Так, вони попрямували до Геллеспонту, а варвари, які повтікали і були відкинуті на вершини гір Мікали, а їх було вже небагато, повернулися до Сардів. Поки вони так просувалися, Масіст, син Дарія, який був із персами в нещасті, що їх спіткало, почав казати стратегові Артаін-ту багато неприємного та образливого і між іншим називав його боягузливішим за жінку, а не яким там стратегом, і що він заслужив суворо бути покараним за те лихо, яке він учинив царській родині. В персів, якщо кажуть комусь, що він боягузливіший за жінку, це найбільша образа. А тоді Артаінт, почувши таке, не тямлячи себе, схопився за свій акінак, щоб ударити Масіста. На цей час, коли він кинувся на нього, це помітив один галікарнасець Ксенагор, Праксілів син, що стояв за Артаін-том, схопив його за поперек, підніс високо і жбурнув на землю, а тоді підбігли і списоносці Масіста, щоб його захистити. Цим учинком Ксенагор заслужив подяку і від самого Масіста, і від Ксеркса, брата якого він урятував. І в нагороду за цей учинок він одержав від Царя правління всією Кілікією(1). Крім цього випадку нічого особливого не трапилося на шляху цього загону перського війська до Сардів. У Сардах перебував Цар від того часу, коли він прибув туди, тікаючи з Афін після поразки в морській битві.
108. Саме на той час, коли Ксеркс перебував у Сардах(1), він закохався в жінку Масіста, що і вона перебувала там. Проте, незважаючи на все, що він їй присилав, він не спромігся прихилити її і не застосовував насильства через повагу до свого брата Масіста (це саме стримувало і жінку, бо вона була певна того, що він не застосує сили). Нарешті Ксеркс, не спромігшися іншими засобами спокусити її, влаштовує весілля свого сина Дарія з дочкою цієї жінки і Масіста, уявляючи собі, що в такий спосіб він легше оволодіє нею. Він улаштував одруження, як належало за звичаєм, і відбув до Сусів. Проте коли він прибув туди і взяв у свій палац жінку, яка призначалася для Дарія, тоді вже згасло його кохання до жінки Масіста, він охолонув до неї і знову закохався в жінці Дарія, дочці Масіста, завоював її прихильність і тут мав успіх. Ім'я цієї жінки було Артаінта.
109. Проте за деякий час цю справу було викрито і ось як: Аместрі-да, Ксерксова дружина, виткала великий різнокольоровий плащ, насолоду для очей, і подарувала його Ксерксові. Він йому дуже сподобався, він носив його і ходив у ньому до Артаінти. Навтішившися її коханням, він сказав їй, що вона може просити від нього за свою ласку все, що захоче, і це одержить. Тоді вона, не знаючи, що цим вона загубить увесь свій рід, так відповіла Ксерксові на його пропозицію: "Ти даси мені все, що я побажаю?" Він, не уявляючи собі, що вона попросить у нього саме це, пообіцяв їй і заприсягався в цьому. І коли він дав присягу, вона зажадала від нього саме цей плащ. Ксеркс чого тільки не робив, щоб не дати їй цього плаща, не з якоїсь іншої причини, але тому, що боявся Аместріди, яка і перед тим почала підозрювати те, що відбувалося, боявся, що вона викриє його невірність. Він пропонував Артаінті міста, скільки їй завгодно золота, навіть військо, яким вона сама могла б розпоряджатися, а військо це і є власне перський подарунок. Але не було можливості її вмовити і, нарешті, він віддав їй той плащ. А вона, сповнена радості, почала його носити і пишатися ним.
110. Про це довідалася Аместріда, звідки цей плащ у Артаінти, і хоча розуміла, про що йдеться, не гнівалася на цю жінку, але була впевнена, що винувата в цьому була її мати і що вона це підстроїла, і почала міркувати, як їй згубити жінку Масіста. Вона зачекала, коли її чоловік Ксеркс улаштував царську учту (а таку учту готують один раз на рік у день народження царя(1). Перською мовою цю учту називають тікта, що відповідає еллінському "відмінна". Тоді цар намащує свою голову пахощами і роздає подарунки персам), на цей день чекала Аместріда і попросила Ксеркса, щоб він їй подарував жінку Масіста. Але він вирішив, що це жахливе і потворне віддати жінку свого брата, тим більше, що на неї не було жодної провини в цій справі, бо він зрозумів, для чого вона її в нього просила.
111. Незважаючи на все це, вона наполягала і він згідно зі звичаєм повинен був удовольнити її прохання, бо в день царської учти не може бути так, щоб хтось щось просив і йому було б відмовлено, нарешті Цар погодився всупереч своїй волі і, передавши жінку Масіста Аместріді, сказав, що нехай вона робить із нею все, що хоче, а сам покликав свого брата і сказав йому: "Масісте, ти син Дарія і мій власний брат, а крім того, ти добра людина. Отже, не живи більше з цією жінкою, з якою ти живеш тепер, покинь її, бо вона мені не подобається, замість неї я дам тобі мою дочку і ти житимеш із нею". Приголомшений цими словами Масіст відповів йому: "Мій владарю! З якою недоброю промовою ти звернувся до мене тепер. Ти пропонуєш мені видати тобі жінку, від якої я маю синів, тепер уже дорослих юнаків, та дочок, із котрих одну ти взяв за жінку для твого сина, жінку, що її я люблю всім серцем, цю жінку ти хочеш забрати від мене, щоб я її покинув і щоб я одружився з твоєю дочкою? Але, царю мій, хоч я вважаю це за велику честь для себе, що ти вважаєш мене достойним узяти в жінки твою дочку, проте я не зроблю ні того, ні іншого. Не присилюй мене, не вимагай від мене такого, а щодо твоєї дочки, то для неї знайдеться інший чоловік, кращий за мене, а мені дозволь жити з моєю жінкою". Така була відповідь Масіста, а Ксеркс розгніваний сказав йому: "Якщо, Масісте, так стоїть справа, то вона для тебе закінчена. Я хочу сказати, що не дам тобі моєї дочки в жінки, і ти більш не житимеш відтепер із тією жінкою, щоб ти знав, як слід приймати те, що я тобі пропоную". Ледве це почув Масіст, він сказав лише: "Владарю мій! Знай, що ти ще мене не вбив" і вийшов.
112. Тим часом, поки Ксеркс розмовляв із своїм братом, Аместріда послала за списоносцями Ксеркса і наказала їм покалічити жінку Масіс-ти: вона відрізала їй груди і кинула їх собакам, потім відрізала їй ніс, вуха, губи і язик і таку спотворену відіслала додому.
113. Масіст, який ще нічого не знав про це, проте підозрював, що відбувається щось лихе, кинувся бігцем до свого дому. Щойно побачивши покаліченою свою жінку, він, порозумівшися з своїми синами, вирушив до Бактрії у супроводі своїх синів і, напевне, ще когось, щоб підняти повстання в Бактрійському номі і завдати Цареві якомога більшого лиха. Так би воно і сталося, як я гадаю, коли б він прибув до Бактрії і країни саків, бо він був сатрапом Бактрії(1) і тамтешні мешканці його любили. Але він не прибув туди, бо ледве Ксеркс довідався про його наміри, він послав навздогін його військо і воно, догнавши його на шляху, позарізувало і його самого, і все військо, що було з ним. Таке було з Ксерксовим коханням і смертю Масіста.
114. Тим часом елліни, які вирушили з Мікали до Геллеспонту, спершу кинули якорі біля Лектона(1), бо їм не давали далі пливти вітри, а звідти вони прибули до Абідоса, а мости, які вони гадали, що знайдуть їх на місці, вже було зруйновано, а власне для них вони припливли на Геллеспонт. Тим часом пелопоннесці на чолі з Леонтіхідом вирішили повернутися в Елладу. Афіняни із своїм стратегом Ксантіппом вирішили залишитися там і спробувати захопити Херсонес. Отже, пелопоннесці відпливли, а афіняни переправилися з Абідоса на Херсонес і почали облягати Сест (2).
115. В Сесті, який уважався за найміцндшу фортецю тих місць, ледве почувши, що елліни прибули на Геллеспонт, зібралися перси з сусідніх міст і ще прибув туди з Кардії один перс Ойобаз, який привіз із собою туди кодоли від мостів. Цим містом володіли місцеві еолійці, а з ними там були і перси і багато інших їхніх союзників.
116. Справжній тиран, призначений Ксерксом правителем цього ному, був Артаікт, перс, жорстока людина і нечестива, яка обдурила і самого Царя, коли він виступив у похід на Афіни. Артаікт присвоїв собі скарби Протесілая, сина Іфікла з Елаюнта. Отже, в Елаюнті на Херсонесі є могила Протесілая і навколо неї священна округа. Там зберігалося багато цінних речей і золоті та срібні келехи і бронзові речі, і одяг, і ще різні приношення, які викрав для себе Артаікт із дозволу Царя. Ось якими словами він обдурив Ксеркса: "Великий владарю! Тут є будинок одного елліна, який виступив проти твоєї країни, але його було справедливо покарано і він помер. Дай мені його будинок, я прошу тебе, щоб кожний знав, що не слід виступати проти твоєї країни". Цими словами він легко переконав Ксеркса (щоб той подарував йому будинок того елліна), бо той зовсім не знав, що Артаікт мав на думці. Коли він казав, що Протесілай(1) нібито воював проти країни Царя, він мав на увазі те, що перси вважають усю Азію своєю і належною кожному їхньому цареві. Коли йому дано було будинок, Артаікт переніс скарби з Елаюнта до Сеста, а священну округу віддав, щоб там сіяли та випасали худобу, і коли він приїжджав до Елаюнта, то спав із жінками в священному покої храму. Тоді його облягли афіняни, а він зовсім не був до цього готовим і не чекав на еллінів, які, я навіть не знаю як, несподівано напали на нього.
117. Облога тривала дуже довго і вже почалася осінь(1), і через це афіняни занепокоїлися, будучи далеко від свого краю і не спромігшися здобути фортецю, вони попросили в своїх стратегів дозволу повернутися на батьківщину. Але стратеги не дозволили їм цього зробити, поки вони не здобудуть фортеці або поки їх не відкличе афінський народ. Так несамохіть вони змушені були залишитися.
118. Тим часом ті, що були в фортеці, впали в розпач настільки, що вже почали варити ремені своїх ліжків і гризти їх. Проте коли і цього вже їм бракувало, тоді і перси з Артаіктом і Ойобазом уночі повтікали, спустившися з задньої частини муру, де зовсім не було ворогів. Скоро розвиднилося, херсонесці з веж фортеці подали афінянам сигнали про втечу персів і відчинили їм ворота. Більшість афінян кинулися переслідувати втікачів, а решта зайняла місто.
119. Тим часом Ойобаза, який утік до Фракії, захопили фракійці з племені апсінтіїв і принесли його в жертву згідно з своїми звичаями(1) місцевому богові Плейстору, а решту його супутників повбивали в різні способи.