Свята Йоанна

Джордж Бернард Шоу

Джордж Бернард ШОУ

СВЯТА ЙОАННА

П'єса-хроніка на 6 дій з епілогом

Пролог

Жанна — справжня і вигадана

Жанна Д'Арк, сільська дівчина з Вогези, народилась близько 1412 р.; у 1431 р. її спалили за єресь, чаклунство і шахрайство, за модою 1456 р. — реабілітували, в 1904 р. піднесли до преподобної, в 1908 р. — оголосили благословенною, і нарешті в 1920 р. — святою. Вона — звичайнісінька постать серед святих воїнів католицької церкви та найдивакуватіша фігура серед ексцентричної знаті середньовіччя. Хоч і вірна та набожна католичка, призвідниця хрестових походів проти гуситів,[1] вона однак стала однією з найперших протестантських мучениць. Також вона була одним із перших апостолів Націоналізму та першим французьким практиком наполеонівського реалізму у військовій справі, на відміну від спортивно-романтичних лицарських маневрів тодішніх часів. Вона була піонером раціонального одягу для жінок, і як два століття потому королева Швеції Христина, поминаючи вже Каталіну де Ерузо та безліч інших невідомих героїнь, котрі видавали себе за чоловіків, щоб служити солдатами та моряками, вона відмовилась прийняти звичайну жіночу долю і одягалась, воювала та жила як чоловік.

При тому, з якою силою вона вміла відстоювати свої переконання, адже саме за це стала відомою на всю Західну Європу, ще навіть не вирісши зі своїх "…надцяти" (вона з них, до речі, так і не виросла), анітрохи не дивно, що її засудили до спалення за нібито скоєні державні злочини, за які ми тепер і не караємо, та насправді — за нестерпну нежіночність. Ще вісімнадцятирічною дівчиною у своїх претензіях Жанна перескочила найгордовитішого папу і найзарозумілішого імператора. Вона заявляла, що є послом і повноважним представником Господа — посланцем Переможної Церкви, який спустився на землю в людській плоті. Вона зі зверхньою поблажливістю ставилась до власного короля, а також закликала англійського короля до каяття та послуху її наказам. Вона повчала, перекрикувала і заперечувала державних діячів та прелатів. Зневажливо фиркаючи на плани генералів, вона сама вела їхні війська до перемоги. Вона не приховувала свого безмірного презирства до офіційних заяв влади, а також до тактик і стратегій військового департаменту. Народися вона мудрецем і монархом, в чиїй особі злились найвища влада та найвидатніша династія, далекосяжність її намірів дратувала б так само, як наміри Цезаря дратували Кассія.[2] Та оскільки вона була вихідцем з простолюду, панувало тільки дві думки стосовно неї. Одні вважали її дивовижною, інші — нестерпною.

Жанна і Сократ

Якби Жанна була злою, егоїстичною, боягузливою або тупою, вона б стала не найпривабливішою серед усіх історичних постатей, а найогиднішою. Була б вона достатньо зрілою, аби зрозуміти, який вплив мала на чоловіків, котрих принижувала своєю правотою щоразу, коли вони помилялись, якби навчилась лестити та вміла з ними обходитися, вона могла б дожити до такого віку, як і королева Єлизавета.[3] Тільки ж вона була занадто юною, занадто неотесаною та недосвідченою, аби володіти всіма цими мистецтвами. Коли чоловіки, яких вона вважала дурнями, починали сперечатися з нею, вона не добирала слів, ясно даючи зрозуміти, що саме про них думає; при цьому в неї було достатньо наївності, аби розраховувати на їхню вдячність за те, що вона наставила їх на путь істинний та врятувала від лиха. Видатному уму завжди важко збагнути, яку лють викликає у йолопів викриття їхньої тупості. Навіть Сократ з усім своїм досвідом не захищав себе в суді, розуміючи безнадійність справи проти люті, що накопичувалась роками, та невідворотність своєї смерті. Якби його позивач народився 2300 років потому, то міг би бути просто одним із міщуків, котрі в годину пік їздять у першому класі лондонського приміського потягу; які свідчення міг він дати проти Сократа, окрім як зізнатися: його дратує, що він і йому подібні виглядають повними ідіотами щоразу, коли Сократ розтуляє рота! Сократ, сам того не усвідомлюючи, був настільки паралізований своїм же розумом, що навіть не міг збагнути суть обвинувачення. Він геть виснажився, доки зміг довести, що був гідним солдатом та людиною благородного життя, а його позивач — задиркуватим дурнем. Він навіть не підозрював, який страх і яку ненависть викликав у людей його проникливий розум, що насправді служив тільки добру.

Дивіться також

Порівняння з Наполеоном

Якщо Сократ був настільки наївним у свої сімдесят, то можна уявити, якою наївною була Жанна у свої сімнадцять. От тільки Сократ був людиною аргументу, виважено та делікатно оперував думками інших, тоді як Жанна була жінкою дії і з безмірною жорстокістю оперувала їхніми тілами. Саме тому Сократа терпіли так довго, а Жанну знищили ще до її повноліття. В них обох надзвичайна обдарованість поєднувалася зі щирістю, доброчинністю та людинолюбством, і вони обоє стали жертвами лютої ненависті, так і не збагнувши її джерела. Наполеон також був надзвичайно обдарованим, та не був ні щирим, ні безкорисливим, і не мав жодних ілюзій щодо своєї популярності. На запитання: "Як світ сприйме вашу смерть?" — він відповів: "Зітхне з полегшенням". А от геніям, які не бажають ані зла, ні шкоди людям, важко усвідомити, що ці люди, проте, їх ненавидять та прагнуть знищити, бо присутність когось кращого, по-перше, боляче муляє відчуттям власної марності, а по-друге — викликає страх. Страх, у тому числі перед вищою особистістю, штовхає людей на відчайдушні вчинки й досі залишається нерозгаданою таємницею. Такий страх іще гірший, коли згадана особистість не має офіційного статусу, який би чітко визначив чи міг дати хоч якесь уявлення, чого від неї очікувати. Страх перед Іродом і Пілатом чи Анною і Кайафою[4] обумовлений їх правовою і світською владою; з таким страхом можна жити, адже це — навіть дещо корисний страх перед покаранням за певні порушення, а от жити зі страхом перед надприродними здібностями Христа виявилося цілком нестерпним, тому ті, хто так і не збагнув його благодійності, щосили волали: "Розіп'яти його!"

Сократа напоїли отруйним зіллям, Христа розіп'яли, Жанну спалили живцем, тоді як Наполеон, хоч і ув'язнений на Св. Елені, та все ж помер у ліжку; отже, природна смерть багатьох титулованих негідників, котрі хоч і вселяли жах, але не мали за собою нічого містичного, доводить, що бути святим значно небезпечніше, ніж завойовником.

Такі як Магомет і Жанна, котрі одночасно втілили обидві ці риси, несподівано для себе з'ясували, що завойовник має рятувати святого, бо поразка веде до мученицької смерті. Коли спалили Жанну, ніхто й пальцем не ворухнув, аби врятувати її. Соратники, яких вона привела до перемоги, вороги, яких вона розбила вщент, французький король, якого вона коронувала, англійський король, корону якого вона скинула в Луару — всі були однаково раді її здихатися.

Винною чи ні була Жанна

Оскільки в різні часи випливали різні свідчення стосовно об'єктивності суду над Жанною, то аби докопатися до істини, винною вона була чи ні, необхідно знову підняти це питання. Після сумлінного та скрупульозного розгляду справи тодішній суд виніс вирок проти неї, хоч двадцять п'ять років потому його і скасували — це було необхідно для визнання коронації Карла VII законною. Найбільш вражає те, що за одностайним рішенням наступних поколінь вирок було винесено проти самих суддів Жанни (хоч їх справу розглядали не так скрупульозно), а її піднесено до святих. Незважаючи ні на що, на процесі реабілітації 1456 року, яким би корумпованим він не був, випливло достатньо свідчень, аби довести, що Жанна не була простою грубіянкою, ані повією, ні чаклункою, ні блюзніркою, ні більшою ідолопоклонницею, ніж сам папа, а навпаки — була людиною виняткової добропорядності з усіх боків (окрім служіння у війську, носіння чоловічого одягу і зухвальства), незайманою дівчиною, з доброю вдачею, благочестивою та смиренною (її можна порівняти з проскуркою, вимоченою у вині, яке було мов питна вода для "аскетичної" Франції), і хоч вона була справжнім солдатом, та ніколи не дозволяла непристойної мови чи аморальної поведінки. Жанна пішла на вогнище чистою і невинною, а єдиним її недоліком була безмежна зухвалість, чи, як тоді називали, "величність", що й привела до такого фіналу. Не варто марнувати час на доведення, що в заключних сценах першої частини єлизаветинської хроніки Генріха IV (яку нібито переписав Шекспір) шовіністичні погляди Жанни — просто грубий наклеп на неї. Її настільки очистили від раніше вилитого бруду, що сучасному письменнику вже й не залишилось чого домивати. Найважче ж позбутися бруду, яким обілляли її суддів, та "відбілювання", яке спотворило її до невпізнання. Якщо шовінізм завдав їй багато шкоди, то єретизм (в даному випадку протестантство) наслідком її спалення переміг римо-католицьку церкву та Інквізицію. Найпростіший спосіб вділити цим інституціям роль негідників у мелодрамі — зробити Діву головною героїнею. Така мелодрама може одразу вважатись макулатурою. Церква та Інквізиція судили Жанну куди справедливіше, ніж нині державні суди з'ясовують справи зі злочинцями такого штибу як вона, і їхнє рішення було ухвалене у строгій відповідності до закону. До того ж вона ніколи й не була героїнею мелодрами, тобто вродливою, по вуха закоханою дівчиною, яка мов плющ обвивала такого ж привабливого героя; вона була генієм і святою — персонажем настільки протилежним мелодраматичній героїні, наскільки це можливо.

загрузка...

А зараз давайте чітко визначимося з поняттями. Геній — це особа, яка на крок попереду від інших у баченні та розумінні світу, система цінностей якої сильно відрізняється від інших і яка має достатньо енергії, щоб змінити ситуацію на сприятливу для втілення своїх специфічних талантів. Святий — це особа, яка завдяки добрим і геройським вчинкам, а також спілкуванню з силами, що за класифікацією церкви належать до розряду надприродних, має право бути канонізованою. Для історика-антифемініста, хто не вірить у геній жінки в традиційно чоловічих сферах життя, Жанна не являла б жодного інтересу, оскільки її геній був спрямований на практичні розрахунки в політиці та військовій справі. Справжньому раціоналісту, який заперечує існування святих і переконаний, що нові ідеї з'являються виключно в результаті логічного обґрунтування, Жанна мало б чим сподобалась.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

загрузка...