Автор п'єси Б. Шоу ставить у своєму творі важливу проблему: чи дозволяється людині втручатися в долю іншої людини, чи має вона моральне право змінювати її, навіть тоді, коли все це робиться з кращими намірами. Професор Хіггінс змінює особистість Елізи, але він зовсім не замислився і, звичайно, не подбав про те, як вона буде жити далі. "Навіщо ви відняли у мене мою незалежність?" — запитує ображена дівчина. Так само жертвою необдуманих жартівливих слів професора став і її батько сміттяр Альфред Дулітл. Саме йому він завдячує зміні своєї долі. На перший погляд, життя його змінилося на краще: американський мільйонер заповідає йому великі гроші за умови, що Альфред Дулітл — "найоригінальніший мораліст усієї Англії" — буде читати у його Всесвітній лізі моральних реформ до шести лекцій на рік. І Дулітл просто від сміття з легкістю крокує за кафедру проповідника, тому що обдарування оратора, полеміста було дано йому самою природою. Але, розбагатівши, він змушений був всупереч власному бажанню змінити свою долю. Він почав одягатися, як справжній джентльмен, кинув свою непрестижну професію, вирішив навіть повінчатися (його "хазяйка" була у нього шостою після смерті матері Елізи), бо пристойному джентльмену вести такий спосіб життя зовсім не годиться. Але з усіма цими змінами на краще він втратив свій вільний вибір життя.
Отже, у своїй п'єсі "Пігмаліон" автор підносить ідею відповідальності творця за своє творіння, за його майбутню долю.