Трагічні події в Україні 1768 року та їх відображення в поемі Т. Шевченка "Гайдамаки"

Трагічні події в Україні 1768 року та їх відображення в поемі Т. Шевченка "Гайдамаки"

Складна і трагічна доля українського народу. Багато нещасть випало йому, та ніколи українці не втрачали надії на свободу й незалежність своєї країни.

У ХVIII столітті в Україні ширився гайдамацький рух. Українці воювали з польською шляхтою за соціальну й національну незалежність Правобережної України. Виступали вони і проти релігійного гніту. Найвищим проявом гайдамацького руху було повстання 1768 року, відоме під назвою Коліївщина.

У місті Барі було створено військово-політичне об'єднання — Барську конфедерацію — для збереження прав і привілеїв польської шляхти й католицької церкви. Поштовхом до виступу конфедератів стало прийняття закону, який зрівнював права католиків і некатоликів. Конфедерація оголосила хрестовий похід проти тих, хто не визнавав унію. Конфедерати розправлялися з українським населенням Правобережжя, грабували його, руйнували церкви. Проти нелюдської жорстокості шляхти виступили козаки. Повстання почалося в районі Мотронинського монастиря біля Черкас у травні. Дуже швидко боротьба охопила велику територію України: Київщину, Поділля, Волинь, Галичину, Прикарпаття. Повстання загрожувало охопити й Лівобережну Україну. Панівні кола Польщі уже не могли самі розправитися з повстанцями, вони звернулися по допомогу до уряду Росії. Боячись поширення повстання, царський уряд послав свої війська проти повстанців. Ватажки Залізняк, Гонта, Неживий були по-зрадницькому схоплені, загони роззброєні, повстання придушене.

Про гайдамаччину в часи Шевченка було написано дуже мало. Все опубліковане поет читав із великим інтересом. Та в оцінці повстання він іде самостійним шляхом. У "Передмові" він писав, що розповідає про гайдамаччину так, як чув від старих людей, зокрема і від свого діда Івана, учасника повстання.

Поема "Гайдамаки" має дві сюжетні лінії. Основна — широке зображення гайдамацького повстання. Друга — взаємини Яреми й Оксани. У вступі поет заявляє, що героєм його поеми буде повсталий народ та його представник — наймит Ярема. Епілог є завершенням першої сюжетної лінії. У ньому йдеться про поразку гайдамаків та про їх нескореність. У поемі все підпорядковано показові причин наростання народного гніву та великого розмаху повстання. Події розгортаються у швидкому темпі, картини йдуть у логічній послідовності. Ліричні відступи дають можливість поетові висловити думки про події, своє ставлення до героїв твору. Т. Шевченко ніби живе з гайдамаками одними помислами й бажаннями, він і звертається до них, як до рідних: "Сини мої, гайдамаки!" Автор показує пригноблених людей, що піднялися на боротьбу, справжніми героями, творцями історії. І Шевченко серед своїх мужніх і нескорених героїв:

Я не одинокий, є з ким в світі жить...

Я не одинокий, є з ким вік дожить.

Поема "Гайдамаки" має велике виховне значення і в наш час. Вона виховує почуття гордості за історичне минуле нашого народу, почуття вірності своїй Батьківщині, почуття вдячності безстрашним і мужнім борцям за незалежність країни. Свій твір хочеться закінчити словами великого Кобзаря:

Тії слави козацької

Повік не забудем!