— Зараз моделюю третю частину симфонії. Ось послухай...
— Оригінально, хоч і погано чути. Як називається?
— "Концерт для вертольота з оркестром".
— Щось я не розумію тебе, творець вертольота...
— Сам ти творець корів! — образився композитор.
— Так, я — творець саме корів, — з гідністю відповідав Віктор. — Вважай, Професоре, що ти не маєш ніякого відношення до розгадки походження життя на Землі...
— І не треба! Це може зробити будь-яка електронна машина, якщо їй дати точну програму... — І Корольков кинув трубку.
Незворушний Віктор Смирнов відчув, що він хвилюється. "Що сталося? Невже їм якісь там твори дорожчі за товариша?" Був ще Макар Гусєв. Він, звичайно, не науковий консультант, але сильна й відверта людина.
— Макаре, мені терміново потрібна твоя сила!
— Моя сила всім потрібна, — прогудів Макар у трубку.
— Річ у тім, що сам я не справлюсь із своєю коровою, — повідомив його Віктор. — Вона дуже велика.
— Ти хочеш, щоб я підняв її за роги? — серйозно сказав Макар.
— Досить жартувати, Гусєв. Приходь. Ти дуже потрібний.
— Як я до тебе прийду, коли я лежу в камері?! Ну, подумай сам! У мене сьогодні відповідальне змагання, я не можу марнувати жодної хвилини. Бери свою каструлю і йди з нею до мене.
— Несерйозна людина ти, Гусєв!
— Ось-що, Вітько, я цього не чув, а ти не потрапляй мені на очі! Зрозумів?..
Винахідник розгубився. "Ну й генії! Ну й науковий колектив! Просто егоїсти — кожний працює для себе. А ще — "Космічний корабель "Земля"! Хіба такий проект розв'яжеш самотужки?.." Він набрав на телефонному диску три одиниці, сказав нерівним від хвилювання голосом:
— Електронику, це Віктор Смирнов. Ти терміново потрібен!
— Зараз прийду, — спокійно відповів Електроник.
Віктор Смирнов передчував, що його дослід з коровою закінчиться скандалом. Річ у тім, що батько Смирнова, інженер за фахом, чудово розумівся на найскладніших верстатах і механізмах, але не любив тварин. З дитинства Віктор чув, що коти й собаки небезпечні, поширюють усілякі інфекції, їх не можна гладити, а якщо подряпають чи — ще гірше — вкусять, доведеться робити уколи. Тварини, на батькову думку, були безпечні тільки на малюнках.
У першому класі Віктор попросив цуценя. Йому сказали, що це безглузда вигадка, бо цуценя ні з ким буде залишати дома. Він обіцяв виховати цуценя сам. Гаразд, сказали йому, коли станеш самостійним, будеш у четвертому класі, тоді побачимо... У четвертому класі батьки зажадали, щоб Віктор добре вчився й ідеально поводився. У щоденнику Віктора зарясніли п'ятірки. Але цуценя в домі так і не з'явилося...
У восьмому класі Віктор вивів Штучну Тварину.
В унікальному досліді йому допомагав Електроник. Живильне середовище надіслав з планети Юпітер Рессі. Корова, як казав сам автор, виявилась наполовину земна, наполовину неземна.
Коли корова була дуже маленькою, Віктор сушив собі голову, чим годувати тварину. Він підкладав хлібні крихти, листя, капусту, моркву, пропонував молоко, воду, суп, компот — корова не реагувала на жоден земний продукт.
Біолог засмутився.
Та якось він помітив, що корова жує. Це було світове відкриття: мікрокорова задоволено їла примітивні кукурудзяні пластівці!
Віктор збігав у крамницю й приніс коробку з пластівцями. Він ліг на диван, поставив перед собою каструлю і час від часу підсипав у неї з коробки. За годину коробка була порожня, а корова немовби трохи поправилась.
Біолог купив ще три коробки...
А далі рахунок пішов на десятки. Віктор безперестану бігав у магазин, носив коробки в сітках, рюкзаці, зв'язував їх у великі паки. Корова вилізла з каструлі й жувала меланхолійно посеред кімнати. Тільки встигай підносити!
Електроник, з'явившись на дзвоник товариша, побачив зовсім дорослу корову.
— Ото, — схвально сказав Електроник, — швидко виросла!
— Здорово, правда? — Віктор сяяв. — От що значить уважний догляд і регулярне харчування. Три коробки пластівців за годину!
Весь куток був захаращений порожніми коробками.
— Давай зробимо машину, яка перемелюватиме картон, — запропонував Електроник.
— Ніколи, — діловито сказав Смирнов. — Сьогодні треба вирішити: що робити далі з піддослідною твариною? Розумієш, приїжджав батько з відрядження. Мама, звичай-но, не проти корови, вона добра. А батько скаже: "Або я, або вона..." Електроник підійшов до корови, зміряв її поглядом.
— Півтонни буде, не менше.. Через тиждень вона не вміститься в кімнаті.
— Усьому ж уся й проблема, — зітхнув винахідник. — Куди її дівати?! А взагалі — дуже слухняна, тиха, навіть не мукає. Шкода буде віддавати.
Корова, ніби зрозумівши, що йдеться про її долю, підвела голову від каструлі з пластівцями, глянула на хлопчаків величезними очима.
— Крім того, дослід не закінчено, — провадив далі Вітька. — Я певен, Електронику, що саме біологи дадуть відповідь на питання про походження життя на Землі й на інших планетах.
— Існує багато математичних моделей еволюції живого на Землі, — сказав Електроник. — Але й досі ніхто не змоделював усіх умов, за яких відбулося зародження життя. Надто далеко від нас той час.
— Важко уявити, як усе було мільярди років тому, — признався експериментатор.
— Спробуємо поміркувати інакше. — Електроник показав на географічну карту півкуль, що висіла на стіні. — Земля тут зменшена в п'ятдесят мільйонів разів. А якщо ми обчислюватимемо в такому ж масштабі, тільки часовому, історію Землі? Вийде, що нашій Землі на цій карті трохи більше, ніж сто років. Зрозуміло? Сто років! Отже, перші живі клітини на ній з'явилися близько п'ятдесяти років тому.
— Цікаво, — сказав Смирнов.
Електроник продовжував підрахунки, і його товариш пересвідчився, як наочно постала перед ним вся історія земного життя.
Лише чверть століття тому з'явилися на планеті викопні риби, а п'ять-десять років тому панували гігантські ящери. Найвищі ссавці, за умовним годинником Електроника, існують півроку, найвищі мавпи — місяць. Якихось кілька днів тому на земній кулі різко похолодніло, рівнини скувало кригою — з'явилася печерна людина, яка билася з хижаками кремінною сокирою і зберігала знайдений вогонь. Піраміди фараонів побудовані дві з лишком години тому. Америка відкрита Колумбом дванадцять хвилин тому.
— Так що за твоїм годинником, — підхопив Смирнов, — моя корова існує мільярдні частки секунди. І ніхто не знає, на що вона здатна. — Віктор почував себе майже Дарвіном.
— Дослід потребує спостереження й наукового обгрунтування, — сказав Електроник. — Це складна робота. Накопичуй поки що матеріал.
У розпалі дискусії клацнув замок, грюкнули двері, зайшов Вікторів батько. Він поставив чемодан, обняв сина, привітався з Електроником і уп'ялив очі в корову.
— Що це? — запитав інженер Смирнов, уважно роздивляючись велику тварину.
Віктор сунув руки в кишені.
— Це корова, тату, — скромно признався він. — Моя корова.
Смирнов кілька хвилин обдумував визначення.
— Корова, — повторив він. — Здоровенна корова... Навіщо вона тут?
— Я її виростив. Сам!.. Правда, Електрониху?
Електроник кивнув.
— Коли я від'їжджав, тут не було ніякої корови, — стримано завважив Смирнов.
— Вона була маленька... — заходився пояснювати винахідник. — Сиділа спокійно в каструлі... У мене під ліжком. А зараз виросла. Їй лише три тижні, тату.
— Нісенітниця якась, — нахмурився інженер. — За три тижні можна скласти екскаватор, але не корову.
— Правильно! — зрадів Віктор. — Коли з'являється нове відкриття, всі кажуть одне й те ж: цього не може бути! Ти, тату, підтверджуєш історію всіх великих відкриттів.
Батько, не звернувши ніякої уваги на свою роль в історії відкриттів, оглядав кімнату, захаращену коробками. На корову він більше не дивився.
— Стайня... Скотний двір... — Він підозріло понюхав повітря.
— Не турбуйся, — швидко сказав Віктор, — відходів не дає.
— Адже існують у світі штучні корови, — пригадав інженер. — Стоїть собі на кухні бак, на зразок пральної машини. Туди засипають сировину й одержують синтетичне молоко... Це в усіх нормальних людей. А в тебе, Вікторе, неодмінно на всю кімнату і з рогами!.. Що вона весь час жує?
— Кукурудзяні пластівці, — зраділо сказав біолог. — От бачиш, тату, ти вже задумався про практичну користь мого винаходу!.. Другий ступінь визнання. Ще трохи, й ти скажеш: "Що в ній нового? Корів завжди вирощували в каструлі..."
— Забери її геть, — похмуро промовив Смирнов-старший і пальцем показав на двері.
Смирнов-молодший загородив собою тварину.
— Ти гарненько подумай, тату... Адже ця корова з Юпітера. Один екземпляр у всій Сонячній системі! Електронику, підтверди.
— Так, — підтвердив Електроник, — це дуже важливий винахід. Єдиний науковий екземпляр.
— Забери, Вікторе, цей екземпляр, з дому! — наполягав батько. — Не хочеш? Я справлюся сам!
Інженер Смирнов був досить високого зросту. Він обмотав кисть руки носовою хусточкою, взяв корову за ріг і повів за собою. Вона йшла слухняно й ремиґала на ходу. У двері просунулася тільки морда з рогами. Сама корова не пролізала.
Смирнов не на жарт розсердився, промовив нарешті фразу, яку передбачав Віктор:
— Або я, або вона! — і грюкнув дверима... — Май на увазі, Вікторе, — крикнув він з їдальні, — я не вийду, поки ти не вирішиш!..
Електроник на прощання сказав:
— Я міркуватиму над цією задачею. Я проконсультуюсь із фахівцями.
Біолог поринув у роздуми біля неоціненної корови. Він чув, як за стіною бурчить батько. Марно було пояснювати йому все значення проекту "Космічний корабель "Земля" і, зокрема, першої штучної тварини для майбутнього людства. От якби це майбутнє було представлено не твариною, а яким-небудь крокуючим планетоходом, батько б залюбки потурбувався про його подальшу долю. Зараз на інженера не могли вплинути ніякі наукові авторитети...
За годину батько зайшов у передпокій, голосно сповістив:
— Я викликав фахівця з виставки.
— Звідки? — запитав син.
— З Виставки досягнень народного господарства. Хай корову забирають собі... Все-таки наукова установа...
Представник виставки, подзвонивши у двері, спитав, чи тут перебуває експонат з колгоспу "Юпітер". Інженер без зайвих слів провів фахівця до корови.
— Цікава порода, — визнав спеціаліст. — Як же вона потрапила до квартири?
— Запитайте в мого сина, — кивнув Смирнов. — Він винахідник.
Винахідник мовчав.
Фахівець похвалив зовнішній вигляд, прикинув на око вагу, але, дізнавшись, що корову годують кукурудзяними пластівцями, махнув рукою, заявив, що такий експонат для виставки не годиться.
— Чому? — запитав інженер.
— Чоловіче добрий, — примружився спеціаліст, — сам подумай: ми демонструємо рекордсменів, вирощених у типових умовах, а не на кукурудзяних пластівцях...
Через два дні Віктор Смирнов вийшов із квартири з великою алюмінієвою каструлею.
Біля під'їзду його чекав приятель з мотоциклом.