоч на мить коли перестаю думати про дівчину та її кляті голосівки й шелестівки. Я геть виснажився, думаючи про неї, стежачи за її губами, зубами й язиком, не кажучи вже про її душу — найхимерніше з усього того набору.
Місіс Гіггінс. Ну хто ж ви ще, як не двоє немовлят, що тішаться своєю живою лялькою?
Гіггінс. Тішаться! Та за тяжчу роботу я ще ніколи не брався — це щира правда, мамо! Але ж навіть не уявляєш, як це страшенно цікаво: взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову. Це ж заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі.
Пікерінг (підсуваючи своє крісло ближче до місіс Гіггінс і жваво перехиляючись до неї). Так, це неймовірно цікаво! Запевняю вас, місіс Гіггінс, що ми ставимось до Елайзи дуже серйозно. Щотижня… майже щодня! — помічаємо за нею якусь нову зміну. (Ще ближче підсуваючись.) Кожен відтинок її розвитку ми записуємо… десятки грамофонних дисків та фотографій…
Гіггінс (насипаючись на матір з другого боку). Так, чорт забирай! Ще жоден з моїх експериментів не захоплював мене так, як оцей. Вона заповнила собою наше життя по вінця, правда ж, Піку?
Пікерінг. Ми завджи говоримо про Елайзу.
Гіггінс. Навчаємо Елайзу.
Пікерінг. Рівняємо Елайзу.
Місіс Гіггінс. Що?!
Гіггінс. Винаходимо нові Елайзи.
Говорять разом.
Гіггінс. Знаєш, яке у неї недзвичайно чутке вухо…
Пікерінг. Запевняю вас, дорога місіс Гіггінс: ця дівчина…
Гіггінс. …як у папуги! Я випробував її слух на всі…
Пікерінг. …геній! Вона чудово грає на роялі.
Гіггінс. …звуки, які тільки може вимовляти людина…
Пікерінг. Ми брали її на концерти класичної музики і в мюзик-…
Гіггінс. …які тільки є в європейських та африканських мовах, у готентотських…
Пікерінг. …-холи, і все це вона сприймає, а, прийшовши додому…
Гіггінс. …говірках, те, на що у мене пішли роки праці…
Пікерінг. …програє все, що почула, на роялі, хай то буде…
Гіггінс. …вона все це підхоплює єдиним нападом, ураз, от ніби…
Пікерінг. Бетховен чи Брамс, Легар чи Лайонел Монктон…
Гіггінс. …займалася цим усе своє життя.
Пікерінг. …хоча ще півроку тому вона й до клавішів не торкалася…
Місіс Гіггінс (затуляючи пальцями вуха, бо чоловіки наприкінці намагаються перекричати один одного й лемент їхній стає просто нестерпний.) Ш-ш-ш-ш! (Вони замовкають.)
Пікерінг. Перепрошую! (Винувато ставить своє крісло назад.)
Гіггінс. Даруйте, мамо! Коли Пікерінг розкричиться, ніхто вже не вставить слова.
Місіс Гіггінс. Заспокойся, Генрі. Полковнику Пікерінгу, невже ви не усвідомлюєте, що коли Елайза увійшла в дім на Вімпол-стріт, щось іще увійшло разом з нею?
Пікерінг. Батечко її увійшов. Але Генрі швидко здихався його.
Місіс Гіггінс. Доречніше було б, якби прийшла її мати. А що мати не прийшла, то з’явилось дещо інше.
Пікерінг. Що ж?
Місіс Гіггінс (мимоволі виказуючи свій вік словом). Проблема!
Пікерінг. О, я розумію! Проблема, як виставити її напоказ, мов справжню леді.
Гіггінс. Я розв’яжу цю проблему. Я вже наполовину її розв’язав.
Місіс Гіггінс. Ні — ви, двоє неймовірно дурних чоловічих створінь! Проблема полягає в тому, як бути з дівчиною опісля.
Гіггінс. Не бачу в цьому ніяких складнощів. Вона зможе йти собі своїм шляхом, використовуючи всі переваги, яких набула в мене.
Місіс Гіггінс. Переваги — як у тієї вбогої жінки, що тільки-но була тут! Манери та звички, що не дозволяють шляхетній леді йти заробляти собі на прожиття і заразом не дають їй доходу шляхетної пані! Це ви маєте на увазі?
Пікерінг (поблажливо, трохи занудьгувавши). О, та це ми якось залагодимо, місіс Гіггінс! (Підводиться, щоб іти.)
Гіггінс (і собі підводячись). Ми підшукаємо для неї якусь легку роботу.
Пікерінг. Вона щаслива, нівроку. Не потерпайте за неї. До побачення! (Тисне їй руку, от ніби втішає налякану дитину, й прямує до дверей.)
Гіггінс. Принаймні, тепер уже пізно потерпати. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує її і йде слідом за Пікерінгом.)
Пікерінг (обернувшись, щоб кивнути останнє слово втіхи). Є стільки хороших вакансій! Ми зробимо все, що треба. До побачення!
Гіггінс (до Пікерінга, коли вони разом виходять за двері). Давайте візьмемо її на Шекспірівську виставку в Ерлс-корт!
Пікерінг. А чого ж — давайте! Що то вона скаже — тільки наставляй вуха!
Гіггінс. А як вернемося додому, вона передражнить усіх тих людей!
Пікерінг. Чудесно! (Чути, як обидва регочуть, спускаючись сходами.)
Місіс Гіггінс (нетерпляче, ривком підводиться і знов сідає за свій письмовий стіл до роботи. Відгортає вбік купу безладно накиданих паперів, хапає чистий аркуш із скриньки з письмовим приладдям і рішуче пробує писати. За третім невдалим нападом здається: шпурляє ручку на підлогу, сердито хапається за краї столу й вигукує.) Ох, ці чоловіки! чоловіки!! чоловіки!!!
Зрозуміло, що Елайза поки-що не зійде за герцогиню, а Гіггінс ще не виграв свого закладу. Але півроку ще не спливло, і Елайза встигає зійти — як не за герцогиню, то за княжну. Щоб побачити краєм ока, як у неї це вийшло, уявімо одне з посольств у Лондоні літнього вечора, коли вже споночіло. Над парадними дверима нависає дашок і килим простелено аж на хідник, адже якраз триває великий прийом. Обабіч килима ріденька юрба спостерігає, як прибувають гості. Ось під’їжджає "ролс-ройс". Виходить Пікерінг у вечірньому вбранні з орденами й медалями і допомагає висісти Елайзі — вона в манто, вечірній сукні, в діамантах, із віялом, квітами та всіма належними аксесуарами. За ними висідає Гіггінс. "Ролс-ройс" від’їжджає, і трійця піднімається східцями й заходить в будинок — двері відчиняються при їхньому наближенні. Всередині будинку вони опиняються в просторому холі, з якого ведуть нагору величні сходи. По ліву руч розташований гардероб для джентльменів. Гості-чоловіки залишають там свої капелюхи й плащі. Праворуч — двері до жіночого гардеробу. Леді заходять туди в накидках, а виходять — у всій своїй блискучій пишноті. Пікерінг щось шепоче Елайзі й показує на жіночий гардероб. Вона заходить туди. Гіггінс та Пікерінг скидають свої плащі, беручи номерки в гардеробника.
Один із гостей, зайнятий тим самим, стоїть спиною до глядача. Забравши свої номерки, він обертається, показуючи себе поважним молодиком із вражаюче зарослим обличчям. Він має величезні вуса, що хвилями єднаються з розкішними бакенбардами. Кущі волосся хвилюються на його бровах, його чуприна низько підстрижена на потилиці й лисніє, щедро чимось намащена. Вбраний він дуже гарно. На грудях у нього кілька нікчемних медалей. З усього видно, що це чужинець, наздогад — вусатий пандур з Угорщини, але, попри люте враження від його волохатості, він вельми люб’язний і привітно-балакучий.
Впізнавши Гіггінса, він широко розводить руки й наближається до того, сповнений ентузіазму.
Вусань. Маестро, маестро! (Обіймає Гіггінса й розціловує його в обидві щоки.) Ви пам’ятаєте мене?
Гіггінс. Ні. Не пам’ятаю. Хто ви в чорта такий?
Вусань. Я — ваш учень, ваш перший учень, ваш найкращий та найбільший учень. Я той самий малий Непомук, той чудо-хлопець. Я прославив ваше ім’я по всій Європі. Ви навчали мене фонетики. Ви не могли забути мене.
Гіггінс. Чом ви не голитеся?
Непомук. Я не маю вашою імпозантної зовнішності, вашого підборіддя, гордого чола. Коли я поголюся, ніхто мене не помічає. А так усі мене знають, звуть мене "Волосатий Дік".
Гіггінс. А що ви тут робите, серед усіх цих великих цабе?
Непомук. Я — перекладач. Я розмовляю тридцятьма двома мовами. Їм не обійтися без мене на цих міжнародних вечірках. Ви — великий знавець жаргону кокні: хай тільки людина розтулить рота — і ви тут-таки вкажете її точну адресу в межах Лондона. А я вкажу будь-чию адресу в межах Європи.
Ліврейний лакей збігає вниз по сходах і підходить до Непомука.
Лакей. Ви потрібні нагорі! Її світлість не може порозумітися з одним грецьким паном.
Непомук. Дякую — так, негайно!
Лакей зникає в юрбі.
Непомук (До Гіггінса). Цей грецький дипломат прикидається, ніби ні слова не розуміє й не розмовляє по-англійському. Мене він не ошукає! Він-бо син годинникаря з Кларкенвелла.