Однак він також визнав і те, що турбувати Майка, коли той у трансі, було значно гірше, ніж турбувати самого Гаршоу, коли він диктував оповідання. Хлопчик завжди занурюється в самогіпноз, коли "ґрокає повноту", чим би вона не була, — і навіть якщо хтось змушує його зробити паузу, він завжди відчуває потребу повернутися в транс. Це так само марно, як намагатись будити ведмедя у зимовій сплячці.
— Добре, я зачекаю. Але я хочу з ним поговорити, коли він прокинеться.
— Поговориш. Тепер розслабся — і будь щасливий. Відпочинь після своєї подорожі.
Бен підвів його до групи, що зібралася навколо стерео.
Анна підняла погляд.
— Привіт, бос, — вона посунулася і звільнила для нього місце. — Сідай.
Джубал приєднався до неї.
— Можу я запитати, якого чорта ти тут робиш?
— Те саме, що й ти, — нічого. Дивлюся стерео. Джубале, будь ласка, не злися, що ми не послухалися твого наказу. Ми належимо до Гнізда так само, як і ти. Тобі не слід було забороняти нам не приїжджати... Проте ти тоді був надто засмучений для того, щоб з тобою сперечатися. Шериф щойно оголосив, що збирається викинути усіх хвойд — тобто нас — з міста, — вона посміхнулася. — Зі мною такого ще не траплялося; це має бути цікаво. Чи може хвойда скористатися залізницею? Чи мені доведеться йти пішки?
— Не думаю, що для цього питання існують якісь закони. Ви всі приїхали?
— Так. Але не злись. Джуд Мак-Клінток доглядатиме за будинком. Про всяк випадок більше року тому ми з Ларрі домовилися з хлопцями Мак-Клінток, що хтось із них це робитиме. Вони знають, як працює піч, де сховані вимикачі та все інше; отже, все добре.
— Гм! Я починаю думати, що я там — просто пансіонер.
— А ти колись був кимось іншим, бос? Ти чекав, що ми це зробимо — і не турбуватимемо тебе. Тож ми це зробили. Проте тобі має бути соромно, що ти не розслабився і заборонив усім нам подорожувати разом. Ми приїхали сюди близько двох годин тому — а в тебе, очевидно, виникли якісь труднощі.
— Так. Жахлива поїздка. Анно, щойно я дістануся додому, — і ноги моєї не буде за межами того місця до кінця мого життя... А ще я збираюся висмикнути з розетки телефон і розбити базікалку.
— Так, бос.
— Цього разу я так і зроблю, — він глянув на велетенську базікалку перед ним. — Ця реклама триватиме вічно? Де моя хрещениця? Не кажи, що ти залишила і її теж на милість ідіотів-синів Мак-Клінтока!
— Звісно ж, ні. Вона тут. У неї, дякувати Богу, є навіть власна няня.
— Я хочу її побачити.
— Патті покаже її тобі. Я втомилася від неї — всю дорогу сюди вона поводилась так гарно, мов маленька бестія. Патті, люба! Джубал хоче побачити Еббі.
Татуйована жінка продемонструвала один із своїх повільних ривків через кімнату. Джубал спостеріг, що вона була єдиною з кількох присутніх людиною, котра виконувала будь-яку роботу. Складалося враження, що вона може бути присутньою скрізь одночасно.
— Звичайно, Джубале. Я не зайнята. Сюди.
— Діти у моїй кімнаті, — пояснювала вона, поки Джубал намагався не відставати від неї, — де Солоденька булочка може за ними наглядати.
Джубал був трохи здивований, коли за хвилину побачив, що саме мала на увазі Патриція. Удав-боа на ліжку Патриції згорнувся так, що її тіло утворювало гніздо розміром з дитяче ліжечко, — точніше, два ліжечка, оскільки хвіст змії ділив великий прямокутник навпіл. І в кожній його частині лежало немовля. Нянечка-боа зацікавлено підняла голову, коли вони зайшли. Патті погладила її й заспокоїла:
— Все добре, люба. Тато Джубал хоче їх побачити. Погладьте її — і дозвольте вас ґрокнути, щоб наступного разу вона вас впізнала.
Спершу Джубал звернувся до своєї милої подружки. Потім, коли вона заклекотіла до нього і штовхнула його руку, він погладив змію. Він подумав, що це був найпрекрасніший екземпляр Boidae, який він коли-небудь бачив, — так само як найбільший і найдовший, за його оцінкою, за усіх боа-констрікторів, вирощених у неволі. Яскраві перехресні смуги на тілі змії були надзвичайно чіткі і яскраві — від голови й аж до хвоста. Він заздрив Патті через її надзвичайного улюбленця і шкодував, що у нього так мало часу, щоб з нею заприятелювати.
Змія потерлася головою об його руку, зовсім як кицька. Патті взяла Еббі і сказала:
— Як я і думала... Солоденька булочко, чому ти мені не сказала? — потім пояснила, почавши змінювати підгузок: — Вона повідомляє мені одразу ж усе, — якщо одне з них заплутується, чи потребує допомоги, чи щось подібне — оскільки багато чого не може робити сама, не маючи рук. Хіба що підштовхнути їх назад, якщо вони намагаються вилізти, ризикуючи впасти. Проте, здається, вона просто не здатна ґрокнути, що мокрій дитині потрібно поміняти підгузок — Солоденька булочка не бачить у цьому нічого неправильного. Так само, як і Еббі.
— Знаю. Ми називаємо її Старою вірянкою. А хто ота інша красуня?
— Що? Це Фатіма Мішель. Я думала, ви знаєте.
— Вони тут? Я думав, вони в Бейруті!
— Що ж, я теж так думала. Вони приїхали звідкись з-за кордону, проте не знаю, чи саме звідти. Можливо, Мар'ям щось і казала мені, але для мене це нічого не означає: я ніколи не подорожувала. Не те, щоб це мало для мене якесь значення: я ґрокаю, що всі місця однакові, — всюди ті самі люди. Ось, хочеш потримати Ебігейл Зенобію, поки я перевірю Фатіму?
Джубал взяв її на руки й запевнив, що вона найпрекрасніша дівчинка в світі; потім, відповідно, запевнив у цьому ж і Фатіму. Він був абсолютно відвертим кожного разу, тож дівчата повірили йому — Джубал казав те саме незліченну кількість разів, починаючи з часів правління Гардінга, завжди мав на увазі саме це, і йому постійно вірили. Це була Вища Істина, не обмежена жодною мирською логікою.
Він знову попестив Солоденьку булочку і сказав їй те саме, з точнісінько тією ж відвертістю, — після чого з полегшенням вийшов з кімнати.
Щойно вони вийшли від дівчат, як зіштовхнулися з матір'ю Фатіми.
— Бос, любий! — вона поцілувала його і поплескала по лисині. — Бачу, що тебе погодували.
— Трохи. Я щойно обіймався з твоєю донькою. Вона янгольська лялечка, Міріам.
— Гарненьке дитя, — правда? Ми збираємося продати її в Ріо — за неї дають фантастичну ціну.
— Я думав, що у Ємені кращий ринок.
— Стінкі каже, що ні. Готові продати її, щоб звільнити місце, — вона поклала його руку собі на живіт. — Відчуваєш округлість? Ми зі Стінкі цього разу робимо хлопчика — на доньок не вистачає часу.
— Мар'ям, — з докором сказала Патриція, — не можна так говорити. Навіть задля розваги.
— Вибач, Патті. Я не буду так говорити про твого сина. Тітонька Патті — леді і ґрокає, що я — ні.
— Я також ґрокаю, що ти — не леді, бо ти — маленька негідниця. Проте, якщо Фатіма продається, я заплачу вдвічі більше, ніж запропонує будь-хто інший.
— Тобі потрібно обговорити це з тітонькою Патті; мені лише час від часу дозволяють її бачити.
— А ти ще не дуже розповніла, тож можеш доглядати за нею сама. Дозволь мені глянути на твої очі. Гм... Так, можливо.
— Так і є. Майк ґрокнув це ретельніше і сказав Стінкі, що він зробив хлопчика.
— Як Майк міг це ґрокнути? Неможливо. Я навіть не впевнений, що ти вагітна.
— О, вагітна, Джубале, — запевнила його Патриція.
Міріам спокійно глянула на нього.
— Ти й досі скептик, бос. Майк ґрокнув це, ще коли ми були у Бейруті, — ще до того, як впевнилися, що так і вийшло. Тож Майк зателефонував нам. А наступного дня Стінкі повідомив університету, що ми беремо творчу відпустку для польових робіт, — або якщо вони не згодні, то він звільняється. Тож ось ми й тут.
— І що ви тут робите?
— Працюємо. Працюємо важче, ніж будь-коли; навіть важче від тих часів, коли ти мене змушував працювати, бос. Мій чоловік — експлуататор.
— І чим же ви займаєтеся?
— Вони складають словник марсіанської, — відповіла йому Патті.
— Марсіансько-англійський? Напевно, це дуже складно.
— О, ні, ні, ні! — Мірім здавалася майже шокованою. — Це було б не складно, а просто неможливо. Словник марсіанської — марсіанською. Раніше не існувало жодного; марсіанам такі речі не потрібні. Але моя частина — суто канцелярська; я друкую те, що вони роблять. Майк та Стійкі, — здебільшого Стінкі, — працюють над фонетичним шрифтом для марсіанської; там міститься вісімдесят одна характеристика. Тож у нас є комп'ютер, який працює з тими характеристиками, використовуючи одночасно високий і низький регістри. Бос, любий, я втрачена як секретарка; зараз друкую систему дотиків марсіанською. Ти любитимеш мене у будь-якому разі? Якщо ти закричиш "Сюди!", а я ні до чого не буду здатна? Я все ще можу готувати... І мені казали, що у мене є також інші таланти.
— Я навчуся диктувати марсіанською.
— Навчишся. Майк та Стінкі розберуться з тобою. Я ґрокаю. Так, Патті?
— Ти говориш правильно, мій брате.
Коли вони повернулися до вітальні, Кекстон приєднався до них і запропонував знайти тихіше місце, подалі від гігантської базікали. Він провів Джубала далі по коридору, до іншої вітальні.
— Здається, більша частина цього поверху — у твоєму розпорядженні?
— Весь поверх, — погодився Бен. — Чотири номери: Секретарський, Президентський, Королівський, а також котедж власників, відкритий лише одному та недоступний для всіх інших завдяки нашій власній платформі для приземлення... За винятком вестибюлю, який не дуже безпечний без спеціалізованої допомоги. Тебе про це попередили?
— Так.
— Зараз нам не потрібно стільки кімнат... Але вони можуть знадобитися пізніше: люди прибувають.
— Бене, як ви можете ховатися від копів так відкрито? Самий лише персонал готелю здасть вас.
— О, у нас є свої способи. Персонал тут відсутній. Бачиш, цей готель належить Майку.
— Гадаю, що це ще гірше.
— Це ще краще — якщо тільки у платіжній відомості відважного начальника поліції не стоїть ім'я містера Дугласа, у чому я сумніваюся. Майк купив його через ланцюжок з чотирьох дурників, а Дуглас і не поцікавився, чому Майк вирішив зробити це саме так. Гадаю, Дуглас більше не зневажає мене: відколи Оз Кілгаллен почав вести мою колонку, він робить те, чого хоче Майк. Готель — це гарна інвестиція; він приносить гроші, проте власником за документами є один з наших таємних членів Дев'ятого Кола. Тож власник вирішив, що хоче собі цей поверх готелю на весь сезон, а менеджер не може — і не буде — розпитувати про те, чому чи скільки саме гостей збирається прийняти власник, бо йому подобається його робота, адже Майк платить йому більше, ніж той заслуговує.