Юрій Яновський став відомим саме завдяки роману "Вершники", який був написаний ідеологічно правильно, тобто віддавав хвалу більшовицькій партії. Особливість цього роману — це своєрідність його будови: він складається з окремих новел. Та через всі новели червоною ниткою проходить тема трагедії українського народу, яка полягає в занепаді загальнолюдських цінностей, розпаді роду, родини заради якихось нових реалій життя.
Ця страшна трагедія яскраво розкрита на прикладі роду Половців. Біда їхня в тому, що вони були "одного роду сини, та не одного класу", кожний з них захищав свої ідеали, кожний мав особисті погляди на майбутнє України. Саме тому і відбувся кровопролитний бій під Компановкою. Це була справжня битва, притаманна громадянській війні, бо брат ішов на брата, батько на сина, а друзі, які виростали пліч-о-пліч, сікли один одного шаблями.
Першим на полі бою свою голову зложив Андрій Половець, який командував загоном добровольчої армії генерала Денікіна. Загинув він від руки свого ж брата Оверка, який з дивною жорстокістю захищає петлюрівські ідеали. І неможливо повірити, що це той чоловік, який "по просвітах в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов". Освічена, висококультурна людина стає вбивцею свого брата. Чи це не трагедія?
Але бій на цьому не закінчується, ланцюг смерті пов'язує дедалі більше людей. До них потрапляє і сам Оверко, вбитий братом Панасом, який бажав установити в Україні анархію. Та Панаса також настигає доля у вигляді комуніста Івана Половця. Крові на своїх руках уникає лише Сашко, який ще надто малий, щоб висловлювати будь-які тверді переконання та ідеали.
Із першого погляду у творі все правильно і зрозуміло: він оспівує перемогу червоного прапора, героїзм комуністів. Але не це бажав висловити автор.
Ключовою для розуміння цілі автора є сцена похорону Андрія та Оверка. "У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав", — це тому, що над людьми панує жорстокість.
Яновський використовує всі засоби, щоб підкреслити безглуздість цієї кривавої різні. Він не мав змоги говорити про це відверто, але й не вважав таку братовбивчу війну закономірною. Цей роман — це докір письменника сучасникам і попередження нащадкам.